"Болісний глухий кут". Путін мріяв про велику РФ, але сам її зруйнував – аналіз WSJ 

На його думку, більше ніж 10 років Путін вигравав на тлі деяких "недалеких" західних лідерів. Проникливе й позбавлене ілюзій розуміння російським лідером своїх опонентів давало йому змогу "завдавати однієї принизливої поразки за іншою самовпевненому Заходу", серед яких – напад на Грузію 2008 року, захоплення Криму й значної частини Донбасу 2014 року, вважає автор колонки.

Зростанню впливу Путіна значно сприяли його роль у придушенні протестів у Білорусі проти невизнаного президента Олександра Лукашенка, а також зниження, за неформальної підтримки Кремля, впливу Франції в колишніх африканських колоніях, зазначає WSJ.

"Критичною помилкою" Путіна автор матеріалу вважає те, що він не сприйняв Україну як справжню державу, вважаючи, що її народ не має національної самосвідомості, а законний уряд – "порожня оболонка".

Критична маса українців "виявилася готовою битися й помирати за країну, яку пан Путін зарозуміло відкинув", ідеться у статті. Президент Володимир Зеленський виявився обдарованим політиком і дипломатом, який зумів зберегти єдність народу всередині країни й водночас терпляче накопичувати міжнародну підтримку, констатує її автор.

Він припускає, що весняно-літні наступи РФ ще можуть привести Україну до кризи, але війна країни-агресора триває "вже занадто довго, коштує занадто дорого й настільки послабила основи російської потужності, що будь-яка перемога буде Пірровою". Найімовірніший результат, на думку американського політолога, – "болісний глухий кут, який продовжить виснажувати людські й економічні ресурси РФ", загрожуючи владі Путіна.

Поразка Віктора Орбана в Угорщині позбавила Москву найближчого європейського союзника, а решта Євросоюзу, попри роз'єднаність і дезорієнтацію через трансатлантичний розкол, зберегла фінансові важелі підтримки України. На східному напрямку Путін втрачає вплив у Вірменії й Азербайджані, які вже активно співпрацюють із Заходом, підкреслює він. Водночас частина республік Центральної Азії тепер має тісніші економічні зв’язки з Китаєм, ніж із РФ, активно розвиваючи трубопровідні маршрути для постачання енергоносіїв на Захід в обхід російської території.

Автор колонки звертає увагу на зміну влади в Сирії як на чергову втрату Кремля, а також на його нездатність чинити значний вплив на військові чи дипломатичні події у воєнній операції США й Ізраїлю проти Ірану. Водночас у Росії фіксують демографічний спад, посилений війною в Україні, хоча частка мусульманського населення в країні зростає, ідеться в матеріалі.

Ці тенденції означають проблеми не тільки для Путіна, але й віщують кризу для Росії, порівнянну з потрясінням після розпаду Радянського Союзу, припускає газета. Російська економіка слабшає, і главі Кремля, а також його наступникам "може бути важко утримати те, що залишилося від імперії", вважає колумніст видання.

Поки чинного главу Кремля "не варто списувати з рахунків", але якщо йому не вдасться "знайти енергію і креативність, щоб вибратися із цього становища", історія може запам'ятати його як лідера, за якого Росія остаточно й фатально втратила статус серйозної великої держави", резюмує WSJ.