Перемога України – уже не гасло. Компромісу не буде 

85 років тому розпочалася та сама війна, яку в радянській історіографії десятиліттями називали "Великою Вітчизняною".

Ця назва, зручна й ідеологічно вивірена, відсікала від пам’яті незручну правду: для СРСР ця війна не почалася в червні 1941 року. Вона почалася раніше – як частина Другої світової війни, в якій Радянський Союз спочатку був не жертвою, а співучасником. 23 серпня 1939 року було підписано пакт Молотова – Ріббентропа – документ, що став символом цинічної змови двох тоталітарних режимів. У його таємних протоколах Європу було поділено на сфери впливу, а долі мільйонів людей – вирішені заздалегідь. Польща – розірвана, країни Балтії – приречені, Східна Європа – віддана під чобіт двох диктатур.

Це був ганебний союз, який у Москві довго намагалися або виправдати, або забути. Але історія не зникає – вона повертається. І сьогодні вона звучить особливо голосно.

Є відома пісня, найвідомішим виконавцем якої був Марк Бернес: "22 июня, ровно в четыре часа, Киев бомбили, нам объявили, что началася война". Ці слова десятиліттями сприймалися як трагічний символ раптового нападу на СРСР. Але за більш ніж 80 років вони набули іншого, жахливо точного змісту. Бо Київ знову бомбили. Уранці 24 лютого 2022 року – у час, коли світ ще спав, Росія розпочала повномасштабне вторгнення в Україну. Під ударами опинилися Київ, Харків, Одеса, Дніпро й десятки інших міст.

Це був не "конфлікт", не "операція" – це була війна. Та сама, яку Кремль намагався викреслити зі своєї історії, але яку сам же й повторив. Історичні паралелі тут очевидні. Держава, яка десятиліттями будувала міф про "священну війну" проти нацизму, сама стала агресором. Риторика "захисту" перетворилася на виправдання руйнування. Пропаганда – на інструмент знелюднення. І, як і тоді, у центрі удару опинився Київ.

Але є й принципова відмінність. Україна – не та країна, яку можна зламати за кілька днів. Ця війна триває вже понад чотири роки. Вона виявилася довшою за ту саму "Велику Вітчизняну", до якої так люблять апелювати в Москві. За цей час РФ скоїла незліченну кількість злочинів: зруйновані міста, вбиті мирні жителі, депортації, тортури, знищена інфраструктура. Список можна продовжувати нескінченно. Але підсумок виявився не тим, на який розраховували в Кремлі. Україна вистояла. І не просто вистояла – вона змінилася. Ця війна стала по-справжньому народною.

Для громадян України – незалежно від мови, походження чи регіону – вона стала боротьбою за право на існування. За право жити у своїй країні, без диктату ззовні. І в цьому сенсі саме Україна сьогодні веде ту саму "вітчизняну" війну – не за назвою, а за суттю. З кожним роком стає дедалі очевиднішим: Росія не просто повторює помилки минулого – вона відтворює логіку імперії, яка не здатна існувати без експансії.

Але у будь-якої імперії є межа. Сьогодні ця межа стає дедалі ближчою. На тлі останніх успіхів української армії, на тлі системних проблем усередині самої Росії, на тлі економічних та інших російських криз, які вже неможливо приховати, віра в перемогу України перестає бути просто гаслом. Вона стає політичною та військовою реальністю. Ця війна не закінчиться компромісом, який залишить агресору шанс на реванш. Вона має завершитися поразкою імперської політики, яка знову й знову приносить війну на чужу землю.

85 років тому світ заплатив страшну ціну за спробу домовитися з агресором. Сьогодні цей урок Уже не можна ігнорувати. Історія не просто повторюється – вона вимагає висновків. І Україна їх зробила.

Джерело: "ГОРДОН"