Якщо "врятована Польща" автоматично означає Польщу зі Львовом, то про який діалог з Україною може йти мова?
Є такий польський фільм "Амбасада" 2012 року в жанрі альтернативної історії, де головні герої рятують Польщу від початку Другої світової війни. Фільм так собі, але мене вразила кінцівка: коли їм це вдалося, практично перше, про що героїня питає: "А чи Львів та Вільно польські?" "А як же по-інакшому", – відповідають їй.
Звісно, така сублімація характерна не лише для поляків. У Росії взагалі жанр "попаданців" розвинувся як патологічна "злоякісна" суб’єктність із масовою низькоякісною продукцією із чіткою реваншистською ідеологією – повернути СРСР, виграти Другу світову ще краще, знищити Захід. Але, повертаючись до наших баранів, такі фільми чи, скоріше, масова культура низької якості є найчистішим індикатором того, що реально живе в колективному символічному полі. Академічні тексти фільтруються через рефлексію. Масова культура відтворює символи безпосередньо, без цензури інтелекту.
Читайте також
Героїня щойно врятувала Польщу від найбільшої катастрофи в її історії – мільйони загиблих, окупація, Голокост. І перше питання (ок, друге – перше про Палац культури, якого немає) – про Львів і Вільно.
Це і є конденсаційний символ у чистому вигляді (за Мюрреєм Едельманом, конденсаційний символ – це образ або поняття, у якому сконцентровані колективні емоції, пам'ять й ідентичність спільноти настільки, що він перестає піддаватися раціональній дискусії).
Креси – втрачені східні землі – настільки глибоко вбудовані в польську колективну ідентичність, що навіть у фантастичному сценарії порятунку країни вони залишаються першочерговим маркером "чи все правильно". Не свобода, не безпека, а територія як символ повноти польськості.
Якщо для польської масової свідомості "врятована Польща" автоматично означає Польщу зі Львовом і Вільно, то про який діалог з Україною може йти мова, поки цей символ живий? Бо Львів для українців – це теж конденсаційний символ. І ці два символи претендують на одну географічну точку.
Читайте також
Це глибша проблема, ніж Волинь. Волинь – це травма минулого. Креси – це незакрита претензія на простір. І поки вона живе в масовій культурі на рівні "перше питання після порятунку країни", вона структурно несумісна з українським символічним полем.
Як там вони вже офіційно кажуть – "Східна Малопольща"?
Я далекий від того, щоб звинувачувати режисерів чи польських авторів, які, можливо, і гадки не мали відтворювати символічну претензію на Львів, але це сприймається саме так, бо це "природно". Це і є найскладніший рівень проблеми.
І другий момент, який я побачив, – 1939 рік як глибинна символічна проблема. Для польської масової свідомості "повернутися до норми" означає повернутися до 1939 року з усіма його (NB! – східними) кордонами. Для української свідомості 1939 рік – це теж рік катастрофи, але іншої: радянська окупація Західної України. Обидві сторони дивляться на той самий рік як на точку відліку, але бачать принципово різні речі.
І ось тут виникає питання: чи може польсько-українське примирення взагалі відбутися без того, щоб обидві сторони визнали, що 1939 рік не може бути точкою повернення ні для кого?
Джерело: Igor Semyvolos / Facebook