Клуб читачів
ГОРДОН
 
Публікації ЕКСКЛЮЗИВ "ГОРДОНА"

Сім'я Білоножків: Ви навіть не уявляєте, скільки у нас було запрошень у Росію. Можна тихенько зібрати валізу і поїхати працювати. Але ми цього не робимо

Хто мав представляти Україну на "Євробаченні 2019", чому Володимирові Зеленському слід зняти свою кандидатуру з виборів на користь Ігоря Смешка, чи треба легалізувати проституцію в Україні. Про це і багато іншого в авторській програмі Дмитра Гордона в ефірі телеканала "112 Україна" розповіли народні артисти України Світлана та Віталій Білоножки. Видання "ГОРДОН" публікує повну текстову версію інтерв'ю.

Цей матеріал можна прочитати і російською мовою
Віталій Білоножко: На концерті перед нами сиділи два Юзика з "95 кварталу", а поруч Смешко. А Світлана маленька, вона каже: "Віталію, попроси чоловіка, щоб він пересів на моє місце". Я відповідаю: "Це не чоловік, а генерал"
Віталій Білоножко: На концерті перед нами сиділи два Юзика з "95 кварталу", а поруч – Смешко. А Світлана маленька, вона каже: "Віталію, попроси чоловіка, щоб він пересів на моє місце". Я відповідаю: "Це не чоловік, а генерал"
Фото: Ростислав Гордон / Gordonua.com
Дмитро ГОРДОН
Засновник проекту
Нехай немає інфраструктури, нехай украли 25% заводів, анексували частину території, але є жінки

– Добрий вечір!

Світлана Білоножко: Вітаю.

Віталій Білоножко: Добрий вечір

– Подій дуже багато, і я хотів би почати зі скандалу на національному відборі на "Євробачення 2019" зі співачкою Maruv. Що думають про це такі шановані люди, як ви?

С.Б.: Думаємо, що це величезний скандал, тільки лінивий про це не говорить... Я вважаю, що Суспільне мало поставити крапку, але крапка мала бути достойною своєї держави та людей, які голосували за Maruv. Існує співак, існує міжнародна музична компанія, яка має угоду з Maruv, і вона повинна працювати за правилами. Офіс у Москві... Безумовно, там першим пунктом є вимога працювати в Росії та інших державах. Вона працює не тільки на Росію, вона – співачка світу...

– Хороша співачка?

С.Б.: Хороша! Я запитала у своїх дітей, знайомих (переважно в молоді), і вони кажуть: "Ми навіть не думали, що така неперевершена виконавиця з України, що вона наша!"

– Віталію співачка сподобалася? (Усміхається).

С.Б.: О-о-о! Віталію вона дуже сподобалася! Він сказав, що таких виконавиць потрібно терміново відправляти на "Євробачення", щоб усі побачили, які в нас дівчата! А вона ще й із Павлограда!

В.Б.: Твоя землячка.

С.Б.: Моя землячка! Уявіть.

В.Б.: Там така порода (усміхається).

С.Б.: Вона не знімалася у глянцевих журналах, її ніхто не бачив, але вони вкладають у неї величезні гроші, і вона повинна працювати як співачка світу. Чому ж Суспільне не могло вивчити ситуацію і прописати в угоді, переговорити до, а не після того, як вона виграла, коли люди вже проголосували?


Фото: Ростислав Гордон / Gordonua.com
Фото: Ростислав Гордон / Gordonua.com


– Правила зробити.

С.Б.: Звичайно! Як же можна було дати такий ляпас усій державі, усім, хто голосував, глядачам, які так хотіли послати достойного виконавця на "Євробачення" й усіх здивувати?! Найцікавіше, що вона сама пише пісні. Уявляєш?! Колосальна дівчинка! Так шкода, що все це провалилося. Не знаю, як Суспільне має виправдовуватися...

В.Б.: Звинуватили Руслана Квінту! Знайшли невістку! Він прослухав 800 чи 900 творів, відібрав – ось вам різноманітне, вибирайте, народе України! І вибрали! Обрали красиву, дітородну, талановиту жінку. Якщо вона поїде в Ізраїль, Європа і весь світ ще раз переконаються, що в Україні найкрасивіші жінки. Нехай немає інфраструктури, нехай украли 25% заводів, анексували частину території, але є жінки!

– Беремо, чим можемо.

В.Б.: Звичайно. Якщо ми прагнемо в Європу, то повинні щось давати, щоб були інвестиції...

– Наші жінки вже давно в Європі. Я ще дивуюся, чому Світлана тут.

(Сміються).

С.Б.: Я вже побігла (сміється)!

В.Б.: Вона просто зі мною затрималася. Так от, я хочу сказати: якщо не виходить з економікою, зробіть легальною найдревнішу професію. У нас і так це процвітає: увесь бульвар Лесі Українки, усі будинки біля метро здаються погодинно, подобово...

– Звідки ви все це знаєте?

В.Б.: У мене навіть є знайомі, котрі це роблять і добре заробляють. Зробіть, щоб на цьому заробляли. Можливо, не держава, але буде заробляти хтось, хто це зробить... Щоб не було сутенерів, щоб це не було таємно...

Він приходить із роботи, їсти не хоче, її хоче, а вона каже, що голова болить. Він пішов на бульвар Лесі Українки – розговівся

– Тобто Віталій Білоножко – за легалізацію проституції?

В.Б.: Якщо ми йдемо в Європу... Європа вже легалізувала...

С.Б.: Можна я закінчу відповідь?..

– Світлана, мабуть, проти?

С.Б.: Ні, я не проти!

В.Б.: ...щоб не було так, як буває в сім'ях: він приходить із роботи, їсти не хоче, її хоче, а вона каже, що в неї голова болить (сміються). І якщо в неї голова болить, він пішов на бульвар Лесі Українки – розговівся...

С.Б.: Можна і на Бессарабку.

В.Б.: Ми експортуємо прекрасний біологічний матеріал, плюс вона співає, вона талановита дівчина... Ну якщо люди проголосували!.. Адже люди не вибрали когось іншого, хоча цього разу була на диво різноманітна палітра виконавців – вибрали її. Значить, комусь це треба!

С.Б.: Звичайно. Ну до яких пір ми не будемо цінувати свої таланти?! Є людина, талановита дівчинка – ну підтримайте її! Але ми робимо супротив, не дозволяємо працювати, придумуємо якісь кордони...

– Світланко, проблема була в тому, щоб вона не співала в Росії. Політики роблять бізнес у Росії – це можна...

С.Б.: Це можна... А співати не можна... Я розумію, що зараз не на часі...

В.Б.: Якщо держава не вкладає в артиста гроші, як не вкладала в цю дівчину... Я її не бачив, а потім вона так зухвало вийшла на сцену – бр-р-р! – вона мені сподобалася! У мене ж є чоловіче єство.

– Віталію, що зараз узагалі відбувається в українському шоу-бізнесі? Він живий?

В.Б.: Це Світлана знає. Я – із професійних артистів (сміються).

С.Б.: У нас прекрасна молодь, вона працює, заповнює зали. Одне прикро: волі глядачів ми не виконуємо, думаємо, обійдуться! Хіба так можна?!

– Хто з молоді вам подобається?

С.Б.: Я обожнюю Monatik! Це дуже талановитий співак і не тільки. Які в нього аранжування! Він відчуває музику. У мене є така пропозиція: якщо вже ми нікого не знайшли, давайте відправимо Monatik (Україна відмовилася від участі в "Євробаченні" у 2019 році.  – "ГОРДОН"). Давайте звернемося до Олега Винника! (Сміється).

В.Б.: Діма, можливо, більш клубний, специфічний...

– Але талановитий!

В.Б.: ... але талановитий. Він точно попадає... привносить український мелос, культуру...

– Вам, Віталію, напевно, Оля Полякова більше подобається?

С.Б.: Ну, Оля Полякова підняла б усіх у залі...

– Підняла б усе!

В.Б.: Там усе є для того, щоб підняти: по-перше, консерваторська освіта; по-друге, зовнішність. Є вся атрибутика, щоб стати видатною артисткою. І вона б змогла [брати участь у "Євробаченні"].


Фото: Ростислав Гордон / Gordonua.com
Фото: Ростислав Гордон / Gordonua.com


С.Б.: Красива, співоча! У неї є темперамент, який має бути на сцені, драйв – без цього ніяк не можна!

В.Б.: Тільки якби не "Шльопки", а "Тапки" були (сміється).

С.Б.: Нехай будуть "Шльопки"!

Усі топові виконавці вже повтікали з Палацу "Україна" в ще гірший сарай – у Палац спорту

– Ви сказали про консерваторську освіту. Згадую, як я запитав нашу прекрасну, чарівну Євгенію Семенівну Мірошниченко, покійну, на жаль: хто вам подобається зі співаків-чоловіків? Вона відповіла: "Віталій Білоножко. По-перше, він розкішний бас, а по-друге, який чоловік! Ні, по-перше, який чоловік!" (Сміються).

В.Б.: Євгенія Семенівна – це унікальна людина. Шкода, у нас не залишилося нічого на аналогових плівках із тих часів, коли вони співали. Був період, коли "Свема" не поставляла плівки на УТ-1, і всі касети з артистами розмагнітили – на них робили новини. Майже нічого не залишилося від Гнатюка Петра Михайловича, Кондратюка, Мокренка, Мірошниченко, Діани Петриненко – це великі співаки! Євгенія Семенівна була нашою подругою. Я коли вмикав яку-небудь пісню з елементами року, коли співав "під Висоцького", вона кричала "Не рычи!" (Сміється).

С.Б.: Хочу вас поправити: не бас, а бас-профундо, значить, найнижчий.

В.Б.: Скребу такі ноти внизу...

– Як це виглядає?

В.Б.: Профундо?

– Так.

В.Б.: Це коли нота падає приблизно нижче колін (сміються). Ти був свідком: ми сьогодні були в палаці "Україна"...

– Так.

В.Б.: То розбалансування по нижніх частотах... Буває, що підкрутять або ліву, або праву колонку... У мене одне вухо майже відмовило (показує на ліве вухо). Але це тимчасово. Це часто буває у Палаці "Україна", на жаль. Мої низькі частоти йшли незбалансовано, тому вони мене легко розбалансували.

– Як почуваються в українському шоу-бізнесі люди, які вже давно на сцені, які знані й улюблені? Алла Кудлай, Павло Зібров...

С.Б.: Знаєте, Дімочко, їздять...

В.Б.: Але некомфортно.

С.Б.: Але я хочу сказати, що людям трішечки не вистачає коштів. У нас концерт завжди – до трьох годин. Ви не уявляєте, яка це втома, скільки енергії ти віддаєш... Тобі треба глядача з останнього ряду взяти на себе, щоб він тебе запам'ятав назавжди, щоб він тебе полюбив. Тому потрібно віддаватися на повну, як востаннє.

В.Б.: Ще важливо не зіпсувати концертний майданчик. Щоб ти відпрацював, а після тебе приїхали ще раз...

С.Б.: Я до того, що ціна на квитки має бути більш-менш достойною, не копійчаною.

В.Б.: Та не квитки, а зарплати й пенсії...

С.Б.: А щоб купити квиток на концерт, треба, дійсно, мати нормальну зарплату... Щоб людина почувала себе вальяжно, вільно.

– Зали хороші в Україні?

В.Б.: Є... Ну як хороші... Вони переважно законсервовані ще з радянських часів.

С.Б.: Цим ніхто не займається.

В.Б.: Беруть оренду... Безумовно, не таку скажену, як у Палаці "Україна". Усі топові виконавці вже повтікали в ще гірший сарай – у Палац спорту. Пам'ятаю, коли ми робили останній фестиваль, Оля Полякова ходила по сцені і кричала: "Господи, ну коли ж я навчуся заробляти на Палаці "Україна"?! Це дуже важко! Орендні плати страшенні. Влада, на жаль, не допомагає. Ми двічі робили фестиваль, вивели на сцену по 700–800 людей, привезли, завезли, нашкребли у своїх друзів... Уперше за два десятки років влада нам не допомогла!

– Ідеться про фестиваль "Мелодія двох сердець". Скільки йому років?

С.Б.: Цього року нам виповнюється 20 років. Ми б хотіли зробити класно, але де ж закон про меценатство?! Ми так сподівалися на наших колег-артистів, які проходили до Верховної Ради, але коли вони потрапляли в цей ківш, абсолютно забували про це... Коли ми починаємо працювати, я завжди кажу "так", а Віталік – "ні". І він правий. Тому що на його плечі лягає пошук грошей, меценатів. Є в нас такі чудові люди у країні, які люблять родину, які знають, що міцна родина – міцна держава... Вони йдуть назустріч, але нам соромно весь час приходити і просити! Має бути закон про меценатство, і вони повинні сказати: Світлано, Віталіку, робите фестиваль? Я даю...

– Щоб гроші списували з податків, правильно?

С.Б.: Безумовно. Тоді він не платить податків. А так він і допомогти повинен, і заплатити податки. Це занадто.

В.Б.: Як у країні-агресорі – там бізнесмени бігають за артистами! "Скільки ти хотів? 200 тисяч? Мільйон?"

С.Б.: У 1999 році ми вперше вийшли на сцену. Такий інтерес був до нашого фестивалю! Президент був, уся Верховна Рада, усі міністри були в залі!

В.Б.: Із кожним разом влада все цинічніша стосовно артистів...


Фото: Ростислав Гордон / Gordonua.com
Фото: Ростислав Гордон / Gordonua.com


– Чому, Віталію?

В.Б.: Не знаю, напевно, у період набуття капіталу... якісь свої цінності... Напевно, цей період давно закінчився, і тепер люди живуть у паралельному світі і їм нічого не треба...

– Я згадую Леоніда Даниловича – він завжди приходив на концерти...

В.Б.: Так це унікальна людина!

– З артистами і чарку вип'є, і постоїть, і поговорить...

С.Б.: Ми, коли починали, не знали, що і як... Прийшли до нього на аудієнцію, він нас прийняв, розписав...

В.Б.: ...розписав на [прем'єр-міністра України в 1997–1999 роках Валерія] Пустовойтенка, на [міністра культури України в 1994–1999 роках Дмитра] Остапенка...

С.Б.: ...співпрацювати, допомагати...

В.Б.: ...і ми звезли людей з усієї України, показали найкращі номери...

Я Януковичу кажу: слухайте, відбувається якась нісенітниця, дайте Києву Олександра Попова. Він так подивився на мене

– Віктор Ющенко – ваш земляк, ви майже з одного села. Він вам допомагав?

В.Б. Ну от тому, що "майже"... Хоча ні, один фестиваль ми провели... Але я просто взяв на себе, підійшов до віце-прем'єра, він мене запитує: скільки сказав Віктор Андрійович? Я кажу: стільки-то. "Окей". І дійсно дали. Але ми обожнюємо Віктора Андрійовича...

С.Б.: Але він же давав нам автобуси...

В.Б.: Ще коли був головою Нацбанку.

С.Б. ...ми їздили, проводили конкурси по всій Україні.

В.Б.: Не президенти винні в цьому... Свита робить короля. Подивися, скільки ще Леонід Макарович повинен доводити, що він гетьман Богдан Хмельницький, що він безкровно, "між крапельками", зробив Україну незалежною? Безумовно, усі каси були розграбовані, усе пішло на комсомол і його здали його ж райкомівські секретарі, яким він довірився по старій пам'яті...

– Ленін, партія, комсомол (сміються).

В.Б.: Леонід Данилович – ну це ж унікальна людина. У нас ВВП зріс до 17%...

– До 12%.

В.Б.: Так. Але в якийсь момент було і 17%. Але знову-таки обсіли, зліпили і зневажили... Понавішували йому все, журналістів і кого завгодно...

– Віктор Андрійович.

В.Б.: Такий же президент... Народ рідко помиляється... Він багато чого зробив. Я знаю, що він дав можливість фермерам займатися сільським господарством. Якщо ми колись молилися на 30 млн тонн зернових, то зараз 70! Та ще й кажуть, що...

– Мало!

В.Б.: Мало! Що ми можемо робити 150. Але знайшлися хлопці, котрі показували, як вони живуть в інкрустованому золоті... І вони його просто скалічили... Плюс ця інтрига... жіночий фактор. А жінки не прощають. Мені дуже прикро... Він дуже добра, гарна і талановита людина.

– Віктор Федорович як до вас ставився?

В.Б.: Ми з ним навіть не знайомі. Одного разу, щоправда (уперше про це кажу), нас викликали на покладання квітів до пам'ятника Шевченку. Валентина Тарасівна каже: боже, я вас тут ніколи не бачила. Нас, кажу, викликали. Ми поклали квіти після президента... Він стояв [недалеко], і я йому кажу: "Слухайте, відбувається якась нісенітниця, дайте Києву Олександра Попова". От і все. Він так подивився на мене... Але потім Олександр Павлович став шикарним головою [Київської міської державної] адміністрації.

– Попов був гарним мером, так?

С.Б.: Хороший мер.

В.Б.: Господарник, порядна людина, офіцер, із розумінням честі. Він багато робив для Києва. Його сплюндрували... І він як офіцер не втік, він ходив по судах усі ці п'ять років, напевно, і досі ходить.

– Те, що зараз відбувається в нашій країні, вам подобається?

В.Б.: Як мені це може подобатися? Ми двічі робили фестивалі, хотіли за цей час зробити ще два... Ми гроші заробляємо самі! Ми не зовсім бідні. Але якщо ми робимо державну акцію за вас, якщо ви не хочете її робити...

– Державна допомога.

В.Б.: Якщо раніше були шаровари... шароварів зараз немає! Вони зараз сконцентровані тільки на те, щоб десятки екранів поставити і нагнати публіку... Але коли ти робиш мистецьку акцію, до якої не підкопаєшся, що вона не для народу, тому що це чесно, із любов'ю, і вони не йдуть назустріч... кажуть: "А що нам з вами робити?" Цинічно...

Хіба ми знаємо всіх розвідників, аташе? І Смешка не знали

– Відкрию невелику таємницю глядачам: Віталій і Світлана Білоножки не схожі на більшість артистів, тому що вони уважно стежать за політичним життям в Україні.

В.Б.: На жаль.

– Вони дивляться і слухають майже всі політичні програми. Навіть після ефірів на каналі "112 Україна" Віталій завжди або щось напише, або зателефонує... Це вас настільки турбує?

С.Б.: Безумовно. Ми ж патріоти своєї держави. Ви навіть не уявляєте, скільки у нас було запрошень у Росію. Надсилають прайс-лист – вибирайте, куди і за скільки... Можна тихенько зібрати валізу і поїхати працювати, накопичувати на щось... Але ми цього не робимо. Але скільки ж можна терпіти те, що зараз відбувається?! Так хочеться все змінити, причому докорінно. Якщо ми не змінимо схеми, які зараз є, кумівство, договірняки...

– Ви, до речі, чули про скандал із розкраданням військових бюджетів?

С.Б.: Бачили...

В.Б.: Але Maruv це перекрила...

С.Б.: Не перекрила, просто всі вчепилися за Maruv.

В.Б.: Дмитре Іллічу, слухай мене. Я колись купив човник в Одесі, баркас із теплохода "Тарас Шевченко", уночі перевіз до Києва. Він завдовжки 12 м, завширшки – 3,5. І мені потрібен був двигун для нього. І щодо цього питання я був на Львівському, Харківському та Житомирському бронетанковому заводах... Там стояли іржаві танкові корпуси. Як в анекдоті. Стоїть генерал, до нього підходить лейтенант. "Товаришу генерале, командир танкового корпусу за вашим наказом прибув". – "Ти, говнючок, ти – лейтенант, а я – генерал. Це я командир танкового корпусу". – “Так точно. Танк пропив, продав, а корпус залишився" (сміються). Я бачив це все. І те, що зараз іде модернізація замість того, щоб постачати нормальну військову техніку цим суворим хлопцям, які сидять в окопах і бліндажах...

С.Б.: Віталію, це все смішно...

В.Б.: Це не смішно, це сумно...

С.Б.: І це дуже сумно. Отже, ми дозволили цим хлопцям саме так себе вести. Як таке взагалі може бути? Де керівництво? Де перша особа держави? (Жестикулює). Як? Що це? Нещодавно я прочитала про румунського екс-прокурора Лауру Кьовеші...

– Пересаджала багатьох.

С.Б.: Приголомшлива жінка! У коментах люди писали: дайте нам таку хоча б на місяць! Її запросили стати головним прокурором Євросоюзу, у першому читанні вже підтримали, потім потрібно буде ще підтвердження. Але яка сміливість! Чому в наших прокурорів і першої особи не так? Люди чекають.


Фото: Ростислав Гордон / Gordonua.com
Фото: Ростислав Гордон / Gordonua.com


– П'ять років...

С.Б.: Минуло п'ять років – і ми нікого не посадили, не сказали людям: ось вони, винуватці. Як таке може бути? Катастрофа!

В.Б.: Ну, когось тримають у СІЗО. Але що таке СІЗО? За законом Наді Савченко, який написав БЮТ, це рік за два. Ще кілька років потримають і скажуть: "Та й із пляжу!"

С.Б.: Біда! Особисто в мене така мрія. Уже почалася передвиборча гонка. Так хотілося б, щоб той, кого виберуть, навів лад, поламав усі ці оборудки, схеми, почав усе наново, із чистого аркуша.

– Ви таку людину бачите?

С.Б.: Зараз скажу. Щоб у кожному дворі святкували його день народження, щоб цей день був для всіх як національне свято. І я такої людини не бачу. Величезна повага до всіх кандидатів, але потрібна зовсім інша людина, абсолютно незаплямована. Думаю, жінки мене повинні зрозуміти, тому що їхні чоловіки взагалі згубили віру. Зарплата ніяка, роботи немає і таке інше. Давайте дамо нашим чоловікам силу і крила, оберемо ту людину, яка зможе зробити те, про що ми говорили.

В.Б.: Того, хто потрібен Україні.

С.Б.: Зробити ось те, про що молить і просить увесь народ, усе суспільство. Це Смешко Ігор Петрович. Я читала його програму.

– Я – за!

С.Б.: Він унікальний, абсолютно новий.

В.Б.: А я читав його книжку.

С.Б.: Інколи ми з Віталієм говоримо про це своїм колегам. Багато хто не чув. Звичайно, ми розуміємо, що часу трошки замало. Але якщо ми всі зберемося, а нас так багато... Давайте змінимо все, давайте не боятися! А якби ще взяти та з'єднати молодий ентузіазм із таким професіоналом, то, я думаю, ми гори звернемо. Як би сказати про це так, щоб усі тебе почули і зрозуміли?! Як це важливо зараз для нашої держави. Якщо ми зараз цього не змінимо, залишимося на тих схемах, у нас нічого не вийде. Знову будемо плакати.

– Розпадемося.

В.Б.: Нас просто з'їдять. Ми ж не можемо географічно вознестися в небо.

С.Б.: Як людям сказати – подумайте! Люди зараз або вибухнуть, або прогнуться. А якщо ми прогнемося, то все, пардон, капець!

– Ми зі Світланою за Смешка. А ви, Віталію?

В.Б.: З Ігорем Петровичем я познайомився на одному з концертів. Перед нами сиділо двоє Юзіків із "95 кварталу". А Свєта ж маленька, це вона так голосно говорить.

(Посміхаються).

С.Б.: Я емоційна, інакше не можу.

В.Б.: Я з-за дружини Юзіка визирав, що на сцені робиться. Поруч сидів Ігор Петрович. Я знав, хто це, а Свєта – ні. Вона крутилася-крутилася, потім каже: "Віталію, попроси мущщіну, щоб він пересів на моє місце". Я відповідаю: "Це не мущщіна, а генерал. Сиди мовчки!"

(Сміються).


Фото: Ростислав Гордон / Gordonua.com
Фото: Ростислав Гордон / Gordonua.com


С.Б.: Так і сказав! А Ігор Петрович обернувся, дав мені свою візитівочку.

В.Б.: Слух розвідника! Почув, через кілька секунд застебнув ґудзик і каже: "Будь ласка, пересядьте на моє місце". Це вчинок чоловіка і генерала.

С.Б.: Він джентльмен, мій кумир. Такими й мають бути чоловіки.

В.Б.: І з того часу я почав за ним слідкувати.

С.Б.: Для мене чоловік має бути сильним, щоб його слово не розходилося з ділом. Слабких чоловіків я взагалі не бачу й не чую.

– Світлано, хтось із Путіним же має сісти за стіл переговорів.

С.Б.: Обов'язково! І він сяде. Але повинні бути міцні аргументи. Він правильно говорить. Не просто сіли – і давайте щось робити. Ні. Усе має бути серйозно підготовлено. Думаю, він знає, як це зробити. Усіх секретів не можна відкрити, але йому можна довіритися. Іноді дивишся на людину: "Ой-ой, ні, нехай іде собі!" А тут думаєш: як же хочеться під його крило, тому що довіряю йому. У мене колосальна жіноча інтуїція, я чоловіків відчуваю на відстані.

В.Б. (сміючись): Вона тільки в мені помилилася!

С.Б.: Ні-ні. (Обертаючись до чоловіка). Він далеко сидить, дайте мені його ближче.

(Сміються).


Фото: Ростислав Гордон / Gordonua.com
Фото: Ростислав Гордон / Gordonua.com


В.Б.: Аргументація проста. Я теж, буває, із людьми розмовляю, мене запитують: "А хто це?" Кажу: "А ви Сергія Павловича Корольова знали?" Взнали вже тільки тоді, коли він помер. А я знав від свого брата, який займався космічними розробками і загинув у 1970 році, через два роки після смерті Сергія Павловича Корольова (Корольов помер у 1966 році. – "ГОРДОН"). Хіба ми знаємо всіх розвідників, аташе? Хіба незрозуміло, чому дзеркально висилають, коли когось зловили? Не розумієте, як розвалилася російська розвідка в Англії через усяких капловухих Боширових? І його не знали. Але це постать, людина, яка сама писала статті...

– ...він науковець...

В.Б.: ...займався розробками самонавідних боєголовок. Лауреат Державної премії в галузі техніки. Це вам не лінгвістика чи література, де можна написати, що українці вирили Чорне море, щоб турки на них не нападали, і дадуть державну премію. Це інше, людина високої якості. Я дивився кілька шоу за участю Ігоря Петровича. Що таке політичне шоу? Собачник. Собачий притулок. Одні голодні, інші в будці, хоча звикли гуляти на подвір′ї у великого начальника.Тому платять, тому не платять, той хоче вигавкатися, щоб заплатили. Гавкіт, некоректність, усе це ображає народ. Зрозуміло, хто за кого. І коли на цих ток-шоу Ігор Петрович розкладав усе по поличках, вмикав інтелект, розповідав, що, як і чому треба зробити, усі ці невігласи замовкали. У його присутності ні гавкоту, ні перепалок на кшталт "не перебивай меня, я тебя не перебивал!" не було. Відчуйте його особистість. В історії України були різні обличчя, але Україні потрібні не обличчя, а особистості. У нас єдиний шанс. Свєта говорила про свою мрію, можна я також?

Щоб прийшов Боженько і сказав Зеленському: "Вовочко, коли ти народився, я дав тобі талант, щоб ти володів масами. Ти йдеш у політику, але ти не зовсім готовий"

– Можна так: "У мене є мрія".

(Сміються).

В.Б.: Пам'ятаєте цю політичну рекламу, "у мене є мрія", так? Красива жінка, не вагітна.

– Незаміжня.

В.Б.: І незаміжня, точно.

(Сміються).

От і в мене є мрія. Щоб Володі Зеленському, котрого ми любимо й обожнюємо, котрий ще не дійшов до вершини своєї слави і ще, можливо, не розуміє, що від любові до ненависті один крок, наснився сон. Щоб прийшов Боженько і сказав: "Вовочко, коли ти народився, я тобі міточку поставив, дав талант, щоб ти володів масами. Ти йдеш у політику, Володю, але ти не зовсім готовий. Тебе люди люблять, і хай вони тебе люблять ще багато років, але є людина, котра може повернути країну. Вона почистить усі конюшні, зробить країну такою, як тобі треба, а в політику він не ліз і не хоче лізти. Він просто допоможе тобі. У тебе є час, ще 40 із гаком років. Ти ще будеш президентом, народ тебе полюбить і не розлюбить. Даруй нам своє мистецтво, але дай йому можливість, віддай йому свої голоси. Хай він трошки попрацює, а потім ти прийдеш на все готове". У кожній країні, де демократія загралася до того, що ніхто не знає, чого від кого чекати, потрібен Черчилль.


Фото: Ростислав Гордон / Gordonua.com
Фото: Ростислав Гордон / Gordonua.com


– Де Голль.

В.Б.: Де Голль і Піночет. Хіба Піночет щось погане зробив для Чилі?

– Підняв економіку.

В.Б.: Луіска Корвалан утік у Москву, за кремлівські стіни. Генерал Де Голль кілька років керував країною, зараз вона розвивається, перетворилася на цивілізовану. Те саме, що зробив Черчилль. Або генерал Де Голль. Нам потрібен генерал Де Голль... Щось ми дуже багато говоримо, думаю, і так усім зрозуміло, що це велична постать у політичному просторі, яка з'явилася зненацька.

С.Б.: Віталію, ми ще трохи порозмовляємо.

В.Б.: Ось у Москві капітан чи підполковник у відставку пішов?

– Підполковник.

В.Б.: А в нас генерал-полковник, людина, котру шанують у всьому світі, учасник усіх світових політичних клубів, котра має стільки заслуг, гарвардська освіта. Він може десятки тисяч доларів отримувати за кожну лекцію, він має, справді, повагу й авторитет у всьому світі. Нам така людина потрібна.

– Якщо я правильно зрозумів, ви, Віталію, зараз звернулися до Володимира Зеленського, щоб він віддав свої голоси на користь Ігоря Смешка?

В.Б.: Ти можеш це так трактувати. Я дивився твоє інтерв'ю з Володею, гарне інтерв'ю. Він сказав, що відштовхується від снів. От я й кажу, якби Боженько йому наснився і сказав ті слова, що я озвучив: "У тебе буде час і велична любов". Як Свєта сказала, що люди самі будуть вішати портрети, їх не будуть змушувати.

С.Б.: Я говорила, що в кожному дворі будуть святкувати день народження президента. Між іншим, цю думку мені підкинули мої сини. Кажуть: "Мамо, ти розумієш, як було б чудово, якщо президента будуть так любити!" Тому що буде за що. Не проклинати, а поважати.

– Коли Святослав Вакарчук не пішов на президентську посаду, що ви відчули?

В.Б.: Він зрозумів.

С.Б.: Він великий співак. Неповторний. Він у нас єдиний, Славік наш, Вакарчук. Його всюди обожнюють. Дивилася його концерт із Лондона, це приголомшливо! [Борис] Акунін каже: "Я с такой завистью смотрю, потому что у нас такого нет и не может быть. А у вас есть". Акунін – це неперевершено. До речі, ніде не можу знайти його "Бегущая по волнам", де цю книжку взяти?

В.Б.: Дімочко, у Славіка чуйка і розум. Своєрідний геній, котрий йому каже: "Славо, не треба, не на часі це, це не твоє". Якісь такі аргументи йому Боженько говорить.

– На вашу думку, у Петра Олексійовича є шанси знову стати президентом чи ні?

В.Б.: Не від нас це залежить, а від людей. Від того, як вони хочуть жити.

– А як ви відчуваєте?

В.Б.: Ми не проти Петра Олексійовича. Він старається, усе що може, робить.

– Але щось не виходить, так?

В.Б.: У нас на останньому фестивальному концерті була пісня, яка називається "Молитва".

С.Б.: "Прости нас, Господи..."

В.Б.: Буквально півкуплету.

– Будь ласка!

В. Б.: "Героям України..." Ні, краще приспів, без фабули.

(Співає).

Прости нас, Господи, за те, що нам не все вдається і немає краю.

Воздай полеглим на війні синам, я на колінах вже благаю.

С.Б.: Петро Олексійович, безумовно, багато робить, але, дійсно, не все виходить. Як співається в цій пісні, "не все вдається". Він повинен сам зрозуміти. Він прекрасний менеджер, тепла, щира людина...

В.Б.: ...харизматичний, дуже цікавий...

С.Б.: ...ми знаємо його дуже давно. Ми колись ще дружні були, але коли вони йдуть на посади, вони нас не бачать і не чують, ми ніхто і звати нас ніяк! Ми йому зичимо, щоб у нього все склалося добре, але потрібно дати шанс новим політикам. Якщо він любить цю державу і цих людей – а він дійсно їх любить – він повинен дати цей шанс. Зараз така тяжба в державі, на всіх фронтах, куди не кинься. Навколо погано і все не так. Якщо почнемо розбиратися, не вистачить нам часу. Молоді погано. Знаєте, що молодь говорить? Що наша освіта – це взагалі фейк. Вони закінчили по дві освіти і вони не мають роботи.

– І їдуть за кордон.

С.Б.: Так. А якщо тут працюють на дядю, то їм не платять. І суди не захищають. Немає правди у світі. Не знають люди, куди кидатися. Коли я приїжджаю до себе в село, навколо мене збирається півсела: "Свєто, скажи, а за кого голосувати?" І я так боюся помилитися. У нас кожного разу як сходка: "Свєто, підкажи".

В.Б. (посміхаючись): Східняк у вас? Лікнеп?

С.Б.: Я говорила Віталію – давай разом поїдемо, бо мені дуже багато запитань ставлять. "Як там у вас, а як же це?" Молодь не може собі квартири купити, не можна взяти кредит, податки величезні, немає середнього бізнесу.

– Усе не так, вірно.

С.Б.: Молода людина, адже вона...

– ...амбітна...

С.Б.: ...нічого не може добитися, бо страшні податки. От у Дубаї ми були. Там три – п'ять років не чіпають людину, яка відкриває бізнес. Дають можливість стати на ноги. Потім вона сплачує податки, аякже. А в нас із першого дня за тобою бігають – "давай гроші". Як таке може бути? Іпотека чому не працює?

Комуністи сказали "вперед", а де перед, не сказали. І ми 70 років незрозуміло в якій країні жили

– А тарифи?

С.Б. (прикриває очі руками): Це повна катастрофа! Коли я платіжку Віталію показую, він каже: "Боже, який жах!"

– І куди ці гроші діваються, так?

С.Б.: Саме так!

В.Б.: У нас є нерухомість, ще дещо. У Світлани бувають чорні дні, коли вона десятки тисяч гривень бере, щоб сплатити державі. За що? (Розводить руками). За надумані тарифи?

С.Б.: Я сплачую, а як же? Боргів у мене немає, я не можу жити в борг. Треба все віддати, тоді я легко дихаю.

– А Віталій як дихає?

С.Б.: Йому ще тяжче.

В.Б.: Я абстрагувався. Усі технічні питання на ній.

С.Б.: Він увесь час мене питає: "Свєто, де гроші?" А немає нічого, усе віддали державі! Спочатку державі, а потім собі... Стільки проблем. Дайте ж молоді дихнути. Нехай, як за кордоном, [кредит] на 25 років, візьмуть собі квартиру, живуть по-людськи, одружуються, народжують діток...

– ...поки молоді...

С.Б.: ...треба жити сьогодні, а не післязавтра. Чому ніхто про це не думає? Буксуємо і буксуємо весь час.

В.Б.: А ще...

С.Б.: ...вибач, Віталічку, не можу зупинитися, пече й болить кругом. Петро Олексійович, я розумію, хоче щось зробити. Але треба робити, треба стати героєм свого часу. Щось кинути, від чогось відмовитися. Треба бути жертовним. Тоді, я впевнена, народ оцінить. Не всі, але оцінять. Усе, я сказала!

В.Б.: Це ж треба, єдиний шанс на життя випав одному з десятків мільйонів піднятися над світом і закарбувати себе в історії народу. Чому ж не виходить і немає краю? (Зітхає).

С.Б.: Інколи посеред ночі прокидаюся і думаю: якби трапилася нагода посісти цю посаду – не просто кинула б усе, а все б зробила... Але – забрати все собі? Як же так?

– Віталію, у нас залишається чотири хвилини. Я попросив би вас наостанок заспівати що-небудь!

В.Б.: Ви з Анечкою Степанець (ведуча телеканала "112 Україна".  – "ГОРДОН") передаєте нам іноді привіти...

С.Б.: ...у нас така культова пісня є "А яблука падали"...

– ...ми якраз її згадуємо.

В.Б.: Там начебто про яблучка, "ех, яблучко", але це рок-гімн.

(Співають).

Може, пригадуєш, може, й не згадуєш,
Як осінь палила білі світи.
А яблука падали, падали яблука,
Яблука падали в наші сліди.


Фото: Ростислав Гордон / Gordonua.com
Фото: Ростислав Гордон / Gordonua.com


С.Б.: Нас уже не буде, а сліди наші залишаться, і яблука будуть падати.

– Котяться, губляться...

В.Б. (співає):

А яблука падають,
Котяться, губляться,
Та не знаходять наші сліди.

С.Б.: Це ж треба такий текст написати класний! Степан Пушик написав. Він був тоді народним депутатом. О другій години ночі він мені телефонує: "Світлано, ти мене образила, сказала, що я неправильно написав". Я йому кажу: "Ну, будьте ласкаві, подивіться, це не може така бути пісня". І він зробив ось так класно. Психологія, тільки вдуматися: нас уже немає, але залишилися наші сліди. Це не про яблука, а про наші роки.

– Присвячується Ганні Степанець, вірно?

В.Б.: Так!

С.Б.: Із задоволенням!

В.Б.: А ще присвячується тим політикам, котрі не розуміли, що повинні залишити після себе сліди. Гарні сліди, котрими йшов би далі народ...

С.Б.: ...і згадував би їх із вдячністю.

В.Б.: Не так, як комуністи сказали "вперед", а де перед, не сказали. І ми 70 років незрозуміло в якій країні жили.

(Сміються).

С.Б.: Усі ходимо, бродимо, і не знаємо, де.

В.Б.: А тепер приходять на ефіри люди і кажуть: "Вот, Советский Союз, докторская колбаса, это хорошо. Молочко с булочкой, поцеловаться с дурочкой. А что ж вы сейчас?" А машини? Раніше дві-три машини пробігало по Хрещатику. А зараз машини ніде ставити.


Фото: Ростислав Гордон / Gordonua.com
Фото: Ростислав Гордон / Gordonua.com


– Усе добре в нашій розмові, лише час добіг і треба закінчувати. Дякую вам і за пісні, і за те, що ваша душа рветься, за те, що ви хочете, щоб Україна була щасливою.

В.Б.: Те, що наш час добіг, не страшно. Аби час України не добіг, щоб Україна мала майбутнє!

С.Б.: А я хочу попросити вибачення, якщо була надто емоційною. Вибачте, будь ласка, але тут (притискає руки до грудей) усе болить, і про все хочеться вам сказати.

В.Б.: Удома дістанеш!

(Сміються).

– Підбиваючи підсумки розмови, скажу, що ми з Віталієм і Світланою Білоножками будемо голосувати за Ігоря Смешка. А ви – як знаєте.

ВІДЕО
Відео: 112 Україна / YouTube

Записали Дмитро НЕЙМИРОК і Микола ПІДДУБНИЙ

Якщо ви знайшли помилку в тексті, виділіть її мишкою і натисніть Ctrl + Enter

КОМЕНТАРІ:

 
Шановні читачі! На нашому сайті заборонені нецензурна лексика, образи, розпалювання міжнаціональної та релігійної ворожнечі і заклики до насильства. Коментарі, що порушують ці правила, ми будемо видаляти, а їх авторам закривати доступ до обговорення. Редакція не вступає у листування з коментаторами щодо блокування, без серйозних причин доступ до коментування модератори не закривають.
 
Залишилось символів: 1000
МАТЕРІАЛИ ЗА ТЕМОЮ
 

Натисніть «Подобається», щоб читати
Gordonua.com в Facebook

Я вже читаю Gordonua в Facebook


 
 
Більше матеріалів
 

Публікації

 
усі публікації