Попереду в них – шибениця. Лише діаметр різний 

22 червня,

Рівно о четвертій годині,

Київ бомбили, нам оголосили

Що почалася війна.

Так розпочинається стара радянська пісня. І так почалася війна для моїх предків, які тоді жили в Києві. Але мало хто пам'ятає наступні рядки цієї пісні. А воно звучить так:

Війна почалась на світанку,

Щоб більше народу вбити.

Спали батьки, спали їхні діти,

Коли починали Київ бомбити.

Війна до Києва прийшла 22-го року так само на світанку, але вже не влітку, а 24 лютого. Повноцінна війна. Не АТО, а справжня війна. Із повітряною тревогою, вибухами, зі стріляниною, із загиблими, із пораненими та з руйнуваннями. Вона теж почалася на світанку. Мабуть, рашисти хотіли того ж, чого хотіли і нацисти. І тому звучали і звучать повітряні тривоги вдень, уночі та на світанку. Але мета та ж сама – досягти максимальної кількості жертв і деморалізувати населення.

Сучасні нацисти сповідають ті ж самі принципи. У нацистів та рашистів багато спільного – від літер V та Z на рукавах окупантів до бажання остаточно вирішити єврейське та українське питання. Але й закінчать рашисти так само. Сьогодні багато хто не вірить у це чи має сумнів. Це тому, що вони погано знають історію та її принципи. І не знають, що історія завжди йде по колу. Лише діаметр витків різний.

Тому я впевнений, що ми переможемо рашизм, як колись перемогли нацизм. Так, не швидко, і так, я розумію, що нам хочеться, щоб меншою кількістю жертв. Але все має свою ціну. І нам доведеться заплатити життями та зруйнованими містами за перемогу над рашистами та ерзац-фюрером.

А сьогодні ми згадуємо історію і знаходимо в ній чимало аналогії з нашим часом. У Росії є свій багатоликий Геббельс і свій сумний Ріббентроп, схожий на коня, був і свій Кейтель із Туви, якого замінили на нового, свій Рудольф Гесс, який відгукується на прізвисько Дімон, і навіть свій Юліус Штрейхер, який виглядає як суміш із Соловйова, Кисельова, Скабєєвої, Пегова, Сладкова, Коца і ще якихось поців.

Рашисти очікувано та природно багато чого перейняли у своїх попередників, але ті теж у 1941 році не дуже вірили, що попереду в них шибениця. І все ж історія невблаганно рухається второваним шляхом, і в результаті новий Рейх паде. Головне – завжди пам'ятати ціну, яку ми платимо за нашу перемогу, та жити відповідно. А ще важливо пам'ятати не лише хто що робив, щоб пришвидшити перемогу, а й те, хто що не зробив для цього або робив те, що не наближало перемогу, але наповнювало їхній гаманець.

У тому, що ми переможемо, я не маю сумнівів. Потрібні лише час та зусилля в цьому напрямі. Іншого варіанта немає.

Вірте в ЗСУ, допомагайте ЗСУ, приєднуйтеся до ЗСУ! Вірте в себе та наближайте Перемогу, кожен на своєму місці!

Попереду важкі часи. Але і Перемога попереду. І за неї варто боротися!

Джерело: Борислав Береза / Facebook