Україна може передати Європі більше, ніж досвід та зразки зброї. Але з повагою, як партнер 

Учора в Києві розпочався Третій форум оборонних індустрій Європейського союзу та України, організований Європейською комісією. Сьогодні триває його другий день, тому говорити про загальні підсумки поки рано.

Учора було багато розмов про фінансування, спільне виробництво, критичні компоненти, закупівлі та доступ українських компаній до європейських програм. Окремо ми мали достатньо відверту розмову з керівниками цих програм і представниками ЄК про те, як вони бачать місце української оборонної індустрії в майбутній системі безпеки Європи. Частину цих дискусій варто поступово винести у публічний простір, бо за складною мовою програм, процедур і фінансових інструментів уже видно зміну ставлення до України. Європейці дедалі краще розуміють, що їм потрібні не просто українські дрони, ракети або роботизовані системи. Їм потрібна здатність працювати у війні, де технологічна перевага швидко зникає, виробничі рішення постійно змінюються, а швидкість адаптації часто важить більше, ніж початкова досконалість виробу.

Український дрон не є окремою машиною, яку достатньо скопіювати, сертифікувати та поставити на виробничу лінію. За ним стоять бойовий досвід, робота операторів та інженерів, виробництво компонентів, ремонт, програмне забезпечення, логістика і постійний обмін інформацією між фронтом та виробником. Завдяки цьому зв’язку наша індустрія може за кілька тижнів змінити конструкцію, канали зв’язку, програмне забезпечення, тактику застосування або компонентну базу. У традиційній європейській системі такі зміни можуть вимагати нового циклу погоджень, випробувань і закупівель, який іноді завершується вже після того, як сама технологія втратила актуальність. Цінність української оборонної індустрії значно ширша за перелік виробів, які вона сьогодні постачає війську. Ми навчилися швидко перетворювати бойовий досвід на нове рішення, запускати його у виробництво, перевіряти на фронті та одразу повертатися до наступної версії.

У Європі вже визнають, що навчитися виробляти дрони недостатньо. Потрібні люди, оператори, ремонт, навчання, запаси компонентів, резервні потужності та здатність у разі великої війни швидко перейти від мирних обсягів до масового виробництва. Водночас для української індустрії принципово, щоб інтеграція не звелася до перенесення технологій, документації та спеціалістів у європейські компанії. Такий шлях може передати знання, але він не створить спільної оборонної спроможності та поступово послабить промислову суб’єктність України.

Ми говоримо про іншу інтеграцію, де є спільне виробництво, захист української інтелектуальної власності, доступ до фінансування, участь у формуванні вимог, довгострокові контракти та включення наших компаній до європейських оборонних проєктів як повноцінних партнерів. Українська оборонна індустрія може дати Європі більше, ніж окремі зразки зброї. Ми можемо передати досвід роботи в умовах, коли загроза змінюється швидше за технічне завдання, а між військовим, інженером і виробництвом не може бути дистанції у кілька років.

Тепер питання полягає в тому, чи готові європейські інституції змінювати під цей досвід власні закупівлі, фінансові інструменти, промислову політику та правила роботи з українськими компаніями.

Джерело: Mustafa Nayyem / Facebook