"Я не звик бути другим номером". Як золотий медаліст став головкомом ЗСУ – найцікавіше про Драпатого 

"Це інтерв’ю записане 8 лютого 2022 року для книги про Народних героїв. Більше воно ніде не публікувалося. Тоді в передчутті повномасштабного наступу ми з Михайлом Васильовичем говорили про його шлях на війні з 2014 року, про ситуації, в яких він врятував, вивівши з оточення, без перебільшення сотні людей, про його родину і Україну. Ця розмова дає можливість краще зрозуміти, що за людина 21 липня була визначена президентом України новим головкомом Збройних сил України", – зазначила редакція.

Про кар'єру військового

"Перед війною я не міг подумати, що все це зі мною станеться. Відверто скажу, військові за звання та посади і платили, та й зв’язки працювали. До війни я думав вступити до університету на оперативно-тактичний рівень, закінчити його і служити десь в штабі бригади – максимум", – розповів він.

Драпатий зізнався, що мріяв про військові звання, але був реалістом.

"Думав, що не досягну цього. Але сталося, як сталося. Війна – це, звичайно, завжди біда, негатив – це людські життя, розруха. Але війна розкриває людський потенціал – і керівників, і підлеглих", – пояснив він.

Закінчив школу із золотою медаллю

"Десь у сьомому-восьмому класі я відчув в собі прагнення до лідерства, до першості, до постійного самовдосконалення, хотів бути першим, бути кращим. Закінчив школу з золотою медаллю, Харківський інститут танкових військ теж з відзнакою, оперативно-тактичний рівень з відзнакою, і оперативно-стратегічний – теж", – розповідав Драпатий.

Про свій характер

"Я не звик, не хочу і не бажаю бути другим номером. Розумієте, про що я говорю? Коли служив вже у 58-ій бригаді, зрозумів, що таке обов’язок і відповідальність посадової особи – командира бригади, що таке, коли тобі підпорядковується бригада. Коли такий механізм функціонує на всі сто відсотків, коли ти бачиш свій внесок і внесок колективу, – це результат виконання бойових завдань, відновлення боєздатності, і все інше, – додав тоді майбутній головком. – Для мене важливо показувати найкращий результат. Так складається по життю, такий маю характер".

Про батьків

За словами Драпатого, коли він вирішив стати військовим, то засмутив цим свою матір, яка працювала вчителькою історії в Кам’янці-Подільському Хмельницької області.

"У восьмому класі у мене була мрія вступити до Харківського інституту танкових військ. Я це зробив, – розповів він. – Мама, дізнавшись, що я хочу бути військовим, була засмучена".

Драпатий під час інтерв'ю наголосив, що його виховували дідусь і бабуся по материнській лінії.

"Батька на роботі скоротили – він працював у військовому училищі, треба було годувати сім’ю, і батькам запропонували поїхати працювати вчителями в Росію. Там вони були з 1996 до 2014 рік. Почалася війна, і в травні 2014-го вони повернулися. Я виховувався переважно дідусями і бабусями. Моя сестра жила з батьками нашого батька, а я – з батьками матері. Сім’я була трохи розірвана, – зазначив він. – Але виховання я отримав, вважаю, надчудове. Найкращі людські якості від дідів, бабусь і батьків, хоча і на відстані, я все-ж таки взяв, і можу передати їх своїм наступникам".