Регіональні еліти вже чекають, коли буде треба міняти фуражки 

Федоров іде у президенти? Чи можливі вибори під час війни?

Заява Михайла Федорова комусь здається слабенькою, бо не названі прізвища. Комусь – сильною, бо вони виступають проти Зеленського й чекали від Федорова визначеності. Але тепер це вже точно початок політичної гри. І гри ширшої, ніж кампанія Федорова.

1. Місяць після відставки Федорова окреслив два великі рухи в українському політикумі:

• прихильники умовної "Самопомочі 3.0" (включно з антикорупціонерами) отримали свого політичного лідера, якого в них не було (Притула таким не став, а інші просто не заявилися);
• частина колишніх прихильників Зеленського, які шукали себе в нових можливих політичних проєктах, тепер частково перейшла до Федорова, і саме прихильники Зеленського є головними донорами проєкту Федорова.

2. Як би це дивно не звучало, але заява Федорова не зовсім про вибори. Вона про те саме, що Зеленський говорив у 2019-му: про оновлення (очищення) влади. Вибори – це та опція, до якої Федорова точно штовхає його найближче оточення і спонсори (і він на це погодився, значить, прийняв цю гру). І з їхньої точки зору, це гра win-win. Будуть швидкі вибори, Федоров має шанс показати хороший результат (31 грудня 2018-го Зеленський теж не вірив у перемогу, а люди завжди повторюють те, що їм один раз вдалося). Не буде виборів – вони мають шанс укріпити ядро. І продовжити ослаблювати Зеленського.

3. Можна не сумніватися, що зараз багато хто почне говорити про повторення 1917–1921 років. Але, як на мене, уся ця публічна дискусія зведеться до того, що перед Зеленським постане дилема: або призначення технічного уряду "народної довіри" (де ряд акторів-бенефіціарів гратиме свою дуже політичну гру), або кількість тих, хто захоче дострокових виборів, різко зростатиме. За будь-яких обставин це про зменшення політичної ваги Зеленського.

4. Я багато разів писав, що основою Української держави (крім армії в останні роки) історично було два стовпи: силовики й регіональні еліти. Регіональні еліти традиційно вже розкладають яйця в усі корзини й чекають, коли потрібно буде міняти фуражки. Головна ж війна йде за силовиків. На фоні російсько-української війни це виглядає абсурдним, але можливість відкривати кримінальні провадження не залишає нікого байдужим. Тому маємо розуміти: паралельно з картинкою мирних протестів маємо куди складнішу кулуарну гру, повну зрад та інтриг. Між іншим, ні у 2003–2004 роках, ні у 2013–2014-х, ні у 2019 році нічого подібного за масштабом не було. І це притому, що в усі зазначені періоди президенти мали незрівнянно більший вплив на силовиків.

5. Цей пункт виключно для розуміння – не треба бути великим аналітиком, щоб зрозуміти: росіяни зараз активно включаться у гру "Потрібні вибори". І одним з аргументів, між іншим, буде те, що вони змогли провести вибори в Думу на окупованих територіях. На жаль, за менше ніж місяць до виборів влада не зробила нічого для того, щоб де-юре легітимізувати ці вибори.

І наостанок. Вибори досі не відбувалися із двох причин: страх війни, більший за необхідність виборів, і через рейтинги Зеленського, який має мінімальні шанси перемогти. Вибори відбудуться в той момент, коли страх війни стане меншим за бажання показати середній палець владі.

Джерело: Vadym Denysenko / Facebook