Відповідальність настане на виборах. Поки демократія, наскільки можливо, поєднується із захистом країни 

Хтось вважає звільнення Михайла Федорова з посади міністра оборони помилкою, хтось, навпаки, підтримує рішення президента Володимира Зеленського. Такі дискусії є природною частиною політичного життя.

Але є питання, яке виходить далеко за межі звичайної політичної полеміки. Будь-яка держава, яка перебуває у стані повномасштабної війни, неминуче стикається з потребою ухвалювати складні й непопулярні рішення. Їхні наслідки можна буде оцінити пізніше, проте в момент ухвалення відповідальним за них є насамперед верховне політичне керівництво країни.

Сьогодні Україна й далі живе в умовах війни. Щодня російські війська завдають ударів по українських містах. Київ, Одеса, Харків, Запоріжжя, Дніпро й інші населені пункти регулярно зазнають атак. Тривають бойові дії на лінії фронту, а Росія не відмовляється від спроб досягти своїх воєнних цілей. Саме в таких умовах ухвалюють кадрові рішення в армії й органах державної влади. Можна погоджуватися з ними або ні. Можна вважати їх своєчасними або помилковими. Однак не можна забувати, що саме президент України як верховний головнокомандувач є конституційно й політично відповідальним за ведення війни й за наслідки ухвалюваних рішень.

Це відповідальність, яку неможливо розділити з коментаторами в соціальних мережах, політичними опонентами. Саме тому будь-які внутрішні кризи у країні, яка веде війну, неминуче набувають додаткового виміру. Вони впливають не лише на внутрішню політику, а й на здатність держави протистояти зовнішньому противнику.

Азербайджан знає ціну таких помилок. Під час Першої Карабаської війни країна переживала один із найважчих періодів своєї сучасної історії. Воєнні поразки супроводжувала найглибша політична криза. На початку 1990-х років боротьба за владу набула настільки гострого характеру, що політичні конфлікти почали безпосередньо впливати на ситуацію на фронті. Протистояння між різними політичними силами відволікало увагу керівництва країни, послаблювало державні інституції й ускладнювало ухвалення рішень. У підсумку Азербайджан опинився в надзвичайно скрутному становищі. Одним із найдраматичніших епізодів того періоду стала криза 1993 року, пов'язана з виступом Сурета Гусейнова. Командир військового з'єднання вступив у відкритий конфлікт із центральною владою, після чого його підрозділи знялися з фронту й рушили в напрямку Баку.

Внутрішньополітична криза, спричинена протистоянням центральної влади і Сурета Гусейнова, серйозно послабила систему державного управління Азербайджану. Поки країна була занурена в боротьбу за владу, вірменські сили продовжили наступ і зайняли низку районів, зокрема Агдамський, а потім Фізулінський, Джебраїльський, Губадлінський та Зангеланський райони. Це був важкий, трагічний урок для Азербайджану. Саме тому багато азербайджанців, які проживають в Україні, особливо уважно стежать за тим, що сьогодні відбувається тут.

Глибоко переконаний у тому, що остаточну оцінку кадровим рішенням, стратегії розвитку армії й діяльності влади українські громадяни зможуть дати тоді, коли дадуть змогу умови для проведення чергових президентських і парламентських виборів відповідно до законодавства України. Саме вибори залишаються основним демократичним механізмом політичної відповідальності. До цього моменту державним інституціям неминуче доводиться функціонувати в надзвичайно складних умовах, поєднуючи потребу захисту країни зі збереженням демократичних процедур настільки, наскільки це можливо під час війни.

Історія Азербайджану демонструє, наскільки високою може виявитися ціна внутрішньої дестабілізації в період збройного конфлікту. Історія України ще пишеться. І дуже хочеться вірити, що вона не повторить тих помилок, які колись дорого обійшлися Азербайджану.

Джерело: Хікмет Джавад / "ГОРДОН"