Що сталося в лабораторії з чумою, ми можемо ніколи й не дізнатися 

Не можна не сказати про резонансну смерть від імовірної легеневої форми чуми в передмісті Іркутська, але спершу трохи історії…

Чикаго, вересень 2009 року. Мікробіолог Чиказького університету Малкольм Касадабан помер від септичної форми чуми після роботи з атенуйованим штамом Yersinia pestis KIM D27 (pgm−). Штам вважався ослабленим через дефект захоплення заліза і до цього не спричиняв смертей у лабораторії. З крові виділили саме лабораторний варіант, легеневої форми під час аутопсії не було. Шлях зараження так і не встановили: ні уколу, ні явного аерозолю колеги не пригадали. Під час розтину виявили недіагностований спадковий гемохроматоз; надлишок заліза, за версією CDC, міг компенсувати дефект штаму й повернути йому вірулентність. Контактним особам призначили антибіотики, вторинних випадків не було.

1959 року у США, у лабораторіях біологічної програми армії США, сталося інгаляційне зараження вірулентним штамом чуми. Діагноз поставили того самого дня, почали лікування антибіотиками й виписали хворого приблизно за три тижні. Також відомо про смертельне лабораторне зараження натуральною віспою (Бірмінгем, 1978 р.), це останній відомий випадок смерті від цього захворювання у світі. Завідувач лабораторії наклав на себе руки. Після цього всі дослідницькі колекції вірусу згорнули, крім двох репозиторіїв.

1967 року одночасно захворіли співробітники лабораторій у Марбурзі, Франкфурті та Белграді, які працювали з тканинами зелених мавп з Уганди. 31 хворий, семеро померлих. Так було відкрито вірус Марбург.

2004 року Антоніна Преснякова, яка працювала в "Векторе" (Кольцово), вкололася голкою з вірусом Ебола і померла. Те саме сталося в Гамбурзі 2009 року – працівниці лабораторії терміново ввели експериментальну вакцину, і захворювання не розвинулося.

Були й інші витоки, включно зі збудником першого тяжкого спалаху коронавірусної інфекції (SARS) 2004 року, менінгокока та навіть пріонів. Чому ж зараз стільки галасу?

На мою думку, причин кілька.

1. Після пандемії COVID суспільство напружене до межі і найбільше боїться не так збудника, як неадекватних політичних рішень, здатних загнати людей у кут з будь-якого питання та застосувати до них медичне насильство.

2. Саме слово "чума" вселяє середньовічний страх, а зв’язок із лабораторним походженням випадку цей страх підсилює.

3. Комунікаційний хаос – найвищі посадові особи регіону спочатку говорять про "смерть від чуми" або від "особливо небезпечної інфекції", а центральна влада це спростовує, у померлої, за повідомленнями, збудника чуми не ідентифікували.

4. Водночас масштаб реагування не відповідає озвученій ситуації: під нагляд взяли приблизно 200 осіб, частину госпіталізували, у стаціонарі припинили не тільки приймати хворих, а й виписувати, до регіону вилетіла глава Росспоживнагляду. Для "звичайної пневмонії" це надмірна реакція, але навіть для простої підозри на легеневу чуму – це стандарт. Люди оцінюють дії, а не пресрелізи.

5. Якщо була аварія, чому не проводили відповідного лікування? Адже співробітниця не могла не знати, чим небезпечний збудник і що є ефективні методи профілактичного лікування? І чому її не забезпечили захисним костюмом?

6. Зрештою, у вересні Росспоживнагляд сам повідомляв про високу активність чуми в Сайлюгемському природному осередку на кордоні з Монголією, а в самій Монголії на початку жовтня помер чоловік із підозрою на чуму. Звичайна сезонна епізоотія й лабораторна смерть лягли в одну стрічку, хоча це різні події.

7. Цю подію широко розтиражували світові ЗМІ – CNN, AP, Al Jazeera та Axios винесли історію як "співробітниця чумної лабораторії померла, США стежать".

Що нам потрібно розуміти? Що сталося в лабораторії, ми можемо ніколи й не дізнатися. Можуть підкидати різні версії, зокрема, що не мають стосунку до дійсності. Це аж ніяк не спалах – один летальний випадок пневмонії нез’ясованої етіології у співробітниці режимного інституту. Поки немає протоколу, залишаються три робочі версії: чума, інша особливо небезпечна інфекція з колекції інституту, звичайна тяжка позалікарняна пневмонія в людини, яку занадто пізно почали лікувати.

Незважаючи на високу сприйнятливість людини й низьку інфікуючу дозу (збудник належить до біологічної зброї категорії С), ми маємо достатній арсенал засобів лікування.

Хвороба має різні клінічні форми – бубонну, шкірно-бубонну, легеневу, септичну та деякі інші. При легеневій формі людина помирає буквально за кілька днів ("чорна смерть"), як і від септичної, але саме тому, що її ніхто в цей час не лікує – сам збудник практично не має природної резистентності до антибіотиків і непогано піддається лікуванню деякими доступними антибіотиками (про резистентність повідомляють лише з Мадагаскару). Також є вакцина, яка ефективна лише проти бубонної форми.

У світі щорічно реєструють приблизно 3000 випадків чуми, переважна більшість – бубонна, але є й легенева. Жодного серйозного поширення хвороби не буде. Буде багато політики, чуток, іноді – страхів, не більше…

І все ж такі випадки завжди підкреслюють, як важливо в країні мати злагоджену систему захисту проти біологічних загроз. А будь-який епіднагляд, нагадую, починається з діагнозу. Який ставить лікар-інфекціоніст. Часто, між іншим, ризикуючи життям…