+5 Київ
Загалом ми змогли допомогти отримати законні земельні ділянки майже 4 тис. учасників бойових дій у Полтавській області
– Чи була ваша служба у лавах ЗСУ свідомим вибором?
– Від самого дитинства я вивчав основи військової справи та рукопашного бою. Любов до цього у мене спадкова – від батька, учасника бойових дій. Захоплення дитинства переросло у хобі життя. Постійно брав участь і проводив сам військові табори й змагання.
Уже з 1999 року ми знали, що війна з росіянами неминуча. До мого батька приїхали його знайомі з Ічкерії, сказали: "Готуйтеся, ви наступні". І ми готувалися. У Полтавській області ми ще на початку 2000-х знищили три пам’ятники Леніну до того, як це стало мейнстримом. Ще я займався страйкболом. Я особисто знаю Андрія Білецького, він керував "Патріотом України", я – "Полтавським тризубом". Ми до них приїжджали на різні вишколи, його хлопці з нами тут тренувалися. Під Полтавою ми зробили тренувальну базу. Багато років там хлопці тренувалися. Там само проводили навчання спочатку добровольців, а вже у 2022-му ми там навчали хлопців, які прийшли у військкомат.
– Як ви зустріли війну у 2014 році?
– Залишив перспективну роботу у сфері IT і вступив до батальйону "Азов". Я не міг не піти воювати. Я все життя готувався до війни. З "Азовом" я брав участь у бойових діях. Був інструктором із тактики та виживання. Коли батальйон переформувався у полк, я не зміг туди потрапити через стан здоров’я. До грудня 2014 року я був у батальйоні "Азов", а із січня 2015-го – у батальйоні спеціального призначення "Полтава". Виконував там різні завдання: патрулювання на другій-третій лініях, зачистку населених пунктів, прикриття артилерії полку "Азов" під час Широкинської операції. Під час служби дістав два поранення й у 2015 році повернувся із зони бойових дій.
– Важко було починати цивільне життя?
– Я просто почав займатися громадською діяльністю. Тоді разом із побратимами ми допомагали атовцям отримати належні їм пільги та виплати, земельні ділянки. Згодом створили власне підприємство ТОВ "Деметра Агро-Груп".
Лелюх: Ще з листопада 2021 року ми проводили навчання для цивільних. До 24 лютого ми підготували понад 2 тис. цивільних загалом. Фото надав Український ветеранський фонд
Процес отримання ділянок був складним. Але ми на всеукраїнському рівні рухаємо це питання, допомагаємо іншим учасникам бойових дій. Створили робочі групи, підписали меморандум між геокадастром і Радою ветеранів. Загалом ми змогли допомогти отримати законні земельні ділянки майже 4 тис. учасників бойових дій у Полтавській області. Частина із цих хлопців захотіли здавати нам в оренду свою землю. Ми обробляємо понад 500 ділянок учасників АТО. Нас усі відмовляли, казали не лізти в агросферу. Але ми повірили в себе і змогли досягнути гарних результатів – і бійцям допомогли отримати землю, і самі сформували господарство, яке працює вже п'ять років.
– Як швидко вдалося розвинути бізнес?
– Бізнес згодом став прибутковим, але шлях до цього був дуже непростим. У перший рік діяльності вийшли в нуль, у другий рік узагалі пішли в мінус, але далі прибутки почали надходити.
У нас були величезні плани. Разом із Мінагрополітики ми були в робочій групі щодо програми розпаювання земель Національної академії аграрних наук України. Нам пообіцяли, що учасникам бойових дій виділять 20% цих земель по всій Україні. І ми планували допомогти нашим бійцям отримати землю. Частина бійців збиралася долучитися до нас, тож ми б могли розширити і свою діяльність. Планували, яку техніку потрібно закупити, щоб розширитися. Деяких бійців ми вчили працювати на техніці під майбутнє розширення, але не так склалося, як гадалося.
На одному з завдань біля Бахмута влітку я дістав поранення. Тепер мене визнали обмежено придатним і не хочуть брати на передову
– Усе змінило повномасштабне вторгнення?
– Так, війна. Разом із побратимами й однодумцями я не припиняв готуватися до неминучого вторгнення. Ще з листопада 2021 року до лютого 2022 року ми до чотирьох разів на тиждень проводили навчання для цивільних: як поводитися під час авіаційних нальотів, що робити під час артилерійських обстрілів, як поводитися зі зброєю, як надавати першу домедичну допомогу. Була така акція "Не панікуй, готуйся", ми також до неї долучилися, разом з "Азовом" і Рухом ветеранів України. До 24 лютого ми підготували понад 2 тис. цивільних загалом.
24 лютого я планував провести черговий вишкіл із 600 учасників, але зранку мене розбудив дзвінок побратима з Миргорода: "Нас бомблять. Війна почалася".
Ми думали, що напад буде 26 лютого. 24 лютого за декілька хвилин після дзвінка побратима над моїм будинком пролетів літак. Але я не панікував, у мене все було зібрано. О 6.00 ранку я вже був у військкоматі з власною зброєю. Мені дали чотири години, щоб вивезти дружину та дитину в село. І після обіду я вже знову був у військкоматі й допомагав усе організовувати.
Ще із 2018 року я був у першому оперативному резерві роти охорони Полтавського військкомату, тож у 2022 році призвався на службу туди на посаду гранатометника, паралельно навчаючи бійців та інструкторів військової справи. Згодом доєднався до окремого штурмового підрозділу "Одін" Полтавського районного територіального центру комплектування та соціальної підтримки.
Нас спочатку долучили до 72-ї бригади. Ми виконували найскладніші завдання на небезпечних напрямках. На одному з таких завдань біля Бахмута влітку я дістав поранення. Тепер мене визнали обмежено придатним і не хочуть брати на передову. Незабаром буду проходити військово-лікарську комісію, сподіваюся, що цю обмежену придатність "приберуть" і я знову зможу поїхати воювати. Із мене ще буде користь для ЗСУ.
Лелюх: Я продовжую працювати і на фронті, й у бізнесі, шукаючи можливості для розвитку і для себе. Фото надав Український ветеранський фонд
– Чим займалися під час реабілітації?
– То була можливість приділити трохи часу агробізнесу. Адже основна команда наразі – це я сам, мій побратим Олег, на якому зараз ведення бізнесу, адже Олег має трьох малих дітей і залишився в Полтавській області.
"Деметра Агро-Груп" – це високотехнологічне підприємство, ми замовили постійну супутникову зйомку всіх наших полів, проводимо аналіз ґрунтів. На ній ми можемо бачити, чого і де не вистачає рослинам для розвитку. У нас були свої квадрокоптери для того, щоб облітати поля, дивитися, як і що росте (зараз ми ці квадрокоптери на війну передали). Ми робили аналізи кожної діляночки. Ми дуже серйозно до бізнесу ставимося. Але ця війна сильно вдарила по всьому агросектору. У нас у середньому 1 га приносив до 10 тис грн чистого прибутку. А зараз у нас мінус декілька мільйонів. Оце така робота була цього року.
Ціни на все виросли в рази, особливо ціна солярки, у 2,5–3 рази. А ціни на зерно впали вдвічі. Плюс погодні умови не давали зібрати урожай. 30% урожаю залишилося на полі й зіпсувалося. У нас була прописана стратегія розвитку нашого підприємства на п'ять років наперед: що і коли потрібно придбати, як збільшити штат працівників. Тепер усі ці плани повністю зруйновано, більшість наших працівників зараз воюють, частина з них дістали серйозні поранення, декого вже немає серед нас і, відповідно, для бізнесу ситуація наразі дуже складна.
– Чи є можливість реанімувати ваш бізнес?
– Не дати нашій справі занепасти допоміг виграш у конкурсній програмі "Варто 2.0" від Українського ветеранського фонду Мінветеранів. Ми отримали 1 млн грн і скеруємо ці кошти на придбання сівалки точного висіву й комп'ютера із GPS для ефективнішого посіву зернових. Це актуально з кількох причин. По-перше, це економія часу. Оптимальними для засіву є декілька днів на рік – це посівні дні, і важливо встигнути саме у цей час. Нам якраз не вистачає такої сівалки. Якби вона була в нас раніше, ми б замість мінусів вийшли б у плюс, бо швидше б посадили, воно швидше б зійшло, і ми швидше б зібрали урожай, поки його не замочили дощі. Окрім того, наші поля дуже розкидані. Земельні ділянки не поруч одна з одною, тому на всі процеси йде більше часу. Зараз чекаємо на сприятливі погодні умови й незабаром заберемо сівалку й уже розпочнемо роботи.
– Тобто зараз основна ваша діяльність – це розвиток бізнесу?
– Я продовжую працювати і на фронті, й у бізнесі, шукаючи можливості для розвитку і для себе, і для інших ветеранів. Для цього ще рік тому ми створили громадську спілку "БАЗУКА" (Бізнес-асоціація захисників України "Коловорот Арея"). За пів року існування, ще до повномасштабного вторгнення, ми змогли провести декілька навчань і семінарів щодо бізнесу для учасників бойових дій. Завдяки співпраці з обласною державною адміністрацією понад 10 наших побратимів дістали гранти від області на започаткування бізнесу. Маємо ще результат: дві фірми з нашої асоціації отримали кошти на бізнес за програмою "Варто 2.0" від Українського ветеранського фонду.
Ветеранський бізнес має певні особливості побудови партнерських відносин. Довіряючи один одному на полі бою, ми продовжуємо це робити й у бізнесі. Отже, спільнота ветеранів, які були надійними побратимами і стали надійними партнерами, дійсно потужна.
