Україна та РФ зрівняли позиції, зупинивши експорт. Отже, буде нова "зернова угода"
Україна завдала комбінованого удару по порту Новоросійська. В українських медіа вказали на успіх удару – долетіли і дрони, і ракети. Але розгорнутого аналізу наслідків я поки не бачив. Спробую накидати "широкими штрихами".
Для початку спробуємо оцінити, "куди влучило", за допомогою карти пожеж від NASA – NASA Firms. Вона, до речі, дає змогу оцінити прильоти з обох боків лінії фронту. Відкриваю і бачу, що уразили:
- зерновий термінал та елеватор залізничної станції;
- зерновий термінал у порту (Новоросійський зерновий термінал);
- зерновий термінал (елеватори) КСК;
- власне, базу Чорноморського флоту РФ (включно із пришвартованими кораблями);
- галявину в лісі, де, імовірно, стояв такий собі комплекс ППО.
Зверніть увагу, що три з п'яти локацій пов'язані з експортом зерна. Горіли добре – були не порожні. І для РФ це вкрай неприємно, якщо не сказати "боляче". Чому?
А давайте замислимося над структурою потужностей для зернового експорту з РФ:
- термінал НЗТ – це до 7 млн тонн перевалки на рік (2025 року фактично доправили 5,95 млн тонн);
- термінал КСК – до 11 млн тонн (2025 року доправили 7,9 млн тонн);
- є ще термінал НКХП, який реконструюють і який після запуску матиме потужність 11–12 млн тонн. Але питання – у зерновому терміналі залізничної станції. З яким безпосередньо пов'язаний НКХП. А той горів.
Отже, сумарно пошкоджено потужності, які могли забезпечити вивезення до 28 млн тонн зерна на рік (якщо без урахування потенційно добудованого НКХП, то 18–20 млн тонн). Багато.
Новоросійськ дійсно є найбільшим у РФ кластером з експорту зерна. Але мені зараз скажуть, що Новоросійськ – не єдиний порт. Погоджуся. Найбільший вузол для вивезення зерна з РФ розташований на березі Азовського моря. Ростов-на-Дону, порт Тамань, порт Азов, Єйськ сумарно мають потужність до 36–37 млн тонн на рік. Ну, і рейдове завантаження в порту Кавказ – ще приблизно 21 млн тонн. Але є одна "маленька проблема", пов'язана з результатами роботи СБС ЗС України. Судноплавство Азовським морем практично зупинено. Тобто весь азовський кластер, починаючи від Ростова й до порту Кавказ, простоює.
Але ж Росія – морська держава. Так, морів багато. Побудованих терміналів – не надто. Сумарні потужності балтійських портів – 11 млн тонн на рік, стільки ж, скільки забезпечував один із новоросійських терміналів, які сьогодні горять (маю на увазі КСК). Є ще Каспійське море – для експорту до Ірану і країн Центральної Азії. А також використання транспортного коридору Північ – Південь. Але там теж є проблема. Точніше, дві.
1. Потужності всіх (!) зернових терміналів РФ на Каспії – 1,5 млн тонн.
2. Навіть якщо доправити залізницею зерно до іранських портів, там незрозуміла ситуація з Ормузькою протокою. Яка чи то відкрита, чи то закрита.
Отже, понад 80% російських потужностей із перевалки зерна не можна сьогодні використовувати для відвантаження на експорт. Одні працюють, але судна до них підійти не можуть. Інші трохи горять після добрих дронів. Фактично нічною атакою Україна зрівняла позиції: Росія зупинила експорт зерна через порти Одеської області – ЗСУ поставили крапку в експорті зерна через російські порти на Чорному морі. Заради справедливості зауважу, що залишився один порт – Туапсе. Із терміналом, потужністю до 3 млн тонн. Наскільки надовго залишився, не знаю, але підозрюю, що й там скоро буде яскраво.
Що далі? А далі відбувається одразу кілька процесів.
1. Туреччина як посередник. Анкара спробує перехопити частину вантажопотоків російського зерна (залізницею через транскаспійський маршрут). Але на своїх умовах: викуповуючи й реекспортуючи як своє. Максимально можливий обсяг (з огляду на пропускну здатність залізниці й наявність вагонів) – до 10 млн тонн.
2. РФ спробує переспрямувати частину вантажопотоків на грузинські порти. Але це "частковий" вихід – не більше ніж 5–6 млн тонн.
3. Україна спробує експортувати зерно територією Молдови й через румунські порти. Але там є проблема із пропускною здатністю. І максимум, на який можна вийти, – 5–7 млн тонн. Тобто трохи більше ніж 10% експорту.
4. Експорт залізницею територією Польщі? Ще 10%.
Отже, сьогодні ні Україна, ні Росія не можуть доправити на зовнішні ринки понад 20% свого врожаю. А це означає активізацію "п'ятого" процесу – активних розмов про "зернову угоду". Де Туреччина сподівається бути головним посередником (за згодою США). Або хоча б майданчиком для підписання документів за аналогією із 2022 роком.
Строки активізації? Активні консультації, думаю, відбуваються вже сьогодні. Питання формату цієї угоди. Чи може вона зірватися? Так. Тоді РФ спробує максимально переорієнтувати свій експорт на ринок КНР, вибиваючи звідти Україну (а щодо пшениці Україна – 20%, щодо соняшникового шроту – 80 %, щодо олії – 28–30% імпорту Китаєм). А також спробує вийти на порти Ірану. Але тут опиниться перед вибором: зерно або нафта. Адже війна в Ірані дорівнює нафтовим доходам (але без експорту зерна). Мир в Ірані й відкриті порти дорівнює зниженню ціни нафти.
А що Україна? Теж є один напрямок. Але, як і в Москви з Китаєм та Іраном, не надто "комфортний". 2026 року я не здивуюся, якщо з ініціативи США виникне тема залізничного транзиту до портів Балтії. Так, через Білорусь. Просто Штатам восени потрібно буде розблокувати експорт калійних добрив. І калій піде "в обмін на зерно". А також буде підтверджено (укотре) або навіть підвищено квоту на можливість придбати ракети PAC-3. Цинічно, але це в дусі Трампа.
У такому разі питання до української політики: якщо вже вести переговори з Мінськом, то включно із претензіями за 2022 рік. Тут ідеться не про послугу транзиту: Київ здобуває експорт зерна, Мінськ – доступ до неросійських портів (і тим самим знижує залежність від Москви). А якщо Лукашенку це потрібно, його можна дотиснути на поступки.
Джерело: Ігар Тышкевіч / Facebook
