-3 Київ
Архієрейський собор Російської православної церкви (РПЦ) уперше пройшов за участю президента Росії – Володимир Путін відвідав захід останнього дня його роботи. Візит до священнослужителів дещо загубився на тлі стандартних передвиборчих заходів типу розмов із робітниками про користь спорту та зустрічей із залізничниками.
Однак промову Путіна на соборі цілком можна назвати програмною – у ній він, мабуть, уперше чітко висловив свою думку щодо ролі церкви в суспільстві. Жодної містики і надзавдань – на думку президента, у церкви цілком утилітарні функції, її вписано в державу і вона має допомагати зберігати "стабільність і єдність".
На службі держави
Усі частини промови Володимира Путіна, від історичних екскурсів до озвучення завдань РПЦ (ці нотки теж звучали), було присвячено участі церкви у справах державних. Церква в розумінні президента завжди була певним ідеологічним відділом, який надихає на "справи творення і подвиги захисту Вітчизни, об'єднує представників станів", а патріархи цим відділом керували. Після революції, за словами глави держави, церква змогла "зберегти культуру, історію, звичаї, традиції, національний характер".
"Саме справжні цінності, патріотизм явили свою силу і стали опорою для наших воїнів – солдатів Великої Вітчизняної війни. У всіх храмах проводили тоді молебні. Російська православна церква, представники інших релігійних організацій збирали кошти для потреб фронту", – розмірковував президент перед священнослужителями.
У 90-ті роки, за його словами, церква закликала "до порозуміння і єднання", а зараз вона "гідно несе свою високу і відповідальну місію, з кожним роком розширює своє суспільне, соціальне служіння". "Плідно працює на ниві морального просвітництва і благодійності, годує російське воїнство, надає допомогу літнім людям та тим, хто помилився в житті", – наводив приклади Володимир Путін.
Неважко побачити, що президент уже від самого початку промови говорив про світську, державну користь РПЦ. Церква для нього – це один з утилітарних інструментів влади. Приблизно так само радянські вожді говорили про користь, наприклад, мистецтва – воно насамперед виховувало, зберігало, учило й об'єднувало громадян. Те саме, на думку російської влади, має робити церква.
Політінформація для священиків
Слова "мораль", "моральність" та "духовність" президент у своїй промові виголошував часто, але ці поняття давно стали прикметою російського пропагандистського дискурсу. Їх використовують у певному контексті – політики і чиновники протиставляють "аморальний" Захід російській "духовності та моральності". На Заході гей-паради, одностатеві шлюби і засилля мігрантів (це чомусь теж ознака аморальності), у Росії – традиційні сім'ї, армія, патріотизм і віра – ці поняття стоять в одному ряду.
У такому дусі постійно висловлюється і сам Володимир Путін. Прикметою західного розпаду російський президент називав, наприклад, фейкову новину про те, що в Австрії мігрант зґвалтував хлопчика і його було виправдано. Ту саму лінію глава держави проводив і на соборі. "Сьогодні ми бачимо, як розмиваються традиційні цінності в багатьох країнах, і це веде до деградації [інституту сім'ї], до взаємного відчуження в суспільстві, знеособлювання людей. Байдужість, утрата ціннісних орієнтирів обертаються зростанням радикалізму, ксенофобії, конфліктів на релігійному ґрунті. Егоїзм, що руйнує людину, перетворюється на агресивний націоналізм", – пояснював президент архієреям.
За його словами, церковні ієрархи поводяться правильно: "Чесно і прямо висловлюють своє бачення процесів, які сьогодні відбуваються як у нашій країні, так і у світі загалом". Отже, церква, у розумінні Путіна, допомагає російській владі на світовій арені вести пропаганду і підтримувати статус "маяка традиційних цінностей", яким президент явно вважає Росію.
"Усе більше людей дивиться на Росію як на орієнтир найголовніших традиційних цінностей, здорового людського буття. Переконаний, щоб гідно відповісти на виклики майбутнього, ми маємо відстоювати справедливість, істину, правду, зберегти свою самобутність та ідентичність, спиратися на нашу культуру, історію, духовну, ціннісну основу. Іти вперед, вбираючи все нове і передове, й залишатися Росією – назавжди", – ця фраза стала заключним акордом промови президента.
Путін виступив із промовою на Архієрейському соборі Російської православної церкви. Фото: ЕРА
Історичні приклади, які наводив Путін, теж досить знакові – для президента важливі випадки допомоги церкви державі, саме так вона і має виявляти себе. Звернення до років Великої Вітчизняної невипадкове – у роки війни Йосип Сталін дав церкві певні послаблення: РПЦ нарешті обрала патріарха, почали відкривати до того закриті храми.
У такого повороту держави до церкви були цілком прагматичні причини: радянська армія розпочала контрнаступ на гітлерівські війська, які з пропагандистською метою відкривали закриті церкви. Окрім того, м'якше ставлення до релігії могло сприяти переговорам із союзниками. Після війни церква вже прямо не виступала проти Компартії і бюрократії, а багато священиків співпрацювало зі спецслужбами. Радянська влада сприймала церкву як один з інструментів пропаганди, тільки пропаганди неправильної, за якою треба було назирати, а іноді й використовувати у своїх цілях – не допускати вірян до протестів.
Це той самий утилітарний погляд, яким дивиться на РПЦ Володимир Путін, тільки церква для нього – частина "правильної" пропагандистської машини. Найімовірніше, президент – вірянин, але віра його особлива. Він не цитує Святого Письма і, очевидно, погано його знає – наприклад, Володимир Путін уважає слова з Євангелія про "колоду у своєму оці" "гарним прислів'ям".
Зате праці російських філософів Івана Ільїна, Льва Гумільова, Миколи Бердяєва на межі релігії і геополітики йому добре знайомі. У Росії свій особливий шлях, православ'я – його частина і прикмета, але тільки частина, поряд з особливими російською владою і воїнством.
Ці уявлення дуже далекі від традиційного статуту православного життя. Для вірянина первинною є віра: кесарю кесареве, а Богу – Боже. Для Володимира Путіна – Боже має допомагати кесаревому. У цих думок є історичне коріння: у царській Росії церквою керувала світська влада, імператор. Він призначав членів керівного Священного синоду, мав у ньому менеджера-представника – обер-прокурора. Церкву було вписано в держвладу, вона була її елементом.
Розлом на дорозі до храму
Тези відповідного виступу патріарха Кирила мали вигляд заперечення промови президента. Патріарх розкритикував уплив держави на церкву, зокрема критика торкнулася і царської Росії. Він згадав про записку, яку прем'єр-міністр Сергій Вітте подав царю Миколі II в 1904 році. "Вітте говорив про те, що одна з причин утрати впливу церкви на народ полягає в тому, що між церквою і вищою церковною владою, церквою і народом є якийсь бюрократичний прошарок. І дійсно, через утручання держави не існувало прямого діалогу церкви з усім суспільством", – прямо заявив патріарх.
У політиці радянської влади він побачив спадкоємність: вони "через особливі інституції, включені в спецслужби тодішньої Радянської держави, почали спробу формувати ту саму політику, яка була до революції". "Утручатися в церковне життя, ставлячи конкретні цілі. А в той час до якихось загальнодержавних, можливо, інтересів активно підключилися ідеологічні інтереси", – пояснив першоієрарх.
Зрозуміло, президент і патріарх прямо не сперечалися: перший згадував "самостійність" церкви, другий дякував владі, що цю самостійність ніхто не намагається обмежити, як у колишні часи. Однак за всіма формальними реверансами промови Кирила і Путіна оголили протиріччя між ними, різне розуміння ролі церкви.
Давно відомо, що відносини між президентом і патріархом стали напруженими після початку української кризи та конфлікту на Донбасі. Для Володимира Путіна підтримка церкви, яка могла розкритикувати українську владу, була б значущим пропагандистським інструментом – РПЦ, за його уявленнями, мала підтримати російську державу. Але для патріарха РПЦ були важливими добрі відносини з українською владою – на території України працює Українська православна церква Московського патріархату.
Путін і патріарх РПЦ Кирило. Фото: ЕРА
Зараз побутують конспірологічні теорії, що в Кремлі мріють замінити патріарха, який став непокірним, на людину з більш державницькими поглядами. Наприклад, на єпископа Тихона (Шевкунова), якого багато хто вважає духівником Володимира Путіна. Це, найімовірніше, не так, але цей ієрарх вміло користується чутками і всіляко підкреслює свою близькість до Кремля. У релігійних колах його сприймають як "патріарха від влади", і це влаштовує далеко не всіх вірян і священиків.
Багато серед них не готові сприймати церкву як міністерство пропаганди або взагалі один із його підвідділів. Православних лібералів (на зразок диякона Андрія Кураєва та людей зі схожими думками) зайва увага держави до церкви турбує, православні радикали – як-от Всеволод Чаплін і Наталія Поклонська – навпаки, уважають, що це держава має допомагати церкві. Роль РПЦ як інструменту Кремля не влаштовує ні тих, ні інших.
Програмна промова президента перед архієреями незадовго до президентської кампанії тільки загострить ці протиріччя. Не потішить вона і байдужих до релігії громадян, яких турбує проникнення церкви у світські сфери життя під державно-пропагандистськими приводами. Володимир Путін, замість того щоб спробувати згладити гострі кути, навпаки, підігрів побоювання. Для атеїстів він робить крок у бік церкви, для багатьох вірян – намагається встановити контроль держави над церквою. Промова президента – свідчення того, що в Кремлі бачать ситуацію в суспільстві загалом і в РПЦ зокрема у викривленому світлі.
|
Більше матеріалів на Carnegie.ru: |
