Через півтора року після обміну в Дюссельдорфі, розповідаючи свою історію полону принцу Гаррі, я бачила, як глибоко, до дрібниць, він відчуває все. І не просто розуміє – він проживає кожне слово, він знає, що таке доля солдата.
Мені дуже поталанило – моя солдатська доля подарувала мені ще одного побратима – саме так я сприймаю цього пілота гелікоптера. І кожен раз, як ми спілкуємося, відчуття таке, ніби я говорю зі своїми перед бойовим виходом, обговорюючи майбутню евакуацію, а не старти збірної у другий день змагань.
Кожен раз я згадую його як ветерана, який прийшов на допомогу пораненим і травмованим бійцям (і мені в тому числі). Згадую із вдячністю, подібною до вдячності нашим пілотам гелікоптерів, які, ризикуючи всім, долітали під ворожим вогнем до нас у Маріуполь, що перебував у повній облозі, і доставляли такі необхідні ліки і допомогу, а потім і вивозили поранених із пекла приреченого міста.
Історії, звісно, різні, але після того, як свою частину роботи закінчують парамедики, евакуатори, лікарі і психологи, завжди поруч має опинитися побратим, який утримає тебе на межі. У моєму випадку ним став герцог Сассекський.
Я дуже поважаю цього чоловіка.
Invictus став операцією з відродження як фізичного, так і психологічного – і для мене, і для кожного з нас, членів сім'ї інвіктусів, знівечених війною.
Справжній побратим – той, на кого ти завжди можеш покластися. І він знає, що може розраховувати на кожного з нас навзаєм.
Джерело: Юлія Паєвська / Facebook
Опубліковано з особистого дозволу автора











