"Не знаю, як я це пережив". Історія рятувальника з Маріуполя увійшла до Музею "Голоси Мирних" 

На початку повномасштабного вторгнення Шаруда очолював аварійно-рятувальний загін Головного управління ДСНС України в Донецькій області. 28 лютого він зібрав офіцерів і взяв на себе відповідальність за гасіння пожеж та порятунок людей.

"Я мав рятувати людей. Ти повинен, ти приймав присягу, ти повинен допомагати", – сказав він.

На той час у Маріуполі працювали шість пожежно-рятувальних частин, ідеться в матеріалі. Через постійні обстріли їх доводилося передислоковувати, а зв’язок із підрозділами майже зник. У березні російські війська знищили всі пожежні частини міста. Рятувальники продовжували координувати дії самостійно.

Як розповів Шаруда, у підвалі центральної пожежної частини переховувалися родини рятувальників, діти та інші цивільні. Однак із 14 березня через інтенсивні обстріли виїзди на допомогу людям стали практично неможливими.

"Радіостанції не ловили, ретранслятори були розбиті. Не знаю, як я взагалі все це пережив. Але намагався не панікувати, бо у мене 300 людей сидять у підвалі. Тоді дружина дуже допомагала мені емоційно", – додав він.

Коли запаси води, їжі та пального майже вичерпалися, пожежну частину оточили російські військові. До підвалу зайшли бійці російського спецназу, які шукали керівника підрозділу. Шаруда пояснив їм, що там перебувають рятувальники й цивільні, зокрема жінки та діти.

За його словами, окупанти заявили, що люди мають залишити пожежну частину, після чого туди мали зайти представники так званої "ДНР". Згодом російські військові запропонували полковнику зібрати загін і працювати під їхнім керівництвом, однак він відмовився.

Шаруда ще деякий час залишався в оточеному місті та допомагав виїжджати рятувальникам з інших частин. На початку квітня 2022 року він разом із родиною зміг залишити окуповану територію.

Нині Олексій Шаруда живе з родиною в Одесі. Із 2024 року він перебуває на пенсії.

Дізнатися його історію можна на порталі Музею.