+10 Київ
Рішення піти в політику для мене було дуже важким, тому що я займалася музикою 20 років
– Вітаю, Настю.
– Вітаю.
– Вітаю тебе в новій ролі: буквально кілька днів тому ти заявила, що йдеш у політику в команді Юлії Тимошенко та її партії "Батьківщина".
– Так.
– В інтерв'ю журналістці "Цензора" Ірині Ромалійській приблизно півроку тому, відповідаючи на запитання, до якої політичної сили ти ніколи б не пішла, ти назвала якраз БЮТ [Блок Юлії Тимошенко]...
– Ні. Я так не говорила.
– Ти назвала Опозиційний блок і БЮТ.
– Я сказала Опозиційний блок і – після крапки! – "можливо, БЮТ". Можливо!
– Що трапилося за ці півроку, що ти так кардинально змінила погляди?
– Це інтерв'ю я давала у травні, а потім ознайомилася з "Новим курсом країни", який нам презентувала Юлія Володимирівна. Мене він дійсно зацікавив. Це новий формат політики: коли все можна обговорювати, коли вона дає нам можливість будувати державу, коли можна відверто спілкуватися. І тоді я вирішила, що хочу йти в політику, тому що я їй повірила. Я вірю і в себе, і в те, що у мене все вийде. Я розумію, що мені як політику ще треба багато чому вчитися, але я дякую за довіру, за підтримку і за те, що ми тепер разом із "Батьківщиною".
– Ти особисто говорила з Юлією Тимошенко?
– Так.
– Скільки тривала ваша розмова?
– Я не засікала (сміється), але ми доволі довго обговорювали те, що мене цікавить. Тим паче, що я вирішила для себе: якщо я йду в політику, я не буду співати, бо це нечесно по відношенню до народу. Не можна виходити на сцену, вдягати сукні, говорити про якісь шоу-бізнесові речі, а потім іти й вирішувати проблеми людей. Це рішення для мене було дуже важким, тому що я займалася музикою 20 років... У мене дуже добре виходить допомагати людям, я це люблю, тому я обрала для себе [напрям] соціальної політики.
– Як це проходило? Тобі хтось зателефонував і сказав, що Юлія Володимирівна запрошує тебе на зустріч, чи ти сама шукала контакту?
– Ні, мене запросили на зустріч – зустрілися й обговорили всі питання, які цікавили мене і Юлію Володимирівну.
– Що для тебе стало вирішальним? Чому ти погодилася?
– Вона мені дозволила бути самою собою і нічого не вигадувати. Вона не наполягала на тому, що я повинна якось змінитися або подавати себе в якомусь іншому амплуа. Вона сказала: "Залишайся такою, як ти є. Але треба буде ще багато чому навчитися".
– Що ти пообіцяла їй?
– Я пообіцяла плідно працювати. Я також сказала, що дійсно розумію: на мене чекає дуже важка робота.
– Вона тобі щось пообіцяла?
– Що?
– Щось.
– Свою підтримку. [Сказала], що я можу звертатися, якщо я чогось не розумію. Мені це дуже сподобалося, бо розмова була дійсно дуже відвертою і простою.
– Ти декларуєш, що твоя мета – стати народним депутатом від "Батьківщини".
– Так.
Фото: Ростислав Гордон / Gordonua.com
– Скажи, будь ласка, ти вже уявляєш собі робочий день середньостатистичного народного обранця?
– (Сміється). Ну, напевно, зранку кожного дня треба ходити на роботу (усміхається). Вірно?
У 2015 році ми зустрілися з Олегом Ляшком, мені запропонували вступити до лав Радикальної партії. Ознайомившись з усіма моментами, я вирішила, що не піду. Розмов багато, а конкретики немає
– Якби вони всі так робили!
– Це треба робити стовідсотково, я знаю! І знаю, що не треба пропускати пленарні сесії. Але чомусь бачу, що по п'ятницях немає половини [депутатів], хоча п'ятниця – це робочий день і треба працювати (сміється). Вектор, який я обрала для себе, – це вирішення питань і проблем людських. Я розумію, що тут, мабуть, буде вдвічі більше... У мене будуть зустрічі, я буду вислуховувати проблеми людей і намагатися їх вирішити – це головне. Я хочу, щоб у мене було більше інструментів для вирішення проблем, тому і йду в парламент.
– Як вважаєш, зараз від одного народного обранця щось залежить? Чи він голосує так, як скаже лідер партії чи той, хто його завів у парламент?
– Залежить! Принаймні, я вважаю поки так (сміється). Мені дуже хочеться вирішувати проблеми людей. А якщо мені цього хочеться, я буду цього досягати. Я чому так обережно зараз кажу? Я не хочу, щоб із мене потім запитали... Мені хочеться відповідати за свої слова... Я ще на самому початку шляху, але вже замислююсь над тим, щоб відповідати за свої слова і свої вчинки.
– По-твоєму, в українській політиці зараз багато людей, які відповідають за свої вчинки? Можеш назвати прізвища?
– (Замислилася). Дійсно гарне питання! Напевно ж, вони є, люди, які роблять добрі речі.
– "Суслика видиш?" – "Нет". – "А он есть" (сміється).
– Давайте так: я не буду відповідати за них, я буду відповідати за себе. Як це українською...
– Говори російською, ти ж тільки вчиш мову.
– Ні. Українська мова – державна... Я вивчаю її лише із 2015 року, але ні, буду говорити українською. Так от: я не слідкую за тим, що роблять інші депутати, я хочу сконцентруватися на собі й працювати над тим, що я можу зробити корисного для людей.
– Яка твоя найбільша амбіція в політиці? Спочатку – нардеп, а потім, можливо, і в президенти?
– Ой. Ні (сміється). Я не та людина, яка кудись далеко [загадує]. Я все роблю поступово, крок за кроком. Зараз для мене головне, щоб я змогла справитися з нелегкою задачею, яка стоїть переді мною.
– Хочу тебе запитати про нелегкі завдання та політику. Три роки тому в інтерв'ю виданню "ГОРДОН" ти розповідала, що пішла в політику з Радикальною партією Олега Ляшка. Приблизно рік тому в інтерв'ю телеканалу NewsOne ти говорила, що не була в партії Олега Ляшка.
– Не була.
– У тому ж інтерв'ю ти казала, що будеш займатися питаннями культури Києва. Які результати цієї співпраці й чому все так закінчилося?
– У 2015 році ми зустрілися з Олегом Валерійовичем, мені запропонували вступити до лав Радикальної партії. Але я туди не вступала і ніколи не була членом Радикальної партії. Ми тоді вели перемовини, так. Були вибори в Київраду, але ознайомившись із усіма моментами (у мене був тиждень на обмірковування, хочу я цього чи ні), я вирішила, що ні, не піду.
– А що тебе зупинило?
– Я так і знала! (Усміхається).
– Зараз же нічого не зупиняє, а тоді зупинило. Що саме?
– Дуже багато розмов, а конкретики немає.
– Якої конкретики не було тоді, але є зараз?
– Зараз над "Новим курсом" працює більше ніж 100 фахівців із різних країн, які будують новий курс України. Це по-перше. По-друге, кожне сказане слово – ти розумієш, що так повинно бути, просто раніше про це ніхто не говорив. Зроблено колосальну працю саме щодо "Нового курсу України", і це всі бачать. По-третє, це – сучасна політика...
– А в Олега Ляшка – не сучасна?
– Він просто говорить.
– Він образився на тебе, коли ти відмовилася від пропозиції?
– Напевно, так.
– Ви зараз не спілкуєтеся?
– Я ходила на його виставку...
– Виставку чого?
– Його фотографій (сміється).
– Він фотографує?!
– Сам себе.
– Виставка селфі, серйозно?
– Ні, є фотограф, який його фотографує. На виставці була добірка найкращих фотографій Олега Валерійовича. Мене запросили... Ми там поспілкувалися. Без образ, наскільки я зрозуміла. У 2015 році я зробила такий вибір, напевно, він був правильним.
– Як саме ти йому відмовила?
– "Наразі я не готова йти [на вибори] і вступати до лав Радикальної партії". Так і було.
Фото: Ростислав Гордон / Gordonua.com
Я 11 років на сцені, здобула звання заслуженої артистки України завдяки людям, завдяки шанувальникам. У Порошенка я нічого не просила
– На початку цього року ти знялася в ролику, який, за твоїми словами, мав бути соціальною рекламою України.
– Так.
– А виявився політичною рекламою Петра Порошенка.
– Так.
– Ти подала позов до суду на президента. Розкажи, які в тебе претензії до президента, чого ти хочеш і на якому етапі зараз суд.
– Учора (програма вийшла в ефір 1 листопада. – "ГОРДОН") у нас відбулося чергове судове слухання у цій справі. Тягнеться все дуже довго, бо [завідувач відділу зв'язків із вітчизняними, регіональними та зарубіжними медіа департаменту інформаційних стратегій Адміністрації Президента Володимир] Горковенко не приходить на слухання...
– А він до чого? Ти ж на президента подала?
– Ні, я подала позов на виробників ролика. Також ми запросили як причетних міністра культури Євгена Нищука, який зв'язав мене з Адміністрацією Президента, а саме з Горковенком. Горковенко не приходить до суду, як і Цапенко, який відповідає за компанію Pro Communication, відповідальну за зйомки ролика. Ми не знаємо, коли буде наступне слухання, нам так і не сказали. Минулого разу нам зателефонували за день і сказали, що засідання скасовано, і ми півтора місяці очікували наступного... Зараз ми знову чекаємо рішення, коли відбудеться суд, але його переносять, переносять і переносять. Хоча я прошу моральну компенсацію 1 грн. Це, думаю, не так багато. Так, за законом мені належить 524 тис. грн... За законом! Бо я все роблю за законом.
– Це за що?
– За порушення прав людини.
– Плюс 1 грн моральної компенсації.
– Так. Тому що я не за гроші, а за правду. А те, що належить за законом, – воно належить за законом.
– Приблизно рік тому президент Петро Порошенко підписав указ, яким присвоїв тобі звання заслуженої артистки. Якщо ти так ставишся до Порошенка, то, можливо, треба було відмовитися від звання? Тому що прецеденти були, коли виконавці відмовлялися від нагород, щоб їх нічого не пов'язувало із президентом чи із владою взагалі. Поясни свою позицію.
– Я 11 років на сцені, здобула [звання] заслуженої артистки України завдяки людям, завдяки прихильникам, завдяки всім, хто мене підтримував. Я вважаю, що якби не прихильники, я б не здобула цього звання.
– Але ж указ підписав не президент Янукович чи Ющенко, а президент Порошенко.
– І?
– Ти йому вдячна?
– Я в нього нічого не просила. Це по-перше. А по-друге, якщо люди мене люблять, чому я повинна відмовлятися від їхньої любові? Що ж, я тепер повинна зніматися в роликах Петра Порошенка [в подяку] за звання?! Ну якщо ви так думаєте, то дійсно можна щось обговорювати. Я йду проти Адміністрації Президента за законом: вимагаю 1 грн, тому що порушувати права людини не можна. У будь-якій державі – в Америці, у Європі – це все закінчилося б дуже швидко, а у нас засідання переносять, щоб, я так розумію, в інформаційному полі було менше [розмов] про цю справу. Крім того, я вимагаю публічних вибачень, яких вони теж не надали, тому що розуміють, що неправі.
– Ти говориш про Америку, але там, наприклад, немає звань заслуженого чи народного артиста. Погодься, ці звання дає влада, так у нас повелося ще з Радянського Союзу. Найкраща нагорода будь-якому артистові або публічній людині – мільйони чи мільярди переглядів у YouTube...
– Так.
– Це і є народна любов, слава тощо. Тобі не здається, що можна відмовитися від усіх цих звань як від радянського пережитку?
– От якби ви знали, як раділа моя бабуся! (Сміється).
– Можу собі уявити.
– Я не можу залишити її без цих відчуттів, без гордості й радості за онуку... А як раділа моя мама! Їм було приємно, мені було приємно, було обов'язкове сімейне застілля з тортом. Згодом, напевно, щось зміниться. Але треба все робити поступово, а не так, як у нас, – взяли відрізали, а потім не знають, що із цим робити.
Майдан зробив нас однією великою сім'єю. Думаю, це найголовніше досягнення
– За кого ти голосувала на виборах 2014 року?
– У 2014-му? (Замислилася). А я навіть не пам'ятаю, чесно.
– Це було після Майдану... Ти ж ходила на вибори?
– Не пам'ятаю.
– Ти тоді не цікавилася політикою?
– Тоді – ні.
– Ти була на Євромайдані?
– На Революції гідності?
– Так.
– Ну звичайно.
Фото: Ростислав Гордон / Gordonua.com
– Розкажи, що ти там робила.
– Підтримувала людей. Я одна з перших артисток, які вийшли на Майдан. І мені було не страшно, хоча тоді при владі був Янукович, а в Росії вже знали, що я на Майдані. Я могла втратити все... Але для мене головне – люди... Артист існує, коли купують його диски, ходять на його концерти, підтримують... І для мене дивно, що деякі артисти цього не робили, а потім почали виходити, говорити... Обережно так... Так от: ці люди зробили мене артистом, а я повинна допомогти їм у складні часи, коли вони хочуть і заслуговують – заслуговують! – на краще життя.
– Після Майдану минуло чотири роки. Ти задоволена його результатами?
– Ми повинні розуміти, що [зміни] відбуваються не за один день. Я розумію, що є дуже багато питань. Дійсно, не покарані відповідальні за вбивства людей на Майдані. Це мене турбує. Я розумію, що все відбувається дуже повільно, але цей Майдан, у момент найбільших потрясінь, у момент, коли вирішується доля держави, зробив нас однією великою родиною... Думаю, це найголовніше досягнення. Ми почали чути одне одного, почали розмовляти і почали допомагати одне одному. Та любов, яку ми віддавали одне одному [під час Майдану], і стала причиною того, що ми почали рухатися вперед.
– Ти вважаєш, що зараз Україна рухається вперед?
– Так, вважаю. Звичайно, ми хочемо всього й одразу, але я вважаю, що Україна почала будуватися лише зараз – після Майдану, в останні чотири роки. Зараз люди мають більше важелів, можуть більше тиснути на владу і більше вимагати. І це в людей виходить. Хотіла б звернути увагу, що є речі, які люди вимагають зробити передусім. Я як майбутній політик буду, напевно, слухати, чого саме в цей момент хочуть люди, і намагатися це робити.
– Ти б вийшла на Майдан знову?
– Звичайно. За людей – так.
– Третій Майдан буде?
– Ні. І люди це розуміють.
– Ти боїшся третього Майдану?
– Звичайно. Бо це буде дуже жорсткий Майдан. Мені б дуже цього не хотілося.
– Змінімо тему. Я добре пам'ятаю, як ти перемогла на російській "Фабриці зірок", як тебе взявся продюсувати Костянтин Меладзе, потім – як ти представляла Росію на "Євробаченні". Тоді було зрозуміло: ось вона – нова зірка, із самобутнім незвичним голосом, яка зараз буде лише набирати обертів і займе чільне місце серед інших представників естради. Але щось сталося... Ти не аналізувала, що саме?
– Коли?
– Після "Євробачення".
– Я дуже переживала важкий період, тому що вперше зіштовхнулася із "цькуванням"...
Як тільки мене починають пресувати, я починаю плакати і нічого не можу з цим зробити. Я завжди очікую, що мене будуть підтримувати і хтось допоможе... А фіг!
– Із чим було пов'язане "цькування"?
– Мені казали: чому я повинна співати пісню українською [мовою] від Росії? Пісня "Мамо" була двома мовами: українською та російською. Але це було моє рішення, я наполягала на цьому, тому що мене дискваліфікували в Україні. Для мене це був удар. Незважаючи на всі звання і досягнення за два роки в Російській Федерації, я все одно приїхала в Україну, щоб представити свою державу на "Євробаченні", [але мені відмовили]... Але, добре, ми подали заявку від Росії. В інтернеті залишилося дуже багато архівних відео, мовляв, я – "ганьба Росії", "навіщо потрібна українська пісня?" Обговорення зводилося до моєї національності, чому [я співаю] українську пісню. Це, напевно, вводило їх [росіян] у панічну атаку, аж трусило від цієї пісні (сміється). Чесно можу сказати, що мені потім було складно все це пережити...
Є в Росії таке свято – "Ромашка", його очолює Світлана Медведєва, дружина Дмитра Медведєва. І мені телефонують і кажуть: треба приїхати заспівати пісню. Я відповідаю: вже нікому нічого не треба, мені – так 100% нічого не треба. "Ви розумієте, кому ви відмовляєте?!" "100% розумію". У Російську Федерацію зараз я їздити не хочу...
– Коли це було?
– 2010 рік.
– Після "Євробачення".
– Так. Я довго боролася з депресією: у мене з'явився страх, що я більше ніколи не вийду на сцену, що мене знову почнуть цькувати. Але я поборола цей страх. Подала другу заявку на "Євробачення" від України – і знову "пролетіла" (сміється). І це перейшло в розряд боротьби: програвати – вставати, програвати – вставати. Я звикла до того, що з першого разу не можна чекати гарних результатів. Ця боротьба змушувала говорити собі: "Нічого страшного в тому, що про тебе кажуть. Вийди і заспівай. Ти маєш талант, ти маєш голос і ти вмієш це робити".
Потім я знову поїхала в Росію, у Москву, зняла там квартиру... Пам'ятаю, як я прийшла на червону доріжку премії RU.TV, мене не просто трусило, мені було настільки погано, що ви навіть собі не уявляєте... Я бачила обличчя тих людей, які мене цькували, бо це було вигідно, адже тоді їх будуть показувати по телебаченню. Я вимушено віталася, посміхалася... Я зрозуміла, що якщо я не зможу побороти свій страх і саму себе, я не зможу стати артистом. Потім я навчилася грати, якось долати... Але боротьба зі слізьми нікуди не поділася: тільки мене починають чіпати, пресувати, я починаю плакати і нічого не можу з цим зробити. Ця боротьба іде, напевно, досі. Це, напевно, єдиний мінус, із яким я не можу справитися... Я завжди очікую, що мене будуть підтримувати і хтось допоможе... А фіг! (Сміється).
Фото: Ростислав Гордон / Gordonua.com
– Настю, знаєш, багато хто мріяв би про таке цькування – це ж піар. Як говорить Поплавський: кажіть про мене що хочете, тільки прізвища не плутайте.
– Я була не готова до цього.
– Ти дуже болісно все переживаєш?
– Так.
– Запитаю про політику в цьому контексті: твій брат Назар Приходько, теж талановитий музикант, режисер, але в політиці – не нова людина, тому що очолював прес-центр УНА-УНСО, наскільки я знаю...
– (Знизує плечима). Напевно.
На мене є дві кримінальні справи в Російській Федерації. Я вже давно у списку санкцій
– Коли він опублікував у Facebook новину про те, що ти йдеш у політику з Юлією Тимошенко, багато його і, як я розумію, твоїх друзів почало лити бруд. Ти розумієш, що в політиці цькування і бруду набагато більше? Ти будеш відповідати не тільки за свої гріхи, але й за дії всіх поколінь політиків. Ти розумієш, на що підписуєшся? Як ти будеш із цим справлятися?
– Мені допомагає справлятися те, що я знаю: Юлія Володимирівна – наш президент. Я вірю в це. Мені було дуже приємно, коли ми розмовляли, і вона мене попередила, що буде дуже складно і треба бути готовою до всього. Можливо, вона зрозуміла, що я не зовсім готова до такої реакції... Але я була повністю готова. Коли я побачила, що про мене пишуть, мене зачепило це. Але це змушує мене йти вперед. Я могла б і далі залишатися співачкою, могла б і далі робити якісь добрі справи, але я зрозуміла, що хочу зробити ще більше... Вони не розуміють, що я роблю це для того, щоб потім їм допомогти...
– Ти хочеш вдячності?! Коли хтось отримував подяку від народу? Не буде так, що ти на півдороги грюкнеш дверима і скажеш "Та ну вас!"?
– Ні.
– Будуть тонни критики. Співачку критикують найменше.
– Я вже четвертий день вислуховую... Мені навіть довелося змінити номер...
– Чому?
– Дуже "цікаві" дзвінки бувають. Ще раз наголошую: якби я сумнівалася, я б не пішла в політику і не пішла б до Юлії Володимирівни. Я не сумніваюся в тому, що вона обов'язково стане президентом України. Хочу сказати, що ще мене підштовхнуло піти до неї. Наприклад, у Петра Олексійовича є бізнес, і він ним керує весь час, поки був на посадах, у політиці... А у Юлії Володимирівни бізнесу немає. Сьогодні в санкційні списки [Росії] не потрапив ні Roshen, ні "Кузня" (суднобудівний завод "Ленінська кузня", тепер – завод "Кузня на Рибальському", бенефіціаром є Петро Порошенко. – "ГОРДОН"), ні найближче оточення Петра Олексійовича, тоді як більшість представників "Батьківщини" та сама Юлія Володимирівна потрапили до цього списку.
– Ти б хотіла потрапити в санкційний список? (Усміхається).
– На мене є дві кримінальні справи в Російській Федерації. Я там [у цьому списку] уже давно.
– Серйозно?! За що?
– Комуністи [мене звинувачують] у зраді батьківщини...
– Якої ж батьківщини, якщо ти українка?
– Ну ось. А ЛДПР Жириновського – за порушення умов роботи на території РФ та ухилення від сплати податків.
– Змоделюймо ситуацію: ти не грюкнула дверима, дійшла до кінця, ти – політик, і ти у складі делегації їдеш на перемовини з Володимиром Путіним. Що ти йому скажеш?
– Я сказала одразу: до РФ я не поїду.
Я хочу, щоб Путін колись відчув це на собі: біль, який заподіяв людям у Сирії, в Україні... І я дуже хочу вірити, що пекло існує
– Не обов'язково в Росію. Третя країна. Ти і він за столом, що ти йому скажеш?
– Ні, я з ним не сяду за один стіл.
– Ти ж політик!
– Я маю право вибору. Артистка я чи політик, я залишаюся людиною зі своїми принципами. І для мене неможливо сісти за один стіл [із Путіним]. Я маю право відмовитися, я не хочу ні зустрічатися, ні розмовляти з ним, а тим паче – хай Бог милує! – сідати з ним за один стіл.
– Що ти про нього думаєш?
– Я не можу цього сказати в ефірі...
– ... друкованими фразами.
– Я хочу, щоб він колись відчув це на собі: біль, який заподіяв людям у Сирії, в Україні... І я дуже хочу вірити, що пекло існує. Дуже хочу. Бо Росія напала на мою державу, понад 10 тис. людей уже загинуло... Зруйновано сім'ї, зруйновано будинки, окуповано території – усе це [зробила] Російська Федерація.
Фото: Ростислав Гордон / Gordonua.com
– Ти шкодуєш, що представляла Росію?
– Якби я знала, то ніколи б туди не поїхала. Я розумію, що, на жаль, буду відповідати все своє життя на запитання про Росію, "Фабрику зірок" і "Євробачення". Але це минуле, а важливо те, що ми робимо в майбутньому. Я так вважаю. Для мене цієї держави більше не існує. Я обіцяла – і відповідаю за свої слова – більше ніколи туди не поїду.
– Які риси характеру будуть найбільше заважати тобі в політиці?
– Я така людина: якщо я знаю, що це правда, а хтось починає брехати, мене це дуже бісить, просто дратує. Раніше, якщо тебе образили, ти відповідав так, як повинен, а тепер потрібно [відповідати] грамотно, дипломатично, зважено. Я цього вчуся. Артистка я вже 11 років: можете подивитися, як я співала і давала інтерв'ю у 20 років і як зараз. Я вчилася на своїх помилках. У політику я прийшла тільки зараз і починаю вчитися. Я розумію, що це буде вкрай важко, але я цього хочу, це моя мета, моє нове життя. Для мене це важливо.
– Твій батько живе в Росії, правильно?
– Угу.
– Ти з ним спілкуєшся?
– Ні.
– Чому?
– Бо я його не знаю. Я його бачила один раз у житті.
– Коли це було?
– Років у 13. Мені було цікаво, як він виглядає, [хотілося] подивитися людині в очі...
– Він до тебе приїхав чи ти до нього?
– Я до нього.
– Де він живе?
– Тоді він жив у Ростовській області, село Гуково.
– Ти зателефонувала йому і сказала: я приїду?
– Не так. Були бюрократичні моменти, пов'язані з тим, що ми [із братом] – неповнолітні. Мамі треба було з ним зустрітися і обговорити ці питання. Я попросилася поїхати з нею. Коли я його побачила...
– Що ти відчула?
– Це абсолютно чужа людина, яка чомусь почала мені читати "Вій" Гоголя... Більше мені ніколи не хотілося його бачити. Це стороння людина. І все.
– Незважаючи на те, що ти сказала, що йдеш зі сцени, я хотіла б попросити тебе заспівати (у нас така традиція, у нашій студії співають навіть ті, хто не співає). Для тебе це не проблема – ти співаєш вживу. Можливо, заспіваєш щось із альбому, який, наскільки я знаю, вийде у 2019 році?
– Це альбом, який ми анонсували ще раніше, у 2015 році. Я за свої слова відповідаю: цей альбом обов'язково вийде. Думаю, наприкінці 2019 року.
– Давай що-небудь під настрій...
– (Сміється) Знаєш, що перше на думку спало? (Співає)
Ой у лузі червона калина похилилася,
Чогось наша славна Україна, зажурилася.
А ми тую червону калину підіймемо,
А ми нашу славну Україну розвеселимо.
Ось така пісня спала на думку одразу (Усміхається).
– І давай щось із нового альбому.
– Врасплох! (Співає)
Саме той, хто мені треба, не зі мною,
А серце просить неба – запалю світло в кімнаті,
Бо сьогодні темно мені спати,
Бо саме в тій голові малює ту любов,
На яку я так полюю, але вже з розуму їду.
Я піду і не залишу сліду, бо саме той.
– Дякую за інтерв'ю і бажаю успіху!
– Дякую!
Записав Дмитро НЕЙМИРОК
