Масована атака на Україну мала відбутися саме в день початку саміту Трампа й Сі.
Я впевнений, що багато хто буде трактувати нинішній обстріл як помсту за приниження Путіна на 9 травня. Це лише частково правда, але подібні обстріли були до цього приниження і, на жаль, будуть і після того, як уся ця історія почне забуватися.
Узагалі, абсолютна більшість російських обстрілів не мають привʼязки до дат, а йдуть згідно із планом військових, а не політиків. Проте сьогоднішній має чітке політичне забарвлення. І головна його причина – саміт у Пекіні.
1. Усі останні роки Кремль виходив із тієї логіки, що Китай і США – екзистенційні вороги, а відтак вони не зможуть ні про що домовитися. Більше того, Москва робила й робить усе для того, щоб Китай не став рівноправним зі США переговорником щодо України. Путін дуже не хотів би цього, бо Китай – єдина країна, яка може реально натиснути на Росію.
2. Логіка Путіна, як мінімум, з приходом Трампа, зводилася до того, щоб спробувати стати посередником між Вашингтоном і Пекіном. Обидві столиці його послали, і тоді вся стратегія Кремля почала зводитися до спроб продати обом одні й ті самі товари: перш за все північний морський шлях, рідкоземи та вуглеводні півночі Росії. Стратегія Москви тут була проста: обоє (в різних форматах) зацікавлені в тому, щоб отримати вищеназвані речі. Американцям, в обмін на доступ до цього пропонувався "дух Анкориджа" (повне зняття санкцій і повернення на європейський ринок за допомогою США). Щодо Китаю, то тут навпаки, Китай пропонує свою допомогу в освоєнні всіх вищеназваних речей, а Росія не пускає його в жодну з так званих "территорий опережающего социально-экономического развития" на півночі РФ. Росія, схоже, вважає, що північний морський шлях і ресурси Півночі настільки важливі обом, що вона зможе розторгуватися між Пекіном та Вашингтоном, які змушені будуть піти на співпрацю з РФ і плюс відкриють доступ до технологій.
3. Зустріч у Пекіні – це перш за все про правила торгівлі і про Тайвань. Дві головні гарячі війни у світі – блокування Ормузу й Україна – це додаткові питання. Чому?
- На війні в Ірані американські нафтові компанії можуть подвоїти свої прибутки проти 2025 року. І це явно ослаблює Китай, який, хоч і ретельно підготувався до цієї блокади й поки має час, щоб не прогинатися під США, усе ж критично залежний від Близького Сходу.
- Іран не збирається йти на поступки ні Пекіну, ні США, а відтак вирішення питання можливе лише у випадку спільної гри США і КНР. Це реалістично, але на заваді стоїть позиція одного з головних спонсорів – Трампа. Плюс не варто забувати про позицію Ізраїлю, який прагне продовження війни.
- Щодо України, то США, може, і хотіли б віддати переговорні лаври КНР, але питання, чи хоче КНР зараз грати в цю гру. Китай має розуміти: де він у схемі майбутнього устрою Європи взагалі й чорноморського регіону зокрема. Вирішення війни в Україні він розглядає саме в цьому контексті. Ні США, ні ЄС, ні РФ, ні ми поки не готові до такого діалогу, хоч він і неминучий.
4. Усе це не означає, що зрушень у питаннях наших переговорів не буде. Вони можливі, якщо сторони зможуть домовитися, як мінімум, по перших двох пунктах: торгівля й Тайвань.
5. Тепер щодо атаки на Україну. Саме сьогодні вона була потрібна Путіну, щоб показати: він проти будь-яких переговорів "про Росію без Росії". Уся активізація російської дипломатії останніх днів зводиться до формули "Україна не хоче переговорів і зриває переговори". Путін навмисно, саме напередодні цього саміту, озвучив свою, явно брехливу формулу: "Війна зупиниться, якщо Україна вийде з Донбасу". Він виставляє червоні прапорці саме виходячи з того, що існує невисока, але вірогідність того, що КНР та США домовляться про розширення переговорної групи.
6. Правда, тут є не лише зовнішній, але і внутрішній розрахунок: Путіну потрібно погасити внутрішньоросійську турбулентність. І формула "Україна не хоче закінчення війни" обрана як базова для російського споживача. Її ж дуже активно транслюють і на нашу аудиторію.
7. І наостанок, маю повторити банальність: Путін не збирається зупиняти війну. А без розширення переговорного формату (без Китаю, ЄС, можливо, Саудівської Аравії й Туреччини) нинішній формат переговорів, на жаль, має мінімальні шанси не успіх.
Джерело:
Vadym Denysenko / Facebook