$39.92 €43.31
menu closed
menu open
weather +18 Київ

Жданов: Після початку масованого постачання озброєння ЗСУ потрібно буде до пів року, щоб вийти на кордони 1991 року G

Жданов: Після початку масованого постачання озброєння ЗСУ потрібно буде до пів року, щоб вийти на кордони 1991 року Жданов: Щойно озброєння заходить в Україну, воно одразу потрапляє на фронт
Фото: Олег Жданов / Facebook
Чи можуть партнери передати Україні літаки F-16; коли може завершитися війна, розв'язана Росією проти України, і від чого це залежить; скільки Україні потрібно ще реактивних систем залпового вогню HIMARS, чи є у РФ проблеми з озброєнням; навіщо російським окупантам потрібна Запорізька атомна електростанція, а також про ситуацію на південному та східному напрямках розповів в інтерв'ю засновнику інтернет-видання "ГОРДОН" Дмитрові Гордону воєнний експерт, полковник запасу Олег Жданов. "ГОРДОН" публікує текстову версію інтерв'ю.
НАТО як організація дистанціюється від конфлікту, нам допомагають країни-партнери поза межами НАТО

Олегу Володимировичу, добрий вечір.

– Добрий вечір, Дмитре.

Ви хоча б скажіть: чи він добрий для нас узагалі сьогодні? Ось якщо озиратися на те, що було вчора, і думати, що буде завтра.

– Думаю, що так – можна назвати його добрим. Тому що вчора в нас була тривога і ми не знали, де зупиниться фронт, а завтра ми все-таки живемо надією. Як кажуть, вона вмирає в людині останньою. Ми живемо надією на те, що нам усе-таки дадуть озброєння і ми матимемо шанс піти в контрнаступальну операцію. Ну й найголовніше – що ми з вами в Україні, під українським прапором, і спокійно, не ховаючись лісами в партизанах від репресій російських фашистів, розмовляємо у країні Україні.

Ви сказали про озброєння. Що, уся проблема сьогодні в озброєнні?

– Так. Це найголовніша наша проблема. Я, до речі, нагадаю і слова головкома, і їх потім повторював міністр оборони [Олексій] Резніков – про те, що стосовно людського ресурсу в нас є. Ми можемо мобілізувати ще стільки людей, але чим їх озброїти? Ось у чому проблема. І для нас це... Наші запаси закінчилися десь на третьому місяці – максимум на четвертому. І з четвертого місяця війни, тобто десь із червня, ми воюємо... Навіть із травня. У травні в нас була величезна проблема: почали закінчуватися боєприпаси. Точніше майже закінчилися боєприпаси до артилерії. І ось від того моменту ми воюємо з коліс. Ось усе, що приходить... Чому, до речі, російські війська не можуть накрити ніде наші склади? Бо їх немає. Просто немає. У нас побудовано логістику так, що все йде наживо. Щойно воно заходить в Україну, воно одразу ж потрапляє на фронт.

Я вам поставлю погане запитання. Якби не [президент США Джо] Байден і [прем'єр-міністр Великобританії Борис] Джонсон, якби не країни НАТО, коли б Україна впала?

– Ну якби не країни НАТО, я думаю, що ми впали б, напевно, протягом двох-трьох місяців, не більше. Чому? Тому що згадайте: зброя ближнього бою, яка нас рятувала дуже сильно в перші місяці війни, почала надходити із грудня. От якби цих надходжень не було, то на власних запасах ми більше ніж два місяці не протрималися б.

Чи можна констатувати, що Україна жива, Україна бореться і Україна перемагає завдяки Збройним силам [України] та країнам НАТО?

– Так. Завдяки допомозі наших партнерів. Ну, давайте так: я б не акцентував на НАТО. Чому? Тому що НАТО як організація – вона дистанціюється від цього конфлікту. І НАТО не бере участі особливо в постачанні озброєння. Якщо я не помиляюся, НАТО нам надав гуманітарку у вигляді, там, медикаментів, якогось технічного майна, скажімо, непрямого військового призначення. І на початку війни найперша допомога від НАТО була – це 50 тонн пального вони нам дали.

Отже, я б не прив'язувався взагалі до НАТО – я б прив'язувався саме до формулювання країн-партнерів. Вони всі діють... Зверніть увагу: ви не знайдете ніде абревіатури НАТО. У жодних документах, домовленостях. Скрізь іде поза межами НАТО, скрізь іде слово "партнери", "країни-партнери". Тому лише завдяки допомозі країн-партнерів ми з вами сьогодні живемо в державі Україна.

Тобто слава Збройним силам України, слава Байдену, слава Джонсону, слава народам США, Великобританії, Польщі, країн Балтії тощо.

– От, от, от, я тільки хотів вас підправити, що ви забули наших найближчих сусідів – партнерів по Східній Європі. І, до речі, у цьому аспекті тригером, я сказав би, можна призначити Великобританію: номер один. І другий тригер – це Польща.

Навіть так?

– Так, ось так. Сполучені Штати – вони – особливо в перші місяці війни – вимагали завжди якогось чарівного поштовху, стимулу. І цим стимулом був Борис Джонсон.

Скріншот: У гостях у Гордона/YouTube Скріншот: В гостях у Гордона / YouTube

Я хотів би поговорити з вами про напрямки. Ось південний напрямок  Херсон, Миколаїв. Чи правда, що росіяни перебувають за 20 км від Миколаєва? І що з Херсоном?

– Росіяни перебувають на межі Херсонської та Миколаївської областей. Я не знаю точно, яка там відстань від кордону області до самого обласного центру, тому не заперечуватиму: 20 чи 30, чи 10 км. Але точно знаю, що вони стоять саме на кордоні. Там розмежування іде по кордону між областями. Цілком можливо, що від кордону області є 20 км до Миколаєва.

Але дивіться, що відбувається. Це ж укотре велике розчарування у постачанні зброї. Так влаштована людина, на мій погляд: ми створюємо собі надію, ми створюємо собі ілюзію, що все гаразд, завтра дадуть нам зброю – і ми підемо вперед. Але зі зброєю... Мабуть, Сполучені Штати Америки мають свій сценарій цієї війни. І Сполучені Штати дають деяких видів озброєння чимало. Ось останній пакет – це майже 250 тис. тонн снарядів. Це велика кількість. Це означає, що артилерія може стріляти, виконувати бойові завдання без обмежень на повну потужність. Але артилерії цієї замало. Розумієте? Вона не покриває всієї лінії фронту. На тисячу кілометрів фронту, там, 250 гармат – це ні про що, це крапля в морі. І ось щоразу наші надії розбиваються об те, що зброю відкладають, відкладають...

До речі, навіть за заявами... Ну, у нас такий: говоритимемо, значущий, хто робить заяви, – мабуть, можна виділити генерала [Кирила] Буданова, начальника [військової] розвідки. Він має найбільшу кількість інформації, він забезпечує інформацією президента та головкома. І згадайте: він спочатку говорив "липень – серпень", потім він говорив "друга половина серпня". Зараз він каже "серпень – вересень – початок докорінного перелому". Навіть востаннє він сказав не "докорінного перелому". Він востаннє сказав "початок активних подій на лінії фронту". Щось на кшталт цього. Таку було зроблено заяву. І ось так вона щоразу відтягується, відтягується, відтягується... Я згадую перші прогнози, коли в березні ми зупинили – стримали, точніше, – наступ під Києвом. Я навіть наважувався сказати, що, можливо, до Дня Незалежності ми закінчимо цю кампанію. "Ось зараз нам дадуть зброю – і ми тут розвернемося, і все буде добре". А бачите як? А зараз ми з вами обговорюємо перспективу весни – літа 23-го року, а може, навіть і осені.

23-го року, а може, навіть осені... Жах...

– Так. На жаль, така ситуація. Ну, навіть дивіться: якщо... Візьмімо найоптимістичніший варіант, найпрогресивніший сценарій. 1 жовтня починає працювати ленд-ліз. І озброєння вже починає надходити. Вважаємо, що з 1 жовтня починається відвантаження, бо пішли фінанси – пішла команда на відвантаження техніки та озброєння. Сьогодні з'явилася новина про те, що Сполучені Штати доправлятимуть ці партії озброєння морем. Скільки йтиме пароплав?

Півтора місяця.

– Ну, може, газовоз трохи скоріше йде. Добре, візьмімо місяць – чотири тижні. Це з завантаженням, із розвантаженням. Це означає, що на кінець жовтня прийдуть перші великі партії озброєння. Ще тиждень на потрапляння в Україну. А тут ми впираємося у формування військових частин. Тобто в нас є підготовлені люди, які пройшли підготовку, наприклад, у західних навчальних центрах, – і ми їх маємо сумістити із цією технікою і сформувати з них військові частини, припустімо, нові бригадні комплекти. На це знадобиться ще десь три тижні в найкращому разі за умови навченості особового складу, якщо вони знають уже цю техніку. Отже: ми виходимо десь на листопад. А там на носі зима, на носі морози. Плюс осіннє бездоріжжя. І ось вам уже практично зимова кампанія виходить.

Але це такий, скажімо, оптимістичний – сценарій. А якщо 1 жовтня лише підуть гроші – і завод лише увімкне верстат і видасть першу гаубицю до кінця місяця, тоді в нас весняна кампанія виходить.

Скажіть, скільки зараз, якщо можна про це говорити, українських солдатів та офіцерів проходять підготовку у Великобританії та інших країнах?

– Ну, скажу так. Точної цифри, до речі, немає. Борис Джонсон обіцяв програму навчання 10 тис. Це заявив він особисто. І така цифра була. На сьогодні в тій самій британській пресі з'являлася цифра "кілька тисяч людей". Тож я так розумію, там не 10 тис. зараз навчається, а просто має пройти через цю школу навчання приблизно 10 тис. людей.

Це гарна цифра?

– Якщо для довгострокової перспективи, то цифра дуже гарна. Фактично 10 тис. – це дві повнокровні бригади ми можемо мати повністю навчених. І одна із цих бригад може взяти участь, припустімо, у бойових діях... Точніше, дві ці бригади можуть узяти участь у бойових діях, а ще хвостик – там, приблизно 1–1,5 тис. людей – можуть роз'їхатися навчальними центрами як інструктори і розпочати навчання вже тут, в Україні, у наших навчальних центрах.

Я вірю, що Україні можуть передати літаки F-16. Але це буде не раніше ніж 2023 року

Кажуть, що Україні можуть передати літаки F-16. Ви в це вірите?

– Так, я в це вірю. Але це буде не раніше ніж 2023 року. Раніше навіть не можна розраховувати. Поясню. Так, є інформація: знову ж таки, це засоби масової інформації...

Про підготовку.

– Так, що підготовку проходять, але на яких машинах, поки що не вказують. Одного разу була інформація про те, що проходять підготовку на А-10, на "бородавочниках". Це штурмовики – це не винищувачі-бомбардувальники, як F-16. Точніше, його багатоцільовим літаком вважають. А щодо F-16 – там 100 млн закладено у військовий бюджет 2023 року Сполучених Штатів Америки. А в них фінансовий рік починається з 1 жовтня. Тобто з 1 жовтня розпочнуть фінансування програми навчання пілотів на західних зразках авіаційної техніки для Збройних сил України. Це, до речі, саме, я так розумію, під це командування, яке вони створюють зараз у межах Пентагону.

І дивіться: щонайменше десь шість – дев'ять місяців, щоб пілот опанував цю машину і було не так, що прискорені курси "зліт – приземлення". Ні. З урахуванням пілотування це десь шість  дев'ять місяців безперервної, інтенсивної підготовки. Тож із 1 жовтня наголошую: це десь літо 2023 року.

А F-16  гарні літаки?

– Так, він гарний. Він найпоширеніший у світі. Його найбільше випустили. Випущено кілька десятків тисяч машин. Він дещо примхливий. Він потребує ідеального покриття злітно-посадкової смуги. І він після кожного польоту має проходити технічний огляд щодо відсутності пошкоджень.

А в аспекті авіоніки, в аспекті систем управління вогнем, в аспекті вогневих можливостей... Ну, ви подивіться, будь ласка: яскравий приклад щотижня показують ВПС Ізраїлю: вони спокійно прилітають і на території Сирії розносять усі об'єкти, які їм потрібні. Тобто точність ведення вогню. І Російська Федерація лише раз спробувала там увімкнути комплекс С-300 і щось пригрозити в бік ізраїльської авіації. Але думаю, що пілоти посміхнулися і полетіли додому після виконання бойового завдання.

Фото: EPA Фото: EPA

Тобто наявність F-16 в українських Збройних сил означатиме панування у повітрі?

– Так. F-16, навіть F-15. Вони, до речі, менш примхливі, ніж F-16, але не набагато поступаються. І навіть навпаки: за деякими параметрами. Або F-18. Будь-яка західна модель – на сьогодні технологічно це буде перевага. І якщо пілоти будуть добре навчені, то у вогневому аспекті це буде перевага в небі.

Для створення вогневого паритету Україні потрібно штук 60 HIMARS і аналогічних систем

Ми трохи зараз знову говоримо про озброєння, але ми обов'язково повернемося до Херсона та Миколаєва. Скажіть, будь ласка: скільки ще HIMARS потрібно, щоб було ось так от добре Україні?

– Щоб було зовсім добре, тобто стільки ж, щонайменше.

Скільки?

– Тобто двічі по стільки. Як у тій казці: стільки, ще пів "стільки", і ще чверть "стільки". У нас там приблизно 20. Ну, штук 60 – це був би, я сказав би, необхідний мінімум для створення вогневого паритету.

Але знову ми з вами потрапляємо під цю ілюзію створення собі кумира. HIMARS – це не панацея. HIMARS – це гарний далекобійний засіб, високоточний, але HIMARS не вестиме контрбатарейної боротьби. Без артилерії нікуди. HIMARS не виноситиме з позицій російські війська так, як сьогодні російські війська виносять наші. Але вони виносять завдяки масованості артилерійського вогню, а нам потрібна артилерія, яка вестиме контрбатарейку і виноситиме російські війська з їхніх позицій. Тому не HIMARS єдиними, ось у чому проблема.

Коли в російського солдата в окопі почнуть закінчуватися набої, а на вогневій позиції артилерії почнуть закінчуватися снаряди – ось тоді росіяни почнуть замислюватися, що їм робити і куди тікати

Повертаймося до Херсона і Миколаєва. Що ви думаєте? Коли ми зможемо забрати назад Херсон? І чи зможемо ми його забрати назад?

– У принципі, забрати зможемо. Ми обрали найдовший шлях. Знову ж таки, через відсутність необхідної кількості озброєнь. У принципі, наш Генеральний штаб переграв російський Генеральний штаб: ми спровокували російські війська на масову дислокацію військ. Вони зігнали... Зараз найбільше угруповання, приблизно 25 тис. військовослужбовців, на правому березі. Вони туди зайшли і ми їх закрили. Сил і засобів наступати в нас немає.

Тому, у принципі, я так розумію, обрано найдовший шлях, але найбезпечніший для наших Збройних сил. Ми повільно і планомірно починаємо знижувати бойові здібності угруповання на правому березі. До речі, перші результати вже помітні в тому аспекті, що, найімовірніше, російське командування відмовилося від спроб наступу в бік Миколаєва та Вознесенська, і тим паче Кривого Рогу. І, найімовірніше, вони переходять до глухої оборони. І в міру вогневого впливу з нашого боку авіацією та артилерією ми знижуватимемо їхні бойові спроможності до того моменту, поки вони не побіжать або не почнуть здаватися в полон.

Строків ми назвати не можемо?

– Ні, строків ми не можемо назвати. Бо тут, Дмитре, усе залежатиме від мільйона чинників. Аж до того, що якщо вони човнами через Дніпро возитимуть по одному, по два ящики з боєприпасами, і цих човнів буде тисяча, то вони забезпечуватимуть свою артилерію. Поганенько, на голодному пайку, але вона буде. Мало того, що ми зруйнували мости, – сьогодні ще треба брати річку під вогневий контроль, щоб усі ці... Поромна переправа на понтонах, яка діє поблизу Антонівського мосту, – треба ж упіймати цей понтон, щоб його знищити. Вони зараз там стягують баржі, хочуть зробити тип наплавного мосту вздовж Антонівського. Те саме: треба дочекатися, коли вони його зберуть, – і по ньому ще вгатити.

Отже, це досить проблематично: тримати постійний вогневий контроль із метою недопущення постачання цього угруповання. Так, воно велике. Так, воно поглинає величезні ресурси. І ми можемо їх знижувати. Але нам треба, знаєте як зробити? Нам треба досягти переваги в тому, щоб перевезених боєприпасів бракувало для забезпечення цього угруповання. Ось тоді ми досягнемо своєї мети. Коли в солдата в окопі почнуть закінчуватися набої, а на вогневій позиції артилерії почнуть закінчуватися снаряди – ось тоді росіяни почнуть замислюватися, що їм робити, куди тікати.

Скріншот: Олег Жданов/YouTube Скріншот: Олег Жданов / YouTube

Чи можуть росіяни взяти Миколаїв?

– Про наступ на південнобузькому напрямку я поки що зараз не говорив би. Так, така ймовірність є. Так, вони ще періодично проводять штурмові дії, але зауважте: на окремих ділянках вони перевіряють міцність нашої оборони. Але я думаю, що навіть у Генеральному штабі Росії розуміють, що за таких умов логістики, які ми їм створили, говорити про якийсь наступ неможливо.

І до речі, зараз дуже цікава ситуація складається з військового погляду. Зважаючи на все, поблизу Таганрога з'явилися військові ешелони. Цілком можливо, що це частини цього 3-го резервного танкового корпусу, який вони формували в Муліному. Кажуть, що вони там майже 10 тис. набрали замість 15, проте щось вони потягли. І ось тепер вони якщо зайдуть через Крим на південь та південний схід України, питання – куди. Через Дніпро вони вже не переправляться. Або ця переправа триватиме пів року щонайменше. По одному танку возити на понтонах – це, погодьтеся, буде садомазохізм. Або вони можуть ці війська висунути на запорізький напрямок. Але там у них найслабше угруповання. Або на донецький напрямок. Але тоді це такий гак вийде: через Таганрог, Крим – і на донецький напрямок. Чи не простіше було завести війська до Донецька, щоб відправити туди?

Так, вони можуть із Таганрога піти на Донецьк прямо.

– Ні... Так, але просто великий гак. Розумієте? Їх туди звезли, а тепер запитання: куди вони їх перекинуть? Я хочу показати думку, що зараз немає сенсу заводити ці війська на південь. Тому що від Джанкоя залізничне сполучення перерване на Мелітополь, а це означає, що треба або колону гнати своїм ходом, що досить витратно, або везти тралами гусянки: ще витратніше. Тому – куди вони його зараз відправлять? І основні зусилля вони зосереджуватимуть не на Миколаєві, а основні зусилля вони зосереджуватимуть на Слов'янську. Їм конче потрібен Слов'янськ.

Питання російського десанту на Одесу з порядку денного можна поки що зняти

– Ми зараз поговоримо про донецький напрямок. Скажіть, будь ласка: Одесі нічого не загрожує?

– Ні, Одесі в цьому випадку нічого не загрожує. І питання десанту з порядку денного можна поки що зняти. Поки в нас на бойовому чергуванні стоїть комплекс Harpoon, а він у нас стоїть там, тому вони в зону ураження комплексу не підуть. Вони чудово розуміють, що ми їх потопимо. Тим паче зараз Великобританія дає нам підводні безпілотники для підтримування безпеки судноплавства в південно-західній частині Чорного моря: ну, зокрема виконання зернової угоди. До речі, перший мільйон тонн [агропродукції] уже пішов, за даними нашого уряду. І ми за допомогою безпілотників навіть тепер зможемо відстежувати підводні човни. Вони не називають типу безпілотника. Зараз важко сказати, які тактико-технічні характеристики, але якщо він призначений для пошуку зокрема й мін, то підводний човен він напевно може виявити. Тож росіяни не можуть підкрастися непомітно, щоб підійти до Одеси. Тому десант знято з порядку денного. Ну, а сухопутне угруповання – ми з вами щойно обговорили: на правому березі його замкнено.

Говорячи про Запорізьку АЕС, чи можна сказати, що росіяни в жодному разі не утримуватимуть Запорізьку АЕС, тому що НАТО чітко їм сказав: "Якщо тільки там станеться якийсь інцидент, ми це розцінюватимемо як напад на блок НАТО"?

– Якщо інцидент станеться з викидом радіації. Тільки в цьому разі.

Так.

– Ні, росіяни будуть  її утримувати. Єдине що – тут питання активних бойових дій навколо станції. Їх вести не можна. А росіяни будуть утримувати територію навколо станції, щоб не допустити її втрати. Тобто вони будуть, можливо, посилювати запорізький напрямок, припустімо, переходячи до оборони. І будуть зубами триматися за криворізький напрямок: те, що вони на північ від Нової Каховки, але на правому березі. Ось на правому березі цей плацдарм для того, щоб убезпечити станцію, щоб ми, скажімо, із Нікополя не форсували Дніпро. Там досить вузьке місце. І вони його намагатимуться утримувати максимально. Чому? Бо без станції буде дуже проблематично заживлювати південний схід. Зараз тепло, зараз можна викаблучуватися з потужністю реакторів, а ближче до зими їм потрібна буде електроенергія у Крим. А ще треба збудувати підстанцію, яка дасть можливість перемкнути Запорізьку атомну на російські енергосистеми. Без будівництва підстанції вони її не перемкнуть. Відновити ЛЕП у Крим, відновити підстанцію, яка приймає у Джанкої, котра, до речі, учора чи сьогодні... Сьогодні, по-моєму, ще один трансформатор там вибухнув чомусь, на цій підстанції приймальній. Ви розумієте? І я думаю, що, у принципі, це, звичайно ж, гра на межі фолу: щось на зразок російської рулетки, але їм самим ця станція необхідна цілою і неушкодженою.

Фото: EPA Фото: EPA

Тобто вони хочуть повернути її на Росію?

– Так, вони хочуть повернути її на Росію і на окуповані території. І, як сказав цей віцепрем'єр російський: "Якщо Україна захоче, ми будемо їй продавати електроенергію". Вони ж чудово розуміють, що 6 ГВт електроенергії треба буде кудись подіти.

До речі, дуже цікаво: я сьогодні у своєму відео рекомендував росіянам, які слухають на тому боці, переглянути новий прогноз, який зробили на випадок несанкціонованого викиду радіації за прогнозом погоди на 29 серпня.

Піде на Росію.

– Так. То ось 29 серпня вітер дутиме в напрямку Краснодарського, Ставропольського краю, Ростовської області і Криму. І накриває все до Кавказького хребта повністю радіоактивною хмарою. І замислитися над цим. Але судячи з того, що вони там тримають цього генерала Васильєва... Це ж генерал військ РХБЗ, це людина, яка фахівець у цих питаннях. Отже, вони намагаються контролювати саму ситуацію зі станцією.

Росіянам Краматорськ особливо не потрібен – їм потрібен Слов'янськ. Вони без Слов'янська зими не переживуть

Повертаємося до Донбасу. На донецькому напрямку на слов'янському, краматорському напрямках суттєвого просування немає. Тобто вже кілька місяців фактично росіяни тупцюють на місці. Що буде далі? Адже фактично із самого початку Путін заходив в Україну для того, щоб приєднати Донбас. А минуло вже пів року, і половина, мабуть, території Донецької області досі під контролем України.

– Вони вбиватимуться під Бахмутом і під Соледаром. Це будуть найгарячіші точки. У принципі, вони і є найгарячішими. І це єдиний напрямок, де вони мають хоча б незначний, але успіх. Там раз на тиждень у них виходило – принаймні до середини серпня – просування на 1–2 км. І пам'ятаєте доповідь британської розвідки: коли вони показали, що за 30 діб вони на Бахмут на 10 км просунулися, а в районі Пісків і в районі Авдіївки – на 1–2 км за 35 діб, виходило? Але я вам скажу, що вони там кістками ляжуть, вони там убиватимуться головою об стіну, але вони будуть сунути. Чому? Тому що з Ізюма угруповання ослаблене тим, що залізниця – у районі Куп'янська міст залізничний пошкоджено. Там порушено логістику. Проблематично. Плюс ми від Ізюма, там, більш-менш тримаємо ситуацію. Далі туди, на південь, на Слов'янськ іти – там дуже погана місцевість, там дуже багато водних перешкод. Тому вони облишили спроби наступу. Сіверськ ми тримаємо міцно. І вони навіть припинили – останній тиждень не було штурмових дій, лише обстріли. І вони зрозуміли, що вздовж траси М-03 на Слов'янськ через Бахмут і Соледар, між Бахмутом і Соледаром – це єдиний шанс узяти Слов'янськ. Їм, у принципі, Краматорськ же особливо не потрібен – їм потрібен Слов'янськ. Вони без Слов'янська зими не переживуть. Ось у чому річ.

Добре. З огляду на те, що вони будуть убиватися там, битися лобом об стінку, чого нам чекати? Того, що вони візьмуть решту Донбасу?

– Ні. Я думаю, що на решту Донбасу в них сил немає на сьогодні. І навіть якщо цей корпус прийде, і навіть у тому складі, у якому він є... Добре, навіть у складі 15 тис. він не змінить кардинально ситуації на напрямку. У нас зараз маневру, як на мене, більше. Чому? Тому що ми фактично десь п'яту частину, мабуть, замкнули на правому березі – п'яту частину всього угруповання, яке є в Україні. Резервів, окрім цього корпусу, вони назбирати не змогли. Дивіться, скільки вони формують: із травня вони формують ці... Спочатку корпус почали формувати на початку червня, потім – ці батальйони добровільні. Наразі вже дозволили вербування в Московській та Ленінградській областях.

Скріншот: Олег Жданов/YouTube Скріншот: Олег Жданов / YouTube

Так.

– Тобто вони розширюють географію. На флотах відбувається вербування моряків підписати контракт і поїхати повоювати в Україні. Тобто вони шкребуть, де тільки можуть. Але в них виходить набрати лише на поповнення втрат. І то – поповнення втрат відбувається повільніше, ніж самі втрати.

І тому укомплектованість частин і підрозділів російських військ поступово, дуже повільно, але однаково знижується на території України. Тому вони обиратимуть окремі напрямки, де вони не можуть зупинитися, де, ви правильно зауважили, політичне завдання, поставлене Путіним, плюс економічна потреба взяття окремих об'єктів на території Донецької області. Ось тут вони будуть убиватися, сюди вони кидатимуть усі сили.

Добре. Я повторю запитання. Убиватимуться, кидатимуть усі сили, битимуться чолом об стінку. Вони візьмуть Слов'янськ, Краматорськ і взагалі решту Донбасу?

– Ні. Думаю, що не візьмуть.

Не візьмуть?

– Не візьмуть, ні. У нас є всі шанси утримати ці території.

Увійти в Харків росіяни не зможуть

Харків. Звірячі обстріли цього чудового міста тривають. І харків'яни під боєм. Скажіть, будь ласка: увійти в Харків росіяни можуть?

– Ні. На сьогодні увійти в місто вони не можуть. У найгіршому варіанті, навіть якщо просяде наша лінія оборони і вони дійдуть до кільцевої, як це було в лютому – березні, то далі вони не зрушать. Та й там, у принципі, оборона в нас досить гарна під Харковом. Тому я не думаю, що в них навіть вистачить сил її протиснути. Тим паче, що вони забрали звідти останній резерв, цю 144-ту танкову дивізію Західного військового округу із 20-ї армії, яка нас насторожувала за ситуацією. Вони її скерували південніше – вона пішла звідти. Там зараз б'ються тільки ті батальйонно-тактичні групи, які були раніше.

Наші Збройні сили можуть відкинути ворога на кордон чи ні в районі Харкова?

– Ні.

Немає сил?

– Ну з тієї самої причини, Дмитре. У нас немає резерву, який... Війська, які на передньому краї, – вони виснажені, вони потребують ротації, вони потребують такого ж поповнення втрат, відновлення боєздатності. Щоб проводити наступальні чи контрнаступальні дії навіть на одній ділянці, треба вводити в бій свіжі сили. А не піднімати ті, що сидять там в обороні. Це наперед програш. Ось коли будуть ці резерви – ось тоді ми будемо з вами говорити про те, що ми можемо піти й десь щось відбити. Це наш бич на сьогодні.

Україна може бомбардувати військові об'єкти на території Бєлгородської області?

– А чим? Ну, можемо. Теоретично можемо: "Точка-У" дістає. Авіацією – точно ні.

HIMARS.

– А, HIMARS – ні, там ми не дотягуємо.

80 км.

– Ні. Потрібно дивитися... Не 80. Отже, дивіться. HIMARS ближче за 10 км не може під'їхати до фронту: це вже буде небезпечно. Ось треба дивитися: лінія фронту в районі Харкова, мінус 10 км – і там він не дістане до Бєлгорода, мені здається. Хоча, де база розташована, – там може.

Але знову-таки, це політичне рішення. І до того ж, я так розумію, не наше, а колективного Заходу: щоб ми не вели вогню по російській території. Дивіться, як Німеччина жорстко ставить умови: давати ракети чи не давати, давати далекобійні снаряди чи не давати. Головна вимога – це не стріляти по території Росії.

У РФ розуміють, що якби вони завдали удару по Києву в День Незалежності, то стали б притчею во язицех усього світу як країна-агресор.

Поставлю вам ще одне погане, цинічне запитання. Але це запитання сьогодні ставить багато хто в Україні. Чому російська армія нещадно бомбардує Харків і зовсім не бомбардує Києва?

– Ну, до Києва треба долетіти, щоб його бомбардувати. Практично з ракет... Ну, можуть діставати. Чому? По Києву ударів завдають менше, бо він у глибині. Це перший момент. Другий момент: так, під Києвом система ППО працює. Ну і його треба прикривати, бо це величезний транспортний вузол. Ну і ще один момент: зруйнувавши Київ – якщо почнуть руйнувати Київ, то тоді руйнуються скріпи, руйнується ідеологія цієї війни. Вони ж хотіли Київ узяти як "мать городов русских" і переписати історію: зробити, що звідти ця "альма-матер" народила таку могутню та велику російську імперію. А якщо вони рознесуть місто, то що залишиться від тієї ідеології, яку вони намагаються натягнути на те, що є сьогодні? Ось три причини, на мою думку, чому Києва не бомблять.

Кілька тижнів тому в Києві було урочисте засідання у Верховній Раді, коли були присутні всі: і президент, і прем'єр-міністр, і секретар РНБО, міністри уряду, народні депутати – усе керівництво, уся політична еліта України зібралася в одному місці. Чи могли росіяни вдарити "Кинджалами", там, "Іскандерами"? Так запросто. Але вони цього все ж не роблять. Чому? Мені казали, що НАТО попередив їх американці зокрема й англійці, що "якщо буде щось таке, ви нам розв'яжете тільки руки". Що ви думаєте про це?

– Цілком можливо. Усе-таки і для Російської Федерації є якісь норми та правила ведення воєн. Найімовірніше, може, таке прозвучало. Або дивіться, який чинник стримування. Коли була Кримська платформа на День Незалежності (саміт Кримської платформи відбувся 23 серпня. "ГОРДОН"), у принципі, ракетні удари були, але такі... 190 тривог було, 200 літако-вильотів, а ракет, там, випустили шість чи вісім усього-на-всього. У Росії теж розуміють, що якби вони завдали удару по Києву в День Незалежності, то вони б стали притчею во язицех усього світу як країна-агресор.

А їх це хвилює хіба?

– Ну, не скажіть. Є ж якась перспектива. Якщо злочини в інших містах – вони можуть усе це приховати і просто за принципом "переможців не судять", то тут пояснити ніби свій злочин практично неможливо. Тим паче тут був Анджей Дуда, ще хтось приїжджав із політиків.

Тому я думаю, що ось так само політичне керівництво: завдати удару по центру ухвалення рішень, як вони обіцяють, – цілком можливо, що ті самі Сполучені Штати можуть так само відповісти. Тим паче, що озброєння західних країн чудово дає змогу здійснити, припустімо, повітряну прогулянку до Москви і назад. Я думаю, що F-35 у режимі стелс чудово прогуляються повітряним простором Росії, не потурбувавши системи ППО Росії.

Як вам здається, Путін зрозумів, що він помилився, чи ні?

– А чому ви думаєте, що він має зрозуміти, що він помилився? У його світогляді "операція йде за планом". Так, вони скоригували план: відійшли від бліцкригу. Зараз там починають рубати голови винних. Я умовно кажу "рубати голови". Когось знімати з посади, когось, там, сварити. Однак – бачите? – він щосили тягне на затяжну війну і розраховує на те, що буде холодна зима і що Європа замерзне. А навесні вони всі будуть замерзлі з бурульками на носі і всі казатимуть: "Володимире Володимировичу, дайте нам газу, зігрійте нас".

Тож я б не сказав. Навіщо йому усвідомлювати, що щось іде не так? Він – дивіться – генералів міняє, як рукавички: щотижня відбуваються нові призначення. Уже дісталися командармів. І я так розумію, наступні на черзі командири дивізій. Тож у його ілюзії – я думаю, що так, "операція" затягнулася, але вона йде за планом.

Фото: EPA Фото: EPA

Кому вигідніша затяжна війна: Росії чи Україні?

– Затяжна війна вигідна Росії. Нам затяжна війна не вигідна. Чому? Тому що ми залежимо у плані озброєння від наших партнерів на 100%. Це раз. А друге – ми зазнаємо втрат. Ось що найголовніше. До того ж, там, економічно, фінансово: падіння виробництва, падіння курсу національної валюти – цього я не беру. Я беру головну втрату: ми зазнаємо втрат у людях. Так, вони набагато менші, ніж у противника, але однаково вони є.

Наші втрати великі?

– Ну оголосив же головнокомандувач: приблизно 9 тис. убитими Україна втратила за шість місяців ведення війни. Я скажу так: що... Хай як це з погляду людського звучить цинічно, але для військового це прийнятні – я б навіть сказав, невеликі – втрати. Ми ще дуже добре у плані втрат зберігаємо наші Збройні сили. За тієї інтенсивності ведення вогню та масованості ведення вогню, яку застосовує Росія, я скажу, що це ми ще добре відбиваємося.

Після початку масованого постачання озброєння ЗСУ потрібно буде до пів року, щоб вийти на межі 1991 року

Кожного українця непокоїть головне запитання: скільки ще триватиме війна? Що ви можете відповісти?

– Ну, по-перше, це запитання треба ставити в окрузі Колумбія, місто Вашингтон. Ось там більш-менш знають відповідь на це запитання. Знаєте, як я собі визначив? Я вже не будую прогнозів: там, до Нового року, до весни, до літа... Ні. Я говорю так: від години "Че"... А година "Че" – це, я вважаю, початок масованих постачань у промислових обсягах або бригадних комплектах озброєння Україні. Ось від цієї години "Че" ми можемо закінчити воєнну кампанію, сформувавши ударне угруповання, десь приблизно протягом п'яти-шести місяців. Ну, до пів року. За умови, що от завтра починає надходити озброєння – і від цього моменту ми беремо десь п'ять-шість місяців – і ми можемо вийти на межі 91-го року.

Тобто, грубо кажучи, літо – осінь 23-го року.

– Ну, ні. Літо – осінь – це далеко. Якщо з 1 жовтня починає надходити озброєння, то це десь весна 23-го року. Ну, можна ще взяти кілька місяців поправки на погодні умови: зима все-таки, морози й весняне бездоріжжя. Тож – так, до літа 23-го – так, можна сказати. Знову, повторюся: головна умова – що зброя почне надходити.

І ще є один нюанс. Це такий підводний камінь, про який ніхто не каже. Річ у тім, що позиційна війна завжди передбачає зниження інтенсивності бойових дій. Ось те, що ми зараз ведемо позиційну війну, – усе-таки інтенсивність бойових дій набагато нижча, ніж коли Росія вела наступальні дії. А зниження інтенсивності дає противнику такі самі шанси на поповнення втрат. Ось Путін зараз оголосив про мобілізацію на 90 тис. Я указ не беру. Указ – це суто популістський крок, щоб перебити новину: найімовірніше, від Шойгу, – що операція починає пробуксовувати, що вони починають затримувати операцію. Але сам факт, що якщо зараз у позиційній війні дати Росії перепочинок, а якщо ще Іран підпише угоду й дістане можливість постачати комплектовання для озброєння, я маю на увазі санкційні товари подвійного призначення або військового призначення, то тоді до весни Росія ж теж буде... Вони ж теж не будуть сидіти склавши руки – вони будуть формувати, комплектувати резерви, умовляти, ловити, там, – як завгодно, але щось формуватимуть. На Т-55 – отже, приїдуть на Т-55. Але повірте: вони формуватимуть резерви також для створення нового угруповання військ.

Ну а з озброєннями вони мають якісь проблеми? Зрештою, стільки ракет випускають, стільки снарядів... У них же не нескінченні ці запаси.

– Ну ось пан [Вадим] Скібіцький – представник нашої розвідки – сказав дуже гарну цифру. Пам'ятаєте, у попередніх ефірах я вам увесь час відповідав на це запитання: "Не рахуйте чужі ракети – шукайте способи, як від них захиститися"?

Так.

– То ось, за даними нашої розвідки, пан Скібіцький оголосив, що в них ще десь приблизно 50%. 45% він назвав цифру – залишилося. Тобто це лише половина. Розумієте? Тому тут щодо ракет чекати, коли вони закінчаться, – ні. Проблеми вони мають у технологіях. Їм зараз треба розгортати виробництво. Для чого? Для того, щоб пропускати всю техніку, зняту з тривалого зберігання, через підприємства: потрібен ремонт. Потрібна, скажімо, заміна всіх гумо-технічних виробів. Потрібна, бо щонайменше 20 років вона стояла при Російській Федерації. А коли її ставили? У 80-ті. Це вже 40 років зберігання цієї техніки, виходить. Розумієте? Ось у цьому в них проблема.

А так, у принципі... Але вони за часом спізнюються. І якщо ми зараз будемо їм давати фору в часі у плані позиційної війни і чекати, коли нам партнери дадуть озброєння, то ви ж розумієте, що вони будуть це відставання надолужувати.

Скріншот: У гостях у Гордона/YouTube Скріншот: В гостях у Гордона / YouTube

Я вам вдячний за розмову. Я хочу сказати, що всі глядачі, які нас дивляться, підписуйтеся на YouTube-канал "Олег Жданов". Там дуже цікаво. Я сам дивлюся постійно все, що ви там викладаєте.

І я не можу не поставити вам уже останнє запитання. Ви знаєте, я дуже засмутився, коли подивився одне з ваших інтерв'ю, де ви говорили про Арсенія Яценюка. Я ось вам чесно скажу: я вважаю Арсенія Яценюка найпідготовленішим, найпотужнішим українським політиком. Вважаю, що Арсенієві Яценюку рівних в Україні немає. І я точно знаю, що в нього немає ані будинку у Вашингтоні, і він ніколи не жив у Сполучених Штатах Америки, і весь час російської агресії він перебуває в Україні. Тим паче, що "стіна Яценюка", із якої багато хто знущався... Президент Зеленський підписав указ, по-моєму, торік про те, що потрібно будувати стіну все-таки. Це, виявляється, корисна історія. Ось що ви можете сказати щодо цього?

– Не хочу говорити банальну фразу, але відсилаю до свого каналу: до першоджерела. Річ у тому, що, по-перше, я не оцінював його ні як політика, ні як економіста. Я просто навів слова гіда, який водив нас цим парком між... Як там? Де 11 меморіалів. Не пам'ятаю, яку він має назву. Загальна назва. І я там у своєму відео так і сказав: що історія з відвідуванням нерухомості українських політиків, зокрема персонально було названо прізвище Яценюка, – типу, пропонують перегляд. Це я переказав. І я це сказав у своєму відео.

Як це подали на одному з телевізійних каналів – ну, це вже зовсім інша історія. Але в початковому відео я це озвучив саме як ось така версія. І я не оцінював ні його заслуг, ні його можливостей.

Я розумію. Тобто гід водив не лише парком, а й водив за ніс фактично.

– Ну, ви ж знаєте, що всі гіди роблять завжди. До речі, ми були в Лондоні – там нам пропонували подивитися будинок Абрамовича, будинок Пінчука, коли ми брали екскурсію Гайд-парком. Це ніби завжди вони намагаються. "Звідки група?" – "З України". – "З України. Ага... Отже, що у вас там? Ну, ось, знаєте, ми тут бачили... Хочете подивитися?" Ну, звісно ж, за гроші. Звісно ж, за додаткову плату та відхилення від маршруту, щоб поїхати подивитися.

Ну, я, щоб поставити в цьому питанні крапку, принагідно хочу сказати нашим шановним глядачам, що ніколи Арсеній Яценюк не жив у Сполучених Штатах, у нього ніколи не було нерухомості у Сполучених Штатах, і жодного разу за весь час російської воєнної агресії Яценюк не покидав території України. Він перебуває в Україні.

– Ось, до речі, бачите, Дмитре... Я так зрозумів, подали інформацію, що ніби... Ішлося про 19-й рік, ішлося про "доковідний" період. Тобто тим паче я не казав, що він із початком агресії покинув Україну. Це йшлося про "доковідний" період. Ось ще – бачите як? – буквально зрізавши одне речення, можна повністю змінити сенс.

Так. Олеже Володимировичу, я вдячний вам за дуже цікаве інтерв'ю. Дуже хотілося б, щоб усе, про що ми сьогодні говорили, справдилося набагато раніше, щоб Україна якнайшвидше перемогла цю кляту фашистську країну.

– Ну, чекаємо. Чекаємо на "Абрамси", чекаємо на "Мардери", чекаємо на артилерію. І щойно це з'явиться, ми маємо всі шанси перемогти.

Дуже дякую.

– Так, будь ласка. До побачення.

До побачення.

Відео: В гостях у Гордона / YouTube