Історія Микити й Марини Турчіних із Краматорська увійшла до музею "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова 

До повномасштабного вторгнення Росії сім'я Турчіних жила в Краматорську, ідеться в розповіді.

Коли росіяни почали обстрілювати місто, Марина з дітьми перебралася в орендований будинок у селі. Уже відчувався брак продуктів, пригадує вона.

"Найстрашніше було, коли ти дитині кажеш, що вона буде їсти по годинах. Вони їли ці фрукти, цукерки, ми їм ділили на кожен прийом їжі, щоб хоч якось їх порадувати", – розповідає Марина.

Її чоловік Артем не міг часто бачити родину, але щодня залишався на зв’язку. Марина розповіла, що добре пам'ятає останні дні разом. Чоловік казав їй про тривожне передчуття, про погіршення ситуації, про те, що він втрачає побратимів.

"Він підійшов і каже: "Я, напевно, приїжджаю до вас востаннє". Я питаю, чого він так вирішив, він сказав, що йому наснився сон. Я тоді сказала, що він себе просто накрутив і все буде добре", – розповіла жінка.

25 жовтня 2022 року її чоловік загинув під час артилерійського обстрілу.

Марина сказала, що вона й діти складно проходили процес прийняття втрати. Щоб зберегти пам’ять про чоловіка, сім'я ініціювала петицію до президента України про надання йому звання Героя України.

"Я сказала Микиті: хочу зібрати петицію, щоб уся країна знала, що його батько – герой. Він сказав: "Мам, я тобі допоможу". Це був дуже важкий шлях. Ми з дитиною протягом двох місяців зібрали цю петицію. Він допомагав мені, підходив до кожного свого однокласника, до вчителів, розповідав про свого батька і просив підписати. Я звернулася до міської ради Броварів, там мене теж підтримали", – каже жінка.

Подивитися історію Марини й Микити Турчіних можна на порталі музею.