+10 Київ
Лавров розпочав дипломатичну кар'єру ще 1972 року в посольстві СРСР у Шрі-Ланці, ідеться в його біографії на сайті МЗС. Із 1994-го до 2004 року був постійним представником Російської Федерації при ООН. МЗС він очолює із 2004 року.
"Він сам став на цей шлях"
Колишній міністр закордонних справ України Дмитро Кулеба сказав в інтерв'ю журналісту Дмитрові Гордону, що Лавров довгий час був легендою серед дипломатів.
На запитання: "Він особистість чи звичайне гівно?" – Кулеба відповів: "Уже гівно. Він себе сам зробив, став на цей шлях. Він був особистістю, він був легендою російської і світової дипломатії. Живою легендою. Він років 20 був абсолютною зіркою. Його ідеальні знання процедур, досвід, аргументації. У різних країнах багато хто хотів бути схожим на Лаврова".
Розквіт кар'єри
Коли Лавров прийшов у МЗС, підлеглі швидко полюбили нового керівника, пишуть "Важные истории". Колишні співробітники розповіли, що він не стукав кулаком по столу, не кидався попільничкою й не кричав, на відміну від багатьох радянських і російських начальників.
Прихід Лаврова збігся з періодом економічного зростання й упевненості в силі РФ як держави. На зовнішньополітичному напрямі роботи він мав багато, ідеться у статті. 2003 року в Грузії відбувається Революція троянд – перша кольорова революція на пострадянському просторі. Восени 2004 року в Україні відбувається перший Майдан і до влади приходять прозахідні політики. Після цього почалося багаторічне протистояння з газовим шантажем, взаємними звинуваченнями й погрозами.
Після того як 2010 року президентські вибори в Україні виграв Віктор Янукович, Москва змогла домовитися з Києвом про подальше перебування Чорноморського флоту РФ у Криму й закрити країні дорогу в НАТО. Натомість Росія пообіцяла Україні знижки на газ. Важливу роль у переговорах відігравав Лавров, зазначає видання.
До кінця 2013 року Лавров був на піку слави. Про нього писали світові ЗМІ, які називали його "найповажнішим міністром закордонних справ у світі". Він був у топі найпопулярніших міністрів у самій Росії.
Агресія проти України
Після анексії Криму 2014 року Сергій Лавров дістав від нелегітимного президента РФ Володимира Путіна завдання мінімізувати міжнародні наслідки незаконного референдуму. Спочатку міністра супроводжував успіх: на женевських переговорах у квітні 2014 року він добився підписання документа, в якому Крим узагалі не згадували, а йшлося лише про роззброєння формувань на сході України. За спогадами очевидців, Лавров тріумфував, вважаючи це дипломатичною перемогою, проте Путін зустрів ці домовленості без ентузіазму. Після цього зусилля Лаврова вже не були такими затребуваними.
Публічний образ Лаврова почав змінюватися. Якщо раніше він дотримувався стриманого стилю, то після 2015 року став вкрай дратівливим і почав публічно використовувати нецензурну лексику, що стало символом "нової мови" російського МЗС.
"Після України я побачив іншого Лаврова. Він став дуже дратівливим", – поділився знайомий міністра. У серпні 2015 року на переговорах із колегою із Саудівської Аравії він уголос сказав: "Дебіли, бл...дь". Ніколи раніше очільники російської дипломатії такого собі не дозволяли.
Попри періодичні міжнародні скандали й навіть потребу президентові особисто просити вибачення в іноземних лідерів за пости речниці МЗС Марії Захарової, Лавров і надалі підтримує цей різкий курс. Оточення міністра зазначає, що він став сприймати таку манеру не як відхилення, а як сучасний стандарт дипломатії.
Навесні 2021 року, коли Росія починає стягувати війська до кордону з Україною, Москва повністю переходить на мову сили.
Повномасштабна агресія
Після початку повномасштабної війни РФ проти України російське МЗС остаточно перетворилося на "сервісну структуру адміністрації", розповів співрозмовник, який знає Лаврова особисто. За його словами, роль міністерства тепер "ніяка", на нього менше зважають. "У нас навіть на переговорний трек виїжджають люди, які до МЗС не мають стосунку", – сказало джерело.
Сам Лавров став набагато рідше, ніж раніше, спілкуватися з журналістами, проте став повторювати ті самі жарти. Його промови стали такими схожими на пресрелізи, що італійська газета Corriere della Sera, котра взяла інтерв'ю в російського міністра, відмовилася його публікувати. Лавров розповідав про нацизм, який "знов піднімає голову в Європі", і повторював інші штампи пропаганди.
"Наші спільні друзі з ним кажуть, що він навіть за столом коли сидить, то говорить, як із телевізора", – сказав один зі співрозмовників видання.
Джерела запевняють, що Лавров – вірний путінець, він не прикидається. Погляди Лаврова на Україну ідентичні поглядам Путіна: Україна нібито не самостійна держава, а частина Росії, яку потрібно "повернути". У розмовах із журналістами не під запис Лавров не приховує свого зневажливого ставлення до українців, називає їх "хохлами" й "укропами", розповів журналіст із пулу МЗС. 2025 року міністерство подарувало журналістам обробні дошки з підписом: "Щоб рубати кріп і брюссельську капусту". Також він, на відміну від інших представників влади, ніколи не суперечить Путіну. Саме така лояльність забезпечила йому надійне місце біля Путіна, з якого він не планує йти якнайдовше, вважає дипломат, який знайомий із Лавровим.
