У "Будинку іграшок" – по кілька замовлень у день на турнікети. Рожеві коштують дорожче за чорні 

Спостерігаю цими днями, як ненормальне київське життя стає звичним київським життям.

Дівчата, яких тривога заскочила під час тренування у спортзалі великого ТЦ, спускаються на підземний паркінг із гантелями. І продовжують там робити випади. Школярі одного з київських ліцеїв носять із собою замість підручників настолки. Бо більшість часу проводять у маленькому сховищі. Уроки там проводити майже неможливо, а чимось займатися треба.

У "Будинку іграшок" – по кілька замовлень на день на турнікети. Рожеві коштують дорожче за чорні. Те, що турнікети продають у дитячому магазині, давно нікого не дивує.

Викликаю таксі в Солом'янський район. У салоні авто – стійкий запах гару, на лобовому склі тріщина. У водія – дрібні рани на голові. Він повертає на напіврозбиту вулицю Гарматну та каже: "Оце вам дісталося тут". Відповідаю, що йому, схоже, теж дісталося. На цьому діалог закінчується. Та всі розуміють, про що мова.

На станції метро "Хрещатик" удень постійно сидять працівники у фірмовій формі McDonald's. Бо вони і не можуть працювати під час нескінченних тривог, і не можуть піти додому.

На станції метро "Політех" вечорами перед масованими атаками вже вдруге бачу матір із двома дітьми. Жінка вкладає їх на ковдру на підлозі станції, сідає поруч і читає на ніч казку. Куточок нормального життя у світі, що нам дістався.

Джерело: Yulia Surkova / Facebook