Коли люди розмазують соплі за згорілими сумками, я згадую батька з дитячою труничкою
Ми втратили все: плани, мрії, домівки, близьких. Ми їхали в переповнених евакуаційних поїздах, ночували в сирих підвалах, бігли на роботу під бомбами, замерзали без опалення, виходжували тяжкопоранених, ховали рідних, діставали тіла дітей з-під завалів… Але я не пам'ятаю жодної масової істерики українців.
Сьогодні всі стрічки заполонив новий російський тренд – люди розмазують на камеру соплі по обличчю. Просто з антропологічної цікавості хочеться запитати їх, навіщо вони це роблять. Щоб що? Здоровий чоловік ридає за згорілим на складі товаром. До речі, цілком справедливо згорілому. А я дивлюся на нього і згадую останні секунди життя Олександра Мацієвського, слова "Слава Україні!" Сашу розстріляли оскаженілі. Беззбройного, упритул.
Я згадую тата Камаля з Тернополя, як він на кладовищі заколисував крихітну білу труничку з однорічним сином. Малюка вбила російська ракета.
Згадую дідуся на Північній Салтівці, який жив у зруйнованому мікрорайоні буквально сам. Пив талий сніг, готував їжу на багатті біля під'їзду. Мені важко уявити, щоб цей дідусь записав кружечок, шукаючи допомоги чи хоча б співчуття.
"Та все гаразд", – казав дідусь іноземним журналістам.
Я буквально вчора бачила ролик, де приголомшливо танцює дев'ятирічна гімнастка Саша Паскаль – дівчинка, якій 2022-го ампутували ногу після обстрілу під Одесою. Дитина зробила неможливе – вона вижила, вистояла й повернулася у спорт.
А тут реальні сльози котяться по щоках бородатого дядька. У нього згоріли китайські дерматинові сумки, на мільйон чи ах...льйон, неважливо. Те, що росіяни десь в уральських селах не вловлюють причинно-наслідкового зв'язку між георгіївськими стрічками на лацканах своїх куфайок і охопленими вогнем складами в Підмосков'ї, – хоча б зрозуміло. Але освічені молоді бізнесмени, пітерці, які, захлинаючись від ридань, запитують: "За що це нам?" – ось цього я зрозуміти не можу, хоч убийте.
"Ми три роки вибудовували цей бізнес, – плаче блондинка в Instagram. – А його ні за що ні про що зруйнували". "Ні за що. Ні про що", – так і каже.
Хоч би один кружечок трапився, де росіянин у сльозах сказав би: "Ми створювали й вели бізнес у терористичній державі, на наші податки Кремль роками фінансував безглузду війну, з нашої мовчазної згоди вбивають, грабують, ґвалтують українців. Ми відібрали сотні тисяч життів, покалічили мільйони людей, зруйнували міста, спалили лікарні, школи. Ми на все це заслужили".
Але ні. Такого кружечка мені не траплялося.
Джерело: Анна Гин / Facebook