"Ізраїль так допомагав, а Україна невдячно сперечається через зерно". Було б краще, якби мовчали 

У багатьох євреїв у всьому світі є дуже крута риса. Майже надздібність.

Завдяки цій рисі не існує жодного єврейського заговору. Бо він просто не потрібен за такого рівня національної солідарності. Заговор передбачає вертикальну організацію й координацію, а спільна солідарність – це щось, що діє горизонтально, саме й завжди.

Більшість євреїв у діаспорі відчуває свою спорідненість з Ізраїлем, солідарність до нього, захищає його дії й рішення як міжнародної одиниці. За певною іронією, усередині самого Ізраїлю одностайність менша, але це теж має свою логіку.

Я вважаю, що євреї можуть цим пишатися. Я шкодую, що в українців це не проявлено в тій же мірі. Я також розумію внутрішній конфлікт, наприклад, українських євреїв, коли Ізраїль робить якесь відверте скотство щодо України. І співчуваю.

Але є момент, якого я не розумію. Мені щиро здається, що багато з адвокатів усього, що робить Ізраїль, забули, що інші не мають ані об'єктивних, ані суб'єктивних причин їм підігравати.

Я, чесно, до пори вважав, що це тому, що низка моїх співбесідників сприймала мене як єврея. Я справді схожий – темноокий, кучерявий і читати люблю, хоча все вищеперераховане в мене з грецько-балканської гілки родини. У деяких випадках саме так і було. Але потім побачив, що вимоги беззастережної підтримки Ізраїлю висуваються й до інших. Такий собі критерій відсічки.

Хлопці й дівчата, а чого раптом?

Давайте розберемо об'єктивні й суб'єктивні причини для звичайного українця бути беззаперечно проізраїльським.

Об'єктивною могла б бути одна: бо на боці дій Ізраїлю – міжнародне право. Але це, м'яко кажучи, сумнівна теза, і, щоб не розводити багатосторінкові суперечки, зауважимо: зазвичай три чверті, а останні роки чотири п'ятих країни ООН вважає інакше. Нетаньяху – почесний перший лідер країни умовно-західного блоку, на арешт якого видано ордер Міжнародного кримінального суду. Офіційний Тель-Авів (так, Тель-Авів, заспокойтеся, любі) дуже ображається, що в цей перелік зі 150–170 столиць входить офіційний Київ, але знову-таки, нема особливих причин нє.

Які могли б бути суб'єктивні?

Якби Ізраїль був надійним, давнім партнером і другом України – категорія "наш сукін син". Але це просто не так, і це "не так" стосується як політичних, так і гуманітарних питань. Простіше кажучи, у списку друзів України Ізраїль десь на рівні Словаччини Фіцо – ще не червона зона, але яскраво-помаранчова. Принципове невизнання Голодомору, вимоги до України переписувати власну історію (у тому числі виголошені в Раді під час міжнародного візиту), порушення дипломатичного етикету, допомога Росії в розвитку програми БПЛА, "безсмертні марші", Нетаньяху з георгієвською стрічкою в Москві, свідоме затягування передачі Україні вже списаних американських Patriot, зрештою, історія з купівлею вкраденого зерна.

Усе це значно посилюється дуже, дуже тупою брехнею й пропагандою на рівні найгірших російських зразків. І ось тут починається той випадок, коли національна солідарність діаспори стає пострілом собі в ногу, бо вони все те розгоняють. То Ізраїль під обстрілами рятує українських військових (насправді аж один місяць навесні 2022 року діяв шпиталь для песеленців. На 66 койок. Під Мостиською), то "передає на фронт реанімобілі" (єдиний реанімобіль було куплено у третій країні, після чого Ізраїль почав розслідування "як могли?!"), то "подарував систему оповіщення" (яка так і не змогла нормально запрацювати), то "надає таємну, але неоціненну допомогу, про яку просто поки що не можна говорити" – останнє взагалі смішно, але дуже популярна тема. А потім – "Ізраїль так допомагав, а Україна невдячно сперечається через зерно". Серйозно, було б краще, якби просто мовчали.

Іншою суб'єктивною причиною могли б бути чисто особисті зв'язки.

І ця суб'єктивна причина є. І вона працює. І дуже ефективно. Просто ця ефективність падає через стирання об реальність.

В українців справді в кожного кум-сват-брат-однокашник, якщо не в Кірьят-Щосьтамі, то на Брайтон-Біч. А оскільки з англійською в наших широких масах не дуже, вкрай довгий час єдиним джерелом близькосхідної експертизи для багатьох були дописи дяді Гоші в "Живому Журналі". Звісно, дядя Гоша, як усі свіжі мігранти, голосував за "Наш дом – Израиль" (ну ок, в максимально ліберальному варіанті – за "Лікуд"), тож і погляди, і експертиза, були відповідні.

Але часи течуть. І починаються нюанси. Так чи інакше, виникають сумніви в незаангажованості дядь і тьоть за кордоном. От у мене, наприклад, справді є "дяді й тьоті" в Ізраїлі, бо "сводна сестра бабушки" вийшла за чудового сімферопольського єврея (її батько, польський шляхтич, тут би міг кинутися на шаблю, але вже був років 30 як мертвий). Але її молодший брат, наприклад, відчалив до Мінська й там започаткував окрему гілку сім'ї. А кузен – і зовсім у Москву.

Після певного досвіду українці вже не так озираються на дядь і тьоть. Особливо ті, що помічають, що дяді Гоші у своїй риториці часто дуже подібні до дядь Вань, аж до прямих зворотів і цитат із радянських кінофільмів.

А ще українці англійську вчать. Поки що працює пояснення "вся ця Європа так засуджує ізраїльську зовнішню політику, бо отруєна ліваками й покусана Гретою Тунберг", але з кожним роком усе гірше. Закрадається підозра, що це, може, ми занадто довго дивилися на проблему через одну лінзу й міряли її тим самим аршином, який правильну цифру не показує із середини 70-х.

Ну й головна, найголовніша причина – конкретні дії Ізраїлю щодо України. Бо ж сперечатися з його апологетами реально просто боляче. Ти заздалегідь знаєш, що завтра-післязавтра все, що вони розказують, спростує пряма дія. Вони теж підозрюють, але не можуть інакше.

Знов-таки, це варто поваги.

Просто слід відразу повідомити: ні, хлопці й дівчата, ми не винні вам позитивної упередженості так само, як не маємо мати негативну. В українця не більше причин співчувати ізраїльтянину, ніж, скажімо, нігерійському християнину. Ви самі постійно кажете, що країна й народ мають піклуватися, у першу чергу, про власні інтереси – логічно, що за стільки років ми почули.

При цьому я щиро вірю, що євреї – дуже крутий народ. Можливо, крутіший за багато інших. І що він міг би побудувати дуже крутий Ізраїль, якби під керівництвом близькосхідної версії Путіна не захопився побудовою близькосхідної версії Росії. Але це вже мене, насправді, хвилювати не повинно. Мене повинна хвилювати – і хвилює – Україна, бо їй присягу давав. А політики інших держав я звик оцінювати відповідно до цього.

Іншим українцям теж раджу. Так само, як не раджу нікому очікувати від нас іншого.