Федоров рухається за сценарієм Зеленського
Президент Володимир Зеленський "посіяв вітер і пожне бурю" в цілком біблійному значенні, але й колишній міністр оборони рухається за цим сценарієм. І він програшний для всіх. Тривала війна на виснаження є викликом для держави й суспільства, але чомусь нинішні лідери живуть у політичному режимі мирного часу, не матеріалізуючи навіть в уяві ціну своєї помилки.
Михайло Федоров називає себе візіонером і постійно говорить про стратегії, місію й картинки майбутнього, але без конкретних дій ці слова не лікують і не створюють доданої цінності. Володимир Зеленський якось ще в еру відкритих пресконференцій заявляв, що все так несеться, що в нього немає часу на стратегію. І своїми діями вже два липні поспіль він це доводить. Політична криза очевидна, і якщо не шукати компромісу, то всі сторони підуть на ескалацію.
В обох є великі ресурси, які мало доступні конкурентам. Чого тільки варто те, що Федоров – реальний інсайдер команди Зеленського, тому все знає про помилки і зловживання в ній, але й політично повинен поділяти відповідальність за це. Зв'язок з Ілоном Маском, добре орієнтування в політичних технологіях, готовність вкладати в його кампанії достатньо великі ресурси, що є раціональним для частини оборонного сектору й не лише, активна підтримка вулиці й наявність команди неформальної, яка на перший погляд може бути більшою, ніж у президента. Адже президентська рать дуже стоншала в рядах, а чиновники й бюрократи йдуть або саботують одразу після втрати ваги лідером.
Натомість Володимир Зеленський має колосальний силовий і фінансовий ресурс, легітимну оцінку суспільства, хоча і з нюансами, рейтинг, який досі більший, ніж його ж показники в січні – лютому 2022-го, пізнаваність у всьому світі й політичний капітал, вибудуваний на перших роках після повномасштабного вторгнення, абсолютну лояльність парламенту й уряду. Ну, і криворізький характер. Хто знає, той зрозуміє.
Обоє мають купу уразливостей. Але обоє нічого не робили предметно щодо підготовки системи безпеки для найтяжчих і найбільш важливих для країни виборів в історії України. Я не буду вже знову описувати діяльність робочої групи в парламенті щодо підготовки законодавства про такі повоєнні вибори, без якого далі рухатися до вибудовування необхідної інфраструктури немає жодних шансів. Воно готове на 65%, але група забуксувала, коли зупинився перемовний процес у квітні.
Коли ми запрошували від Міноборони хоча б заступників Михайла Федорова на діалог щодо виборчих прав військовослужбовців, отримали мовчазну відмову, бо це не в пріоритетах. А без МО створення спеціальних дільниць або забезпечення ефективних механізмів для реалізації активного й пасивного виборчого права не є можливим, і політичний рівень ігнорував це питання.
У нас 50% громадян живуть не за адресою реєстрації (29% в Україні плюс 20% за кордоном), і Державний реєстр виборців критично потребує креативного підходу у процесі верифікації даних, мобілізації громадян до активної реєстрації та перевірки себе, зміни виборчої адреси. Тут мало б важливу просвітницьку роль виконати Мінцифри, яке виборці бачать ключовим інструментом. Але й це не було у пріоритетах.
У нас у Києві одне укриття побудоване за п'ять років цивільного захисту. Тож ми маємо шанс проводити голосування по підвалах або в "Дії" (що означає – під повним контролем президента станом на зараз). Чи хочемо ми голосувати так, щоб було страшно прийти на дільницю або держава знала зміст таємного голосування? Напевно, ні. Ну, і знову нагадую, що вибори – про політичну боротьбу й купу організаційних заходів, а не день голосування.
День голосування не є важливим, якщо всі інші етапи були неконкурентними, голоси виборців продавалися й купувалися, комунікація й агітація були обмежені ресурсами, а росіяни грали на наших мізках, як на роялі, через когнітивну війну та незахищене інформаційне поле. У мене сотні сценаріїв і дій, які росіяни можуть використати, щоб розпочатий електоральний процес делегітимізувати або повністю зупинити в ході кампанії чи в день голосування. І це буде колапс і Руїна.
Я згодна з Михайлом Федоровим, що росіяни не повинні визначати, коли нам проводити вибори, бо якби вони могли, то вибори б відбулися давно. Можна підняти заяви й різні пункти мирних планів, і Мінські протоколи, бо все це вже було. Але я точно проти, щоб вибори відбулися через політичні інтереси без озирання на реальний стан інфраструктури, аналіз ризиків і належну їхню підготовку.
Перші вибори, які були пропущені, – парламентські. І перші повоєнні теж повинні відбутися парламентські, щоб вийти спокійно з війни, забезпечити поступальний транзит влади, мати конкурентне середовище в основному для мирного часу органу влади, формувати уряд відповідно до програм дій, а не переставляння стільців у кабінетах і знецінення хороших і дієвих бюрократів як таких.
Що технічно потрібно зробити:
- спеціальний закон плюс п'ять інших законодавчих актів, які повинні бути змінені, скориговані (ККУ, КУпАП, ЗУ "Про ДРВ", ЗУ "Про ЦВК"), спецзакон про неможливість проведення виборів на окремих територіях тощо;
- оновлення даних Держреєстра виборців, активна реєстрація виборців, належний час для інформаційно-просвітницьких заходів;
- повністю перегляд мандата правоохоронців у частині превенції, реагування й розслідування таких факторів, що будуть небезпечними й масштабованими за російські кошти й нашу дурість: терористичні загрози, політичне насильство, кіберзагрози, криптовалюта у виборах тощо;
- геополітична робота щодо організації виборів у закордонному виборчому округу, який потребує значних інвестицій і дипломатичних зусиль;
- план транзиту влади від військової до цивільної системи управління тощо;
- ресурс і дуже багато ресурсів, і підготовка людей до процесу співорганізації;
- доукомплектація складу ЦВК (є вакантні посади) і внесення змін до закону щодо продовження терміну повноважень до закінчення перших повоєнних виборів.
Нам також стратегічно потрібен дієвий Конституційний Суд України, бо це на межі, і тут теж багато кадрової роботи. Кожне питання, яке стосується конституційності рішень щодо конституційних прав, має мати шанс отримати оцінку й рішення через цей механізм.
Але кому це все потрібно? Краще про вибори згадувати, коли у президента рейтинг виріс або хтось не бачить іншого виходу із ситуації.
Вибори під час війни не будуть цілком демократичними, і ми за це заплатимо високу ціну. Але і президент про них думає саме під час війни, і колишній міністр Федоров. Є щось спільне.
Джерело: Olga Aivazovska / Facebook