Це фактичний крок назад до Росії 

Незважаючи на терор, який щоденно влаштовує нам Росія, ми досі тримаємося завдяки безумовній вірі, що наша витримка дасть нашим дітям змогу жити краще. У стабільній демократичній країні, яка є частиною спільного європейського простору. Нас досі не те щоб дуже сильно чекали в Євросоюзі, але і там вже остаточно усвідомили, що у нас спільне майбутнє, іншого виходу немає.

Необхідність протистояти сучасним викликам і загрозам створює взаємне тяжіння. На жаль, це призводить до сталої ілюзії, що нас приймуть за замовчанням. Позиція можновладців – мовляв, українці й так страждають за всіх, тому нам мають дати членство без умов та ще за каденції чинного президента – входить у суперечність із внутрішньою динамікою Європейського союзу. Який чітко визначив та привʼязав і перспективи членства, і гроші, і зброю до визначеного пакету реформ. І це не три різні пакети. Це одні й ті самі реформи. Від яких залежить як наш вступ до ЄС, так і європейська фінансова допомога та нова зброя.

А у влади – виконавчої і законодавчої – поки що єдиний консенсус: небажання щось міняти. Слово "реформи" стало обсценним, забороненим для використання навіть у пресрелізах, де їх тепер називають "кроками". Проте це ж не новина, що Єврокомісія не рахує окремі кроки, там дивляться на загальний темп просування. І чутливо реагують на його відсутність, яку Україна відчутно сигналізує, хоча на словах, на камери стверджує геть інше.

Як не називай їх – реформами, заходами, кроками – сутність від цього не зміниться. Бо змінитися мають правила, за якими функціонує Українська держава. І ці зміни потрібні не лише Євросоюзу для того, щоб нас прийняти, але і нам як суспільству.

Ми не можемо дозволити собі сьогодні трьох речей: продовжувати імітувати реформи, популізм і непрофесійність. Бо кожна відмова робити крок уперед до Європи – це фактичний крок назад до Росії.