Клуб читачів
ГОРДОН
 
Публікації ЕКСКЛЮЗИВ "ГОРДОНА"

Допитати Леонардо да Вінчі. Дональд Трамп і Дмитро Риболовлєв: історія одного платежу – розслідування Фельштинського

Російсько-американський історик Юрій Фельштинський, який розслідує схеми підкупу владою РФ західних політиків і посадовців, в ексклюзивній статті для видання "ГОРДОН" написав, як продаж твору Леонардо да Вінчі "Спаситель світу" допоміг американському президентові Дональду Трампу позбутися боргу $95 млн перед російським мільярдером і соратником президента Володимира Путіна Дмитром Риболовлєвим.

Цей матеріал можна прочитати і російською мовою
Фельштинський: Саудівська Аравія й ОАЕ торгувалися за да Вінчі один з одним, щоб досягти рівня, який задовольняє вимоги Риболовлєва про повернення боргу Трампа
Фельштинський: Саудівська Аравія й ОАЕ торгувалися за да Вінчі один з одним, щоб досягти рівня, який задовольняє вимоги Риболовлєва про повернення боргу Трампа
Фото: ЕРА
Юрій ФЕЛЬШТИНСЬКИЙ

Ця історія почалася дуже давно. 15 квітня 1452 року в селищі Анкіано, біля містечка Вінчі, поблизу Флоренції, народився італійський художник Леонардо да Вінчі. Сьогодні його ім'я відоме всій Америці ще й тому, що 15 листопада 2017 року ненаписану ним картину "Спаситель світу" купив через аукціон Christie's принц-спадкоємець Саудівської Аравії Мухаммед ібн Салман за рекордну суму – $450 312 500. Уточнимо: на спільну думку експертів, сам да Вінчі написав, можливо, десяту частину картини. Усе інше – дописано пізніше.

На превеликий жаль, Леонардо да Вінчі помер, а тому не міг бути свідком цієї цікавої угоди, яка до нього самого і до мистецтва не мала жодного стосунку. 15 листопада 2017 році в будівлі аукціону Christie's у Нью-Йорку учасники торгу вирішували (і вдало вирішили) абсолютно інше питання: повернення Дональдом Трампом [російському підприємцю, мільярдерові] Дмитру Риболовлєву взятих у борг у 2008 році $95 млн.

А ось тепер усе по порядку.

Справжня угода до да Вінчі стосунку не мала, а мала своїм сенсом повернення боргу президента США російському бізнесменові

За тиждень після аукціону, 22 листопада 2017 року, російський мільярдер Дмитро Риболовлєв відкоркував пляшку шампанського і відсвяткував своє 51-річчя. Настрій був гарним: картину, написану на дереві, було куплено у 2013 році у відомого швейцарського торговця живописом Іва Був'є за $127,5 млн і продано чотири роки потому набагато дорожче. Обмовимося, що Риболовлєв отримав від Сhristie's не $450,3 млн, а значно менше. Річ у тому, що в аукціоні брав участь так званий покупець-гарант, людина, яка запропонувала аукціону і Риболовлєву купити картину за $100 млн.

У цьому випадку, за правилами аукціону, Риболовлєв гарантовано продавав картину як мінімум за $100 млн; аукціон гарантовано отримував відсоток із покупця від продажу картини (в гіршому випадку – від суми $100 млн). Покупець-гарант отримував картину за суму $100 млн, що влаштовувала його. Але за ці клопоти і ризики, якщо картина йшла за вищою ціною (а вона пішла за рекордною для аукціону ціною $450,3 млн) іншому покупцеві або навіть покупцеві-гаранту, покупець-гарант отримував із продавця 50% суми різниці між продажною і гарантованою мінімальною ціною. Інакше кажучи, покупець-гарант отримав від Риболовлєва приблизно $150 млн.

Не дивно, що покупець-гарант вирішив не повідомляти свого імені. А аукціон Christie's на його прохання не став задовольняти цікавість публіки і повідомляти про щасливого володаря лотерейного квитка на $150 млн або приблизно на таку суму. Відомо тільки, що цим гарантом не був сам Риболовлєв чи його представники. Пославшись на конфіденційність, аукціон Сhristie's делікатно відмовився повідомити також і про те, який відсоток від суми $450,3 млн він залишив собі як комісію від продажу. Зрозуміло чому: оскільки, як ми вже вказали, справжня угода до да Вінчі стосунку не мала, а мала своїм сенсом повернення боргу президента США російському бізнесменові, Сhristie's погодився провести операцію за скромні $25 млн – 5,5% від продажної ціни.

Принц-спадкоємець не особисто боровся за роботу художника, який написав картину замість да Вінчі. Лише за день до аукціону зовсім інший саудівський принц – Бадер – заявив про себе як про потенційного покупця, виставивши гарантію в розмірі $100 млн, необхідну для участі в торгах. (Таку мінімальну суму було визначено для всіх учасників торгу після того, як з'явився покупець-гарант, який погодився заздалегідь купити картину як мінімум за $100 млн). Після закінчення торгів адміністрація Сhristie's скільки могла приховувала від публіки, хто саме є покупцем картини. Але спритні журналісти все рознюхали: 6 грудня 2017 року було опубліковано перше повідомлення про те, що картину через принца Бадера купив принц-спадкоємець Саудівської Аравії Мухаммед ібн Салман. Купив і... негайно подарував її музею, що розташований в Абу-Дабі, столиці зовсім іншої держави – Об'єднаних Арабських Еміратів (ОАЕ).

У цей момент принцові-спадкоємцю було якраз до аукціонів і купівлі живопису. 4 листопада (за 11 днів до аукціону) він здійснив державний переворот у Саудівській Аравії, заарештувавши десятки своїх родичів, що мали стосунок до управління країною, і відтоді був дуже зайнятий проведенням допитів заарештованих і вибиванням підписів під свідченнями (за деякими відомостями, навіть із застосуванням тортур). Тож не забути підкупити 17 листопада на аукціоні у Нью-Йорку лик Христа через одного з нечисленних лояльних йому в ті дні родичів і подарувати цю картину іншій країні було, звичайно ж, першочерговим завданням нового керівника мусульманської держави.


Картина Лонардо Давинчи "Спаситель мира". Фото: wikipedia.org
Картину Леонардо да Вінчі "Спаситель світу" принц-спадкоємець Саудівської Аравії Мухаммед ібн Салман передав на зберігання до музею "Лувр Абу-Дабі" в ОАЕ. Фото: wikipedia.org


Але, як ми і обіцяли, усе по порядку.

22 листопада 1966 року в Пермі народився майбутній власник "Спасителя світу" Дмитро Риболовлєв. Його біографія загалом добре відома, тому ми зупинимося тільки на тих уламках "цілого", які відомі не надто добре. Після розвалу СРСР, як і багато хто, він пішов у бізнес. Як майже всім, бізнесом займатися Риболовлєву було складно. Потрібно було і працювати з бандитами, і самому ставати бандитом.

Російська прокуратура (колишня радянська прокуратура) всіх бізнесменів, які заробляли гроші в каламутній пострадянській воді, апріорі вважала бандитами і постійно порушувала кримінальні справи. І об'єктивно розібратися в тому, хто насправді був бандитом, а хто ні, було, звичайно ж, складно. Наприклад, 9 червня 1992 року в Москві було порушено кримінальну справу проти Романа Абрамовича за обвинуваченням у крадіжці 55 цистерн дизельного палива. 19 червня 1992 року було підписано постанову про взяття Абрамовича під варту, оскільки "він може сховатися і перешкодити встановленню істини у справі". Чим ця кримінальна справа 1992 року закінчилася для Абрамовича – ми знаємо: через багато років він купив англійський футбольний клуб "Челсі", хоча тепер уряд Великобританії почав перейматися питанням, як саме Абрамович заробив свої перші гроші.


Скан страницы уголовного дела в отношении Романа Абрамовича из архива Юрия Фельштинского
Скан сторінки кримінальної справи стосовно Романа Абрамовича з архіву Юрія Фельштинського



Скан страницы уголовного дела в отношении Романа Абрамовича из архива Юрия Фельштинского
Скан сторінки кримінальної справи стосовно Романа Абрамовича з архіву Юрія Фельштинського


Аналогічна історія сталася і з Риболовлєвим. Проти нього і групи його товаришів, яких прогресивна російська преса вперто називала "бандою", порушили кримінальну справу (№4902), до того ж 55 цистерн Абрамовича порівняно із цією справою могли здатися дрібною витівкою: Риболовлєва обвинуватили в організації у вересні 1995 року вбивства свого конкурента по бізнесу, директора підприємства "Нефтехимик" Євгена Пантелеймонова. В обвинувальних матеріалах щодо цього ішлося:

"У серпні 1995 року Риболовлєв Д.Є. придбав у невстановленому місці та у невстановленої особи два пістолети системи ТТ, один із яких, ТТ №BM 07419, калібр 7,62 мм, який є вогнепальною зброєю, чотири магазини із 32 набоями калібру 7,62 мм, які є боєприпасами до цієї зброї, не маючи на це відповідного дозволу. У серпні 1995 року Риболовлєв зберігав і носив ці пістолети ТТ з боєприпасами, а потім у будинку на вулиці Леніна, 64 міста Пермі передав вогнепальну зброю з боєприпасами Ломакіну О.Р. для використання під час скоєння умисного вбивства Пантелеймонова Є.Н.".

У травні 1996 року Риболовлєва було заарештованио. Він провів під слідством 11 місяців у слідчому ізоляторі в Пермі, відмовився давати свідчення, пославшись на 51-шу статтю російської конституції, яка дозволяє не давати свідчень проти себе, і у 1997 році його було виправдано. Як писала преса, він був єдиним, кого у цій справі було виправдано повністю, "інші фігуранти дістали серйозні строки за різні злочини".

Сам Риболовлєв розповідав, що у в'язниці (чи від в'язниці?) його "врятував" інший його діловий партнер (і подільник) Сейфеддін Рустамов. Як саме він рятував Риболовлєва, залишається за кадром. Схоже, однак, що Риболовлєв вийшов, а Рустамов залишився сидіти. Не дивно тому, що в біографії Рустамова є серйозні провали. Він народився 17 червня 1962 року в Азербайджані. Принаймні з 1993 року, якщо вірити матеріалам кримінальної справи, Рустамов працює в "банді" Риболовлєва і спеціалізується на тому, що під час проведення аукціонів завчасно нейтралізує у різні способи ймовірних конкурентів:

"У 1994 році, під час проведення приватизації та акціонування підприємств Пермської області, Риболовлєв Д.Є. [...] вступив у змову з Ломакіним О.Р., Нелюбиним В.А., Чернявським В.Б., Рустамовим С.З., Макаровим С.Є. з метою придбання на аукціонах, інвестиційних торгах акцій підприємств, розташованих на території Пермської області, переважно хімічного і нафтохімічного комплексу – АТ "Уралкалий", АТ "Сильвинит", АТ "Азот", АТ "Нефтехимик", АТ "Метафракс" та інших за цінами, що трохи перевищували стартові, а також придбання акцій на вторинному ринку цінних паперів та недопущення операцій із купівлі акцій конкурентами, використовуючи авторитет зазначених осіб серед членів різних злочинних угруповань".

Потім слід Рустамова втрачається, що зрозуміло, якщо його засудили до строку. Але з 2000 року все його життя налагоджується. Згідно з його офіційною біографією (слово в слово повтореною на різних сайтах), із 2000 року він "активно займається трейдингом у сфері хімічної та нафтохімічної промисловості, інвестує в енергетичні фонди, проекти нафтогазовидобувної промисловості, здійснює інвестиції в комерційну і житлову нерухомість" і негайно стає мільйонером.

У 2014 році Рустамов уже "бенефіціарний власник хімічної компанії "Метафракс", що розташована в Пермському краї, там само, де зосереджено бізнес Риболовлєва. Під управлінням Рустамова мажоритарний акціонер "Метафраксу" – російська компанія "МетаХолдинг". До 2017 року Рустамов консолідує 92,37% акцій компанії, трансформує її у групу компаній із виробничими потужностями в Росії (Пермський край і Московська область) і в Австрії та стає найбільшим виробником метанолу, формальдегіду і синтетичних смол у Росії та Європі. Річний виторг групи компаній "Метафракс" становить у цей період понад 40 млрд руб., а до географії постачань входить понад 50 країн світу.

І ще одне важливе доповнення: із 2000 року Рустамов разом із сім'єю (дружиною Мариною Котовою і трьома дітьми) живе у США "на розкішній віллі у штаті Вірджинія".

2000 рік став справді фатальним у біографії кількох осіб, що мають безпосередній стосунок до цієї статті. Рустамов після бурхливого минулого мирно і щасливо зажив під Вашингтоном. Риболовлєв замість 15 років за вбивство (саме такий строк дістав другий обвинувачуваний у цьому злочині – Олег Ломакін) пішов у велику політику і фінансово підтримав мера міста Юрія Трутнєва на виборах губернатора Пермської області, де в Риболовлєва був основний бізнес.

Причини купівлі Риболовлєвим вілли Трампа ніколи не було роз'яснено. Ні Риболовлєв, ні його дружина не бачили вілли ні до, ні після купівлі і купили її наосліп

Переламним 2000 рік виявився в житті ще двох маловідомих до того політиків: Володимира Путіна та Дональда Трампа. Перший після підтасованих виборів став президентом. Другий – програв президентські перегони як кандидат від Партії реформ, але назавжди визначив себе як претендент на посаду президента США.

Ті, кого сюжет про передвиборчу кампанію Трампа у 2000 році цікавить у найдрібніших деталях, можуть прочитати докладну статтю про це у "Вікіпедії". Та хоча Трамп і програв кампанію 2000 року, у Москві, де на виборах щойно переміг такий самий нікому не відомий "Who is Mr. Putin?", не могли не звернути уваги на амбітного плейбоя Дональда Трампа.

2008 рік вносить нові стратегічні зміни. Росія переходить до активної зовнішньополітичної фази: уперше після розпаду СРСР російські війська переходять кордони Російської Федерації і вдираються у Грузію. Для Трампа 2008 рік – це насамперед фінансова криза у США, що позначилася на ринку нерухомості; рік, коли імперія Трампа на межі банкрутства, що означає кінець Трампа і як бізнесмена, і як політика. Самостійно або з чиєїсь підказки Трамп згадує про країну, яка ніколи його активно не цікавила, – про Росію, де, за чутками, гроші ростуть на деревах і тільки ледачий не може розбагатіти. Його син, відповідальний за будівельні проекти, Дональд-молодший, підозріло часто літає в Москву. (Сам Трамп прилетів туди у 2007 році "на ярмарок мільйонерів" у межах рекламної кампанії з продажу горілки "Трамп").

Я пишу "підозріло часто", оскільки сьогодні стало відомо і про те, що Дональд-молодший розлучається з дружиною, і про те, що причиною цих розлучень стала його невірність дружині. Чи можемо ми припустити, що під час частих поїздок до Москви (раз на три місяці!) у нього були інтимні стосунки з дівчатами типу Каті Муму і Насті Рибки і що в Москві "злісна ФСБ" зібрала на нього компромат, схожий на компрометувальні відеозаписи, на яких було зафіксовано, наприклад, у 1999 році прокурора Юрія Скуратова, який намагався зняти президента Бориса Єльцина, обвинувачуючи його в корупції; у 2001 році журналіста опозиційного Путіну каналу НТВ Євгена Кисельова; у 2016 році одного з лідерів російської опозиції, колишнього прем'єр-міністра Росії Михайла Касьянова. Я думаю, що припустити таке ми можемо, оскільки це стандартна технологія ФСБ.


Российский миллиардер Дмитрий Рыболовлев. Фото: wikipedia.org
Російський мільярдер Дмитро Риболовлєв. Фото: wikipedia.org


У травні 2008 року Риболовлєв вирішив урятувати Дональда Трампа від шостого на той момент банкрутства і заплатити йому $95 млн за віллу, яка за цінами 2008 року коштувала... Та ніскільки вона не коштувала, ця вілла. Трамп купив її приблизно за $41,4 млн у 2004 році. Начебто він вклав у ремонт якісь гроші. А може, не вклав. Він виставив її на продаж ще у 2006 році, але продати не зміг. До 2008 року, за обвалених цін на нерухомість, продати її було неможливо. Порожній будинок стояв, і його роз'їдала флоридська цвіль. І раптом Трампу "пощастило". Якийсь божевільний росіянин купив віллу.

"Божевільним росіянином" виявився Риболовлєв. Згідно зі свідченнями колишньої дружини Риболовлєва Олени Чупракової, 1–2 квітня 2006 року Риболовлєв з Оленою і своїми російсько-американськими знайомими – Рустамовим, який урятував його у в'язниці у 1996–1997 роках, і дружиною Рустамова Мариною Котовою – опинилися поблизу і змогли оглянути віллу зовні, зайшовши на ділянку з боку пляжу. За два роки (протягом яких на віллу Трампа так ніхто і не зазіхнув, окрім флоридської цвілі, що нам про багато що має сказати стосовно "правильності" ціни, за яку Трамп намагався продати віллу), 3–6 травня 2008 року, Риболовлєви знову були у Флориді. Цього разу вони вирішили купити віллу.

Це згідно з офіційною версією, озвученою в суді дружиною Риболовлєва Оленою. Насправді з купівлею вілли Трампа не все зрозуміло. Точніше – все незрозуміло.

Із численних джерел, зокрема за інформацією, що йде від Олени Риболовлєвої, відомо, що купівля Риболовлєвим вілли Трампа була стрімкою, незрозумілою і таємничою, до того ж дружина потім говорила, що була категорично проти (хоча, схоже, її думкою щодо цього Риболовлєв не цікавився).


Фото: Google / Maps
Вілла Трампа на Palm Beach у Флориді. Вигляд із North County Road. Фото: Google / Maps


5 травня 2008 року Риболовлєв оголосив дружині про придбання вілли. А можливо, і не оголосив (це не до кінця зрозуміло) і придбав віллу таємно від дружини, із якою до того часу вже планував розлучатися. 9 травня було оформлено компанію County Road Property LLC, на яку цю віллу мали придбати; 12 травня було створено траст на ім'я дружини Олени та дочки Анни, який заплатив за віллу.

"Із метою оподаткування суму угоди визначено в розмірі $95 млн", – було зазначено в купчій. Загальна площа будівель становила 62 тис. квадратних футів. Загальний розмір ділянки – 6,26 акра. Розташована була вілла за адресою 515 North County Road, Palm Beach, Florida.

Утім причини придбання Риболовлєвим вілли Трампа ніколи не було роз'яснено. Ні Риболовлєв, ні його дружина не бачили вілли ні до, ні після придбання і придбали її наосліп. Вони не прожили в ній жодного дня. Перепродати цю віллу із прибутком і виправдати придбання як капіталовкладення в нерухомість було абсолютно неможливо. У березні 2016 року Риболовлєв дістав дозвіл на знесення всіх будівель, того самого року за додаткові $234 тис. усе зніс, розділив ділянку на три і виставив їх на продаж за ціною землі. Очевидно, що, незважаючи на LLC і сімейні трасти, Риболовлєв розпоряджався віллою одноосібно.

Усі три виставлені на продаж ділянки мали вихід до моря. Найкращу з трьох ділянок Риболовлєв продав у листопаді 2016 року за $34,34 млн трастовому фонду під управлінням юриста з Палм-Біч Маури Зіска. Довжина узбережжя на цій ділянці була 52 метри, тоді як як на двох інших – по 46 метрів, і становила вона 2,72 акра, тобто значно більше за третину від загальних 6,26 акра. Ціна угоди – $12,625 млн за акр. Закупівельна ж ціна ділянки на 535 North County Road становила $15,175 млн за акр. Отже, Риболовлєв продав у 2016 році першу ділянку собі у збиток.

У жовтні 2017 року другу ділянку площею 1,97 акра було продано за $37 млн товариству з обмеженою відповідальністю під назвою 535 North County Road LLC, яким керував юрист із флоридського міста Бока-Ратон на ім′я Голлі Г. Гершон. Для кого саме було придбано адвокатом Гершоном цю ділянку – не до кінця зрозуміо, і легко може вкрастися підозра, що Риболовлєв продав цю ділянку собі, щоб приспати пильність світової спільноти, яка ставить запитання про це дивне придбання 2008 року.

Останню, найменшу, ділянку (1,94 акра) Риболовлєв мав би продати, щоб вийти в нуль (з урахуванням брокерських та адвокатських платежів, пов'язаних із продажем) принаймні за $30 млн. І це після 10-річного періоду очікування. Ділянку досі не продано, і запитання до Риболовлєва стосовно цього придбання досі не знято.

Річ у тім, що до моменту продажу Риболовлєвим ділянок землі колишній власник флоридської вілли став президентом США і переплата Трампу десятків мільйонів доларів російським мільярдером Риболовлєвим найбільше була схожа на хабар, кредит, аванс чи підкуп. Або, можливо, Трамп обіцяв повернути частину суми Риболовлєву на кіпрський рахунок самого Риболовлєва? Тоді завищена $95-мільйонна ціна мала хоч якийсь сенс. Але чи перевів Трамп обіцяний "відкат" Риболовлєву? Якщо так, то порушив закон. Якщо ні, залишився Риболовлєву винним.

Під час продажу вілли було підписано якусь конфіденційну угоду про нерозголошення між стороною, що купує, і Дональдом Трампом. Суть цієї конфіденційної угоди не зрозуміла, і які пункти вона містила – невідомо. Усі операції з продажу нерухомості у США за законом є відкритими. Ім'я покупця, зрозуміло, можна було заховати за товариством з обмеженою відповідальністю (LLC) і трастами. Але сам факт продажу приховати було неможливо. До літа 2008 року вже було відомо, що віллу придбав Риболовлєв, чим покупець залишився дуже незадоволеним і звинувачував балакучого Трампа в розголошенні комерційної таємниці.


Фото: Google / Maps
Вілла Трампа на Palm Beach у Флориді. Краєвид з узбережжя. Фото: Google / Maps


Тепер Риболовлєву доводилося пояснювати цікавим журналістам, із якою метою він придбав віллу Трампа, а це було непросто. Риболовлєв або сам не знав цієї мети, бо виконував указівку згори, або знав, але не мав права її розголошувати. Тому його пояснення були плутаними і непереконливими. Він говорив і про те, що купив віллу, щоб його сім'я була на роки забезпечена будинком у Флориді, і про те, що вклав у віллу гроші, щоб заробити під час продажу, і про те, що з першого дня планував знести старі будівлі і побудувати новий палац, і, нарешті, про те, що змушений був знести маєток, оскільки весь він був у цвілі.

Якщо в порожньому приміщенні у Флориді не вмикати кондиціонер, цвілі не уникнути. Але це було ще одним свідченням того, що Риболовлєву було абсолютно наплювати на придбану з великою переплатою віллу Трампа. Навіщо ж тоді Риболовлєв викинув стільки грошей і зробив себе, за свідченням очевидців, посміховиськом в очах тих, хто хоча б трохи розумівся на цінах на нерухомість у США? Чому Риболовлєву важливо було дати Трампу гроші і врятувати його від банкрутства?

Якщо Риболовлєв усього лише "відмивав" через Трампа перед розлученням сімейні гроші, перетворюючи їх на особисті, його дії зрозумілі. Але могла бути ще одна обставина, яка не суперечить першій. Схоже, що до цього часу у Кремлі вже ухвалили рішення про надання Трампу фінансової підтримки, про що Риболовлєва мав сповістити його партнер Юрій Трутнєв, виборчу кампанію якого він профінансував у 2000 році. Із того часу Трутнєв упевнено йшов угору. Із 2004-го до 2012 року він обіймав посаду міністра природних ресурсів та екології в уряді Росії. Це була дуже хлібна посада в бідній країні, багатій на корисні копалини. І дуже корисна посада: коли в жовтні 2006 року на одній із шахт "Уралкалія", який належав Риболовлєву, сталася велика аварія, саме Трутнєв, як міністр природних ресурсів та екології, очолив урядову комісію, яка розслідувала катастрофу. За підсумками роботи комісії як причини аварії було визнано комплекс техногенних і геологічних факторів. У підсумку компанія Риболовлєва відбулася штрафом.

Президентство Трампа для Росії – тільки питання часу, за який потрібно зробити Трампа абсолютно своїм, до того ж сам Трамп був не проти

Після фактичної еміграції Риболовлєва його інтереси в Росії на урядовому рівні представляв, захищав і охороняв той самий Трутнєв. Одночасно Риболовлєв став провідником інтересів Кремля за кордоном, через свої обмежені можливості, певна річ – жодних іноземних мов Риболовлєв не знав.

Риболовлєв завершив придбання особняка Трампа 12 травня 2008 року. А вже 4 червня 2008 року син Трампа, Дональд-молодший, виступив у Москві на конференції з нерухомості, озвучуючи амбітну програму свого батька щодо будівництва розкішних житлових будинків і готелів у Москві, Санкт-Петербурзі й Сочі. Це був той самий виступ (напевно, теж щедро проплачений російською стороною), під час якого Дональд-молодший розповів слухачам, що протягом останніх півтора року (тобто із січня 2007 року) побував у Росії шість разів.

Того самого місяця Дональд-молодший виступив на конференції з нерухомості в Мангеттені, де заявив, що росіяни володіють багатьма об'єктами компанії Трампа, "і якщо говорити про найвищу цінову категорію, то приплив російських клієнтів становить непропорційно велику частку у багатьох наших проектах, скажімо, у Дубаї, і, звісно, у наших проектах у Сохо й узагалі в Нью-Йорку. Ми спостерігаємо серйозний приплив грошей із Росії".

До цієї цитати дня 2008 року для повноти картини треба додати ще дві, хоча їх було виголошено за кілька років. Перша – фраза керівника департаменту міського будівництва міста Москви, сказана в березні-квітні 2016 року: "Ми вклали у Трампа стільки грошей, що у нього немає шансу програти". Друга – слова Фелікса Сатера, приятеля і партнера адвоката Трампа Майкла Коена: "Наш хлопець може стати президентом США, ми можемо це організувати. Я залучу всю путінську команду до цієї справи, я організую цей процес".


Трамп
Фельштинський: У січні 2017 року Кремль запропонував російським олігархам продумати і реалізувати проект із придбання газети New York Times, уважаючи, що це найлегший, найшвидший і найдешевший спосіб придушити критику Трампа. Фото: ЕРА


Із 2008 року процес пішов. У 2009-му Трамп перереєструвався з демократів у республіканці. Він серйозно розглядав можливість балотуватися у президенти від Республіканської партії у 2012 році. У травні 2011-го він відмовився від цього наміру, але заявив: "Я твердо переконаний, що якби я взяв участь у виборах, то переміг би на первинних виборах, а в підсумку і на загальних виборах".

У 2012 році Трамп знову зареєструвався як республіканець і публічно підтримав кандидата у президенти від Республіканської партії Мітта Ромні. Ромні програв тоді вибори демократу Бараку Обамі.

Не у 2012-му, то у 2016-му. Президентство Трампа для Росії – тільки питання часу, за який потрібно зробити Трампа абсолютно своїм, до того ж сам Трамп був не проти. У січні 2013 року в американську пресу просочилися чутки про те, що Трамп планує придбати The New York Times.

У США всі вирішили, що це недоречний жарт, оскільки майже збанкрутілий бізнесмен начебто не мав грошей на це дороге придбання. Але нічого смішного в інформації, що просочилася, не було. Трамп обдумував придбання провідної американської газети, яка мала стати головним інформаційним інструментом у президентській кампанії Трампа 2016 року. Але у 2013-му цей проект не було реалізовано.

У Москві до цього проекту повернулися вже після перемоги Трампа на президентських виборах, коли окреслилася критика Трампа з боку основних американських інформаційних ресурсів і газет через підозри про втручання Росії в американські вибори на боці Трампа та у зв'язку з відмовою Трампа визнати факт цього втручання. У січні 2017 року Кремль запропонував російським олігархам продумати і реалізувати проект із придбання газети New York Times, уважаючи, що це найлегший, найшвидший і найдешевший спосіб придушити критику Трампа.

Трамп навіть написав лист Путіну із запрошенням відвідати конкурс, натякаючи, що це дасть можливість побачити табуни гарних дівчат

Але повернемося у 2013 рік. Трамп вирішив провести в Росії конкурс "Міс Усесвіт" 2013 року. Для майбутнього кандидата у президенти США це був продуманий політичний і фінансовий крок. Він не був випадковим і необачним. Трамп намагався перекинути мости до свого нового важливого стратегічного союзника – Путіна. Конкурс "Міс Усесвіт" був одним із таких мостів.

Остаточне рішення щодо цього питання ухвалили в середині червня 2013 року в Лас-Вегасі на зустрічі Трампа з російським спонсором конкурсу, мільярдером Арасом Агаларовим (і всією його сім′єю, зокрема сином Еміном, майбутнім ведучим конкурсу). З американської сторони був присутній відповідальний за проведення конкурсу в Москві музичний продюсер Роб Голдстон. Буквально наступного дня після цього Трамп став домагатися першої своєї зустрічі з Путіним.

18 червня 2013 року без п'яти хвилин кандидат у президенти від Республіканської партії пише у Twitter: "Як ви думаєте, Путін приїде на конкурс "Міс Усесвіт" у листопаді в Москві? Якщо так, чи станемо ми з ним найкращими друзями?" Це був розрахований на очі та вуха Путіна заклик зустрітися з Трампом.

Арас Агаларов згадує, що Трамп був абсолютно схибленим на ідеї зустрітися з Путіним у листопаді, й Агаларов, звісно ж, цю зустріч йому пообіцяв. У жовтні Трамп змусив Агаларова ще раз крутнутися на цю тему, Агаларов комусь телефонував, імовірно – прес-секретареві Путіна Дмитру Пєскову, і знову намагався домовитися про листопадову зустріч Путіна з Трампом.


Дональд Трамп и Владимир Путин. Фото: ЕРА
Дональд Трамп і Володимир Путін. Фото: ЕРА


Путін Трампа почув: 29 жовтня 2013 року він особисто нагородив Араса Агаларова орденом Пошани. До цього часу Трамп встиг сказати в одному зі своїх телеінтерв'ю, у програмі Девіда Леттермана, що Путін – "міцний хлопець" і він якось із Путіним уже зустрічався, що, звісно ж, було плодом хворобливої уяви майбутнього президента США. Трамп навіть написав лист Путіну із запрошенням відвідати конкурс, натякаючи, що це дасть можливість побачити табуни гарних дівчат. Але чи дійшов лист до Путіна, невідомо.

9–10 листопада Агаларов разом із Трампом провів конкурс "Міс Усесвіт" у залі Crocus City Hall під Москвою, який належав Агаларову. Трампу заплатили гонорар $12,2 млн за участь у конкурсі, але Путін так і не приїхав і зустрічатися з Трампом не став, не надто вірячи тоді в можливості Трампа стати кандидатом від Республіканської партії, але й не бажаючи його компрометувати. Трамп сприйняв це з очевидною образою і довго ще вдавав, що зустріч відбулася: "Коли я був у Росії з конкурсом "Міс Усесвіт", [Путін] зв'язувався зі мною і був дуже привітним. Я хочу сказати, що всі російські люди приймали нас фантастично добре".

"У мене дійсно встановилися взаємини [з Путіним], і я можу вам сказати, він дуже цікавиться тим, що ми зараз тут робимо. Він, імовірно, дуже цікавиться й тим, що ми з вами обговорюємо сьогодні, і я впевнений, він так чи інакше все це побачить. Але в мене дійсно налагодився з ним зв'язок, і, я думаю, дуже цікаво подивитися, до чого це приведе. Я маю на увазі, що, подивіться, він зробив доволі блискучу роботу у плані того, що й кого він представляє. Якщо ви подивитеся на те, що він зробив у Сирії, якщо ви подивитеся на якісь інші речі, то, не будемо себе обманювати, він реально обганяє нашого президента [Обаму]".

Але виявляється, не тільки Трамп із пієтетом ставився до Путіна, але й Путін до Трампа. Утім, ми знаємо це винятково зі слів Трампа, виголошених уже під час президентської кампанії, у червні 2016 року: "Він сказав щось особливе про мене. Він сказав, що я – геній". Коротко і скромно.

11 листопада 2013 року Трамп і його партнери по будівельному бізнесу в Сохо Алекс Сапір і Ротем Розен зустрілися з Арасом Агаларовим для обговорення потенційних будівельних проектів. Обговорювали плани щодо зведення готелю в Москві. "Російський ринок зацікавлений у мені. У мене чудові стосунки з багатьма росіянами, і були присутні майже всі олігархи", – повідомив Трамп в інтерв'ю 12 листопада газеті Real Estate Weekly після повернення з Росії.

Як відомо, жодного з цих проектів не було реалізовано. Однак своєю поїздкою в Росію Трамп залишився дуже задоволений і 12 листопада особисто через Twitter подякував сім'ї Агаларових: "Я провів чудовий вікенд із вами та вашою сім′єю. Ви виконали ФАНТАСТИЧНУ роботу. "Трамп-тауер Москва" – наступна. Еміне, було ВАУ!" "Чудово провели час, – без уточнень відповідав Емін майбутньому президентові США, який щойно провів у підмосковному готелі дві ночі. – "Трамп-тауер Москва" – давайте зробимо це!"

"Цього" не зробили. Зробили зовсім інше: у червні 2015 року Трамп офіційно заявив про те, що висувається кандидатом у президенти від Республіканської партії. У цей момент Риболовлєв зрозумів, що настав його зоряний час: він зможе з відсотками повернути вкладені або позичені ним Трампу у 2008 році $95 млн.

За куплені у Був'є картини Риболовлєв заплатив приблизно $2 млрд. Закупівельна ціна Був'є становила приблизно $1 млрд

До цього часу позиції Риболовлєва в Росії і за кордоном значно зміцнилися. Риболовлєв вивів "Уралкалій" на біржу, заробивши кілька мільярдів. Його статки оцінювали приблизно в $9 млрд. У Росії він був 14-м за багатством.

Партнера Риболовлєва Трутнєва ще у травні 2012 року було призначено помічником президента Путіна. 31 серпня 2013 року Трутнєв став ще й заступником глави уряду Росії і повноважним представником президента Росії в Далекосхідному федеральному окрузі, де Риболовлєв і Трутнєв планували створити "вільний порт" (порто-франко) для торгівлі, насамперед, діамантами. Але й не тільки діамантами, а взагалі всім – золотом, зброєю, в обхід Європи та США, через азіатські "вільні порти". На той момент один азіатський "вільний порт" уже був – Сінгапурський. Завдяки цим перспективам Трутнєв зберіг свої позиції і в новому уряді Путіна, сформованому після президентських виборів у Росії в березні 2018 року.

"Вільний порт" став новим найамбітнішим проектом Риболовлєва–Трутнєва–Путіна. Точніше Путіна–Трутнєва–Риболовлєва. Схоже, що все просування Трутнєва вгору ієрархічною драбиною з 2012 року було пов'язане саме з проектом створення Владивостоцького "вільного порту", на який Путін відвів Риболовлєву і Трутнєву кілька років (за словами самого Трутнєва, чотири-шість років, які до сьогодні або вже минули, або ось-ось минуть).

Ідея створення "вільних портів" належала не Риболовлєву, не Трутневу і навіть не Путіну, а швейцарському бізнесменові Іву Був'є, який уже створив такі "порти" в Женеві, Люксембурзі та Сінгапурі. Власне, перший "вільний порт" у Центральній Європі було створено в Женеві в 1888 році і згодом він став легендарним. Але Був'є, який перейняв у свого батька в 1997 році транспортну компанію Natural Le Coultre, яку той придбав у 1982 році, став першим, хто застосував концепцію "вільного порту" для транспортування і зберігання творів мистецтва та інших цінностей. Із часом він узяв на себе весь комплекс робіт, пов'язаний із придбанням і продажем творів мистецтва фізичними та юридичними особами, зокрема проведення фінансових транзакцій.

Ив Бувье. Фото: be-inart.com
Ів Був'є. Фото: be-inart.com


До моменту, коли в серпні 2002 року Риболовлєв познайомився з Був'є, забираючи з його Женевського "вільного порту" придбану ним за $6 млн першу свою картину (Марка Шагала), у вузькому колі людей, що належать до світу торговців шедеврами, Був'є був добре відомим.

Але Риболовлєва Був'є зацікавив не як арт-дилер, яким Був'є у буквальному розумінні слова не був. Риболовлєва Був'є зацікавив як партнер, через якого можна було розширити мережу вже наявних "вільних портів", включивши туди підлеглий Трутнєву Владивосток. Для цього Риболовлєв мав подружитися із Був'є і зробити його своїм. Із погляду Риболовлєва, це був винятково діловий проект, реалізований за допомогою грошей. Великих грошей.

Життя Іва Був'є могло б стати сюжетом для пригодницького роману Александра Дюма, якби вони жили в один час. Але Дюма помер. Стосовно до теми нашої статті Був'є нас цікавить із двох причин.

Одна зі сторін його життя добре відома: він став арт-дилером Риболовлєва, із яким познайомився у серпні 2002 року в Женеві. Зауважимо, що цю сторону його життя тривалий час тримали в таємниці і сам Був'є, і Риболовлєв. Перший не був зацікавленим у витоку інформації про наявність багатого, точніше, дуже багатого, точніше, фантастично багатого клієнта. Другий не був зацікавленим у тому, щоб комусь було відомо про здійснювані ним закупівлі творів мистецтва, тому що, як і у випадку з віллою Трампа, Риболовлєв робив закупівлі з невідомих громадськості, не оприлюднених причин, а зовсім не для того, щоб розвісити картини по стінах і милуватися їхньою красою. Достовірно відомо, що він не розвішував картин по стінах своїх численних осель, а зберігав їх у "вільних портах" Був'є.

Цей вдалий союз продавця і покупця так і хочеться назвати щасливим шлюбом. За придбані в Був'є картини Риболовлєв заплатив приблизно $2 млрд. Закупівельна ціна Був'є становила приблизно $1 млрд. Але Був'є не був звичайним продавцем, а Риболовлєв – типовим покупцем. Справжній збирач картин ніколи не спирається на одного дилера чи брокера, він наймає ще й фахівця-експерта, із яким консультується та якому довіряє, він не лінується фізично або віртуально відвідувати численні аукціони. Він сам бере активну участь у відборі картин.

Риболовлєв же робив абсолютно все через Був'є, до того ж, за свідченням Був'є, ухвалення рішення про придбання тієї чи іншої картини в Риболовлєва займало дві хвилини. І це вкотре має наштовхнути нас на думку, що живопис Риболовлєва не цікавив, і завдання він вирішував якісь інші, далекі від мистецтва. Далі Риболовлєв давав указівку своєму помічникові Михайлу Сазонову оформити угоду і до цього питання, як правило, більше не повертався. (Риболовлєв узагалі не підписував сам жодних фінансових документів. Абсолютно все робилося через Сазонова, який брав на себе всі ризики за можливі фінансові чи податкові порушення).


Фото: thexart.club
Картина Марка Ротко №6, яку Був'є купив для Риболовлєва. Фото: thexart.club


У серпні 2003 року, за рік після знайомства з Риболовлєвим, Був'є продав йому свою першу картину, Вінсента Ван Гога "Пейзаж з оливами" (Paysage Avec un Olivier), придбану за $17 млн. У жовтні 2004-го Був'є придбав картину Пабло Пікассо "Весілля П′єретти" (Les Noces de Pierrette) у мангеттенського арт-дилера Вільяма Аквавелли і перепродав її Риболовлєву за $43,8 млн.

Поступово обсяги продажів стали наростати. Якщо у 20032007 роках Був'є продав Риболовлєву шість шедеврів, то у 2008–2013-му – вже 28. У червні 2008 року він продав Риболовлєву за $36 млн картину Марка Ротко "№1" (1949 року). Того самого року – за €25 млн придбане в Парижі на день раніше за €3,5 млн полотно Пікассо "Гравець на флейті та оголена жінка" (Joueur de Flûte Femme et Nue). Дізнавшись, що Риболовлєву подобаються оголені натурниці Амедео Модільяні, Був'є в листопаді 2011 року через посередника зумів умовити відомого нью-йоркського фінансиста Стівена Коена продати йому картину Модільяні "Оголена на блакитний подушці" (Nu Couché au Coussin Bleu) за $93,5 млн. Риболовлєву картину було віддано за $118 млн.

У лютому 2013 року він продав Риболовлєву за €14 млн Анрі Тулуз-Лотрека. Того самого року з'явився ще й шедевр Густава Клімта "Водяні змії ІІ" (Wasserschlangen II), придбаний за $123 млн і перепроданий Риболовлєву за $183 млн; картини Поля Гогена "Отахі" (Otahi) (Риболовлєв заплатив за неї $120 млн) і "Те Фаре /Будинок/" (Te Fare /La Maison/, 1892 року) за $85 млн; скульптури Огюста Родена "Вічна весна" (L′Eternel Printemps) за $48,1 млн і "Поцілунок" (Le baiser, grand modèle, копія 2010 року, зроблена з оригіналу 1880-х років) за $10,4 млн; "Маєток Арнгейм" (Le domaine d Arnheim, 1938 року) Рене Маґрітта, придбана за $43,5 млн і, нарешті, випадково виявлений, який дивним чином зберігся, нікому раніше не відомий "Спаситель світу" Леонардо Да Вінчі, придбаний Був'є за приблизно $80 млн і який потрапив до Риболовлєва за $127,5 млн. Наступного року Був'є перепродав Риболовлєву за $189 млн написану в 1951 році картину Марка Ротко "№6", придбану "всього лише" за $80 млн.


Фото: pablopicasso.org
Картина Пабло Пікассо "Весілля П′єретти". Фото: pablopicasso.org


Але всьому гарному настає кінець. Це був останній продаж Був'є, за який він так і не зміг одержати з Риболовлєва повної домовленої суми, а тому залишив Ротко поки що собі. Був'є навіть видав каталог колекції Риболовлєва, не припускаючи, що не встигне вручити це подарункове видання своєму клієнтові: 9 січня 2015 року Риболовлєв, не повідомивши про те Був'є, подав на нього до суду, обвинувативши Був'є в шахрайстві. Риболовлєв стверджував, що, згідно з угодою, яка була між ними, Був'є був агентом Риболовлєва, що працював за 2% комісійних від ціни придбаних ним картин. 25 лютого 2015 року, після прибуття в Монако для зустрічі з Риболовлєвим на його ж запрошення для обговорення з ним питань, що накопичилися, зокрема незавершеної купівлі-продажу Ротко, Був'є, який нічого не підозрював, було підступно заарештовано монакською поліцією за обвинуваченням у шахрайстві та відмиванні грошей. Адвокати Риболовлєва стверджували, що Був'є обдурив їхнього клієнта на суму $1 049 465 009.

Я пишу "підступно заарештовано", оскільки для Риболовлєва арешт Був'є в Монако був першим актом багатоходової операції, яка не мала до картин і двох мільярдів, виплачених Був'є, жодного стосунку, але яка безпосередньо стосувалася Владивостоцького "вільного порту", створення якого Риболовлєв із Трутнєвим обіцяли Путіну. За три дні, після допитів та очної ставки з Риболовлєвим, на якій, за словами Був'є, Риболовлєв уникав дивитися йому в очі, Був'є було звільнено під заставу 10 млн, і Риболовлєв став переслідувати Був'є в судовому порядку в цілій низці країн, на багатьох континентах.

Утім, наприкінці травня 2018 року нью-йоркська прокуратура після річного розгляду відкинула всі обвинувачення, висунуті Риболовлєвим проти Був'є, і постановила припинити розгляд цієї справи в Нью-Йорку, не виявивши підстав уважати одержання Був'є від Риболовлєва двох мільярдів шахрайством. Дещо раніше судову справу проти Був'є відмовився розглядати суд Сінгапуру. А 8 червня 2018 року суд Монако обвинуватив колишнього генерального прокурора Монако Жана-П'єра Дрено, який обіймав цю посаду з травня 2011-го до вересня 2015 року, у злочинній змові з Риболовлєвим.

Звісно, будь-які великі числа завжди заокруглені. Витрати Риболовлєва на Був'є і картини могли становити більше ніж $2 млрд. Собівартість закуплених Був'є для Риболовлєва картин була водночас вищою за один мільярд, оскільки Був'є, зі свого боку, виплачував комісійні посередникам, до того ж ішлося про десятки мільйонів доларів. Утім загалом коректно стверджувати, що приблизно протягом 10 років продажів Риболовлєв переплатив Був'є вдвічі.

А можна поглянути на те, що відбувалося, інакше: із закупівельної ціни $1 млрд, оформлюючи всі придбання не на себе особисто, ховаючи картини абсолютно від усіх і проводячи фінансові транзакції через свою довірену особу, приставлену до нього ще в Росії, колишнього співробітника російського податкового відомства Михайла Сазонова, який давно проживає, як і Риболовлєв, за кордоном, Риболовлєв перевів Був'є $2 млрд, тобто виплатив Був'є зайвий мільярд. За що?

Разом із Риболовлєвим в еліту Монако прийшла корупція. Риболовлєв підкупив і зробив "своєю" частину вищих чиновників князівства, зокрема начальство кримінальної поліції

Із численних учасників цієї угоди (Путін, Трутнєв, Риболовлєв, Олена Риболовлєва, Сазонов і Був'є) зустрітися і поговорити зі мною погодився тільки Був'є. Мої спроби зустрітися з Михайлом Сазоновим, який проживає у Франції, неподалік від швейцарської Женеви, не були успішними, і зрозуміло чому: Сазонов – найслабша ланка у фінансовій сфері діяльності Риболовлєва, оскільки всю фінансову документацію оформляв і підписував Сазонов. Не обов'язково посвячений у стратегічне планування Риболовлєва і Трутнєва, Сазонов, звісно ж, про грошові потоки Риболовлєва знав абсолютно все.

Я додзвонився до Сазонова з Женеви 3 червня 2018 року, ми проговорили 22 хвилини. Сазонов сказав, що з Риболовлєвим не працює вже два роки, що він нікому ніколи не давав інтерв'ю і не хотів би відкривати рот і в майбутньому. Він довго розпитував мене, як я дізнався його мобільний номер. Я сказав, що зі зрозумілих причин не можу назвати ім'я людини, яка дала мені номер, але що це був не Був'є, а один мій знайомий у США, який не є журналістом, причому перший здобутий ним номер виявився вже відключеним. Усе це було правдою.

Я довго вмовляв Сазонова телефоном погодитися зі мною зустрітися; я докладно розповів йому про те, що саме мене цікавить у зв'язку з Риболовлєвим, нічого не приховуючи; я переказав йому основні тези запланованої публікації; на його прохання я переслав йому список запитань, які мене цікавили, і дістав у відповідь: "Мені нічого не відомо про більшість тем, про які ви сказали. Тому мені нічого вам повідомити, і я не бачу сенсу в нашій зустрічі".

Моя скромна спроба зустрітися із самим Риболовлєвим, зроблена через прес-секретаря Риболовлєва Сергія Черніцина, теж ні до чого не привела, як і не відбулася розмова з розлученою тепер уже з Риболовлєвим його колишньою дружиною Оленою, яка не має права давати інтерв'ю і розголошувати будь-яку інформацію згідно з підписаними нею документами на розлучення. Отже, Риболовлєв зумів захистити себе серйозною інформаційною блокадою.

Можна, звісно, припустити, що спритний Риболовлєв, який пройшов через російську в'язницю, відбудував свій бізнес у дикі 90-ті в Росії, став мільярдером, який без проблем із Росії виїхав разом із грошима, не знав, що він робить і просто дарував Був'є сотні мільйонів доларів. Однак нікому більше – окрім Був'є і Трампа – він їх не дарував. У лютому 2014 року на власну дружину Олену під час розлучення він звів наклеп, звинувативши її у крадіжці у нього коштовної діамантової каблучки, яку він сам же їй подарував, і посадив у в'язницю на Кіпрі (де, як і в Монако, у Риболовлєва все було куплено), щоб добитися від неї згоди підписати документи на розлучення на своїх умовах. Коли його запитали, чи не шкода йому тримати у в'язниці матір своїх дітей, він відповів, що трьох мільярдів (через які йшов спір) Олена не коштує.

Завжди підозрюючи всіх і в усьому, він вів дуже таємний спосіб життя, серед простих людей зустрічаючись лише зі своїм адвокатом і перукарем. За межами свого житла він з'являвся в оточенні вісьмох охоронців; вікна в його будинку були затемнені, і зовні не можна було бачити, що відбувається всередині. Він наймав відомі лобістські фірми у США для захисту своїх ділових та особистих інтересів.

Трохи комплексуючи перед багатшим Абрамовичем, який теж вийшов сухим із бурхливих вод російських 90-х років, Риболовлєв із заздрістю спостерігав по телевізору за Абрамовичем, який уболівав на стадіоні за придбаний ним "Челсі", тому сам у 2011 році придбав дві третини футбольного клубу "Монако", щоб у такий спосіб увійти в монакську еліту (тим паче, що третину клубу було подаровано князю Монако Альберту) і набути громадянства князівства. Суми угоди не розголошували. Розголошувати, утім, було нічого. Риболовлєв придбав клуб за €1, але зобов'язався вкласти в нього принаймні €100 млн. Насправді, із роками він вклав більше – від $200 до $300 млн, зробивши із вмираючої команди успішну.


Рыболовлев (в центре) с дочерью Еленой и принцем Монако Принц Альбертом II. Фото: ЕРА
Риболовлєв (у центрі) з донькою Оленою і принцом Монако Альбертом II. Фото: ЕРА


Разом із Риболовлєвим в еліту Монако прийшла корупція. Риболовлєв підкупив і зробив "своєю" частину вищих чиновників князівства, зокрема начальство кримінальної поліції, шефа спецслужби Режиса Ассо та міністра юстиції Філіпа Нарміно (останній через це був змушений піти у відставку, а 22 вересня 2017 року його було заарештовано).

До цього часу Риболовлєв уже був співвласником Банку Кіпру. Ще у 2010 році він придбав великий пакет акцій банку (9,7%), що давало йому право і можливість контролювати банк. Разом із часткою провідного кіпрського банку в кишені Риболовлєва опинилося і все керівництво острова. Як вихвалявся близьким Риболовлєв у лютому 2013 року, саме він поставив президентом Кіпру Нікоса Анастасіадіса, який донині керуює цією країною. Тож усе у Риболовлєва в житті протікало гладко. І раптом – незрозумілий прокол у сфері мистецтва: у 2017 році Риболовлєв почав стрімко розпродавати зібрану ним колекцію (так ніколи і не розвішану по стінах) за підкреслено заниженими цінами. На продажу перших трьох шедеврів через аукціон Сhristie's у лютому 2017 року Риболовлєв утратив приблизно $100 млн. На продажу наступних чотирьох – ще $150 млн.

Риболовлєв проводив цю очевидно збиткову операцію, маючи іншу, нікому не названу мету – зробити великі гроші. Він одного разу проговорився швейцарським слідчим, що "вклав" у Був'є мільярд доларів. Це був той самий "некруглий" мільярд, переплачений Був'є "за картини" і зафіксований адвокатами Риболовлєва в паперах позову: $1 049 465 009. Тепер настав час повертати вкладені кошти.

Через завищені ціни на твори мистецтва Риболовлєв "відмив" ніде не врахований мільярд, на який Був'є відкривав "вільні порти" в усьому світі

Як і у світі великого мистецтва, у світі великого бізнесу все покрито таємницею. Продавець, покупець, партнери під прикриттям "комерційної таємниці" ніколи не розкривають своїх карт, принаймні намагаються не розкривати їх, хіба що самим собі у ванній перед дзеркалом. Клієнти, які відвідували складські приміщення Був'є в його "вільних портах" у Женеві, Люксембурзі та Сінгапурі були приємно здивовані організованістю та порядком швейцарського бізнесмена, але насторожено ставилися до очевидно зайвої розкоші складу. Ось що писав у розлогій статті "Справа Був'є" (The Bouvier Affair) у журналі The New Yorker Сем Найт:

"Вільний порт", порівняно зі звичайним митним складом, пропонує невеликі податкові пільги і навряд чи гарантує більшу безпеку. Але Був'є заклав у свій проект у Сінгапурі дві ідеї. Перша: вільні порти стануть притулком для 60-мільярдного міжнародного ринку мистецтва. Окрім того, вони стануть ще й пунктами тяжіння для дослідників, реставраторів, страховиків, фахівців із фінансування арт-угод, консультантів і дилерів. Друга ідея полягала в тому, що дуже багатим людям не потрібен просто ще один склад. “Якщо ви купуєте картину за 100 млн, чого ви чекаєте? Ви хочете почуватися добре, – говорив Був'є. – Навіщо ще люди подорожують першим класом?"

У Сінгапурі Був'є вникав у всі деталі – від вогнетривких стін, укріплених сталлю, до висоти дверей, які мають бути триметровими, щоб умістити найбільші інсталяції сучасних художників. “Я особисто вибирав, – розповідав він, – навіть дверні ручки. Я був одержимим цим". Він співпрацював із художником зі світла Джоанною Гравюндер, чиї роботи колекціонує, і замовив величезну скульптуру "Клітка без кордонів" (La Cage sans Frontières) ізраїльського художника і дизайнера Рона Араду, щоб розмістити її у своєму атріумі.

Відкриття Сінгапурського "вільного порту" і його миттєвий успіх, позначений аукціоном Сhristie's, привернув до Був'є міжнародну увагу. Новий проект точно збігався зі смаками та фінансовими звичками "одного відсотка" – найбагатших людей планети... Конкуренти Був'є з торгівлі предметами мистецтва спостерігали за тим, що відбувалося, із захопленням і подивом. Торговці мистецтвом – люди непублічні. Вони не розуміли, навіщо Був'є і Natural Le Coultre здіймають такий галас довкола своїх закладів. Один із конкурентів, який відвідував Сінгапурський "вільний порт" і бачив роботу Арада в атріумі, сказав мені: "Якщо мій клієнт побачить у мене в офісі скульптуру за $5 млн, він зробить висновок, що я його оббираю". Інші не могли зрозуміти, звідки Був'є бере гроші. Прибутки Natural Le Coultre історично становили кілька мільйонів доларів на рік. “Звичайно, ми дивувалися, – говорив мені один із учасників ринку. – Ми – не мільярдери, а для того, щоб створювати такі "вільні порти", потрібно бути мільярдером".

Здається, у цьому й полягала проблема. Був'є продав Риболовлєву свою першу картину в серпні 2003 року. Уже наступного року Був'є організував художній ярмарок у Москві. Співзасновником цього заходу була Олена Риболовлєва. У 2005 році влаштований Був'є ярмарок відвідало 50 тис. осіб, у Кремлі був гала-концерт. Це все організовував Риболовлєв.

Нові проекти вже не належали ні до брокерства, ні до логістики транспортування творів мистецтва. Це був новий виток професійної діяльності Був'є, великий бізнес і велика політика, в яку втягував його Риболовлєв, поступово роблячи його (принаймні йому здавалося) "своїм".

Із 2007-2008 року стосунки Був'є і Риболовлєва стали дуже схожими на партнерські. Саме в цей період Був'є вперше розповів Риболовлєву про свої плани створити Сінгапурський "вільний порт". У відповідь Риболовлєв запропонував Був'є стати його партнером. Потрібно розуміти, що Був'є багато років прожив в Азії, насамперед у Сінгапурі, був резидентом Сінгапуру, і проект створення "вільного порту" в Сінгапурі для Був'є не був випадковим. У 2008 році Сінгапурський "вільний порт" загалом уже функціонував, Був'є його вже створив і міг перевозити в Сінгапур та зберігати там товари. Він планував його подальший розвиток і розширення.

Того самого 2008 року під час розлучення Риболовлєва із дружиною Оленою, названого міжнародною пресою найдорожчим і найскандальнішим розлученням в історії, Був'є провів успішну операцію, яка дуже вразила Риболовлєва: він евакуював зі Швейцарії до свого Сінгапурського "вільного порту" всю колекцію шедеврів Риболовлєва, куплену на спільні сімейні гроші Риболовлєвих (половину цих шедеврів після розлучення сподівалася отримати Олена).

У 2010 році Сінгапурський "вільний порт", яким потім так захоплювалися відвідувачі, повністю відбудували й оформили юридично. Для цього національний парламент Сінгапуру мав ухвалити відповідне законодавство. Парламент законодавство ухвалив. Проект обійшовся Був'є в $100 млн. Це були $100 млн із того самого мільярда Риболовлєва.

У вересні 2014 року Був'є відкрив дещо менший "вільний порт" у Люксембурзі. Як зазначив щодо цього журнал The Economist, це було "суперсховище для ультрабагатих". Він планував створити аналогічні "вільні порти" у Дубаї, Шанхаї і Монако (де влаштувався на той момент Риболовлєв). На все це, зрозуміло, потрібні були гроші. Ці гроші в розпорядженні Був'є були: гроші, отримані від Риболовлєва.

Був'є відкривав "вільні порти" на той самий мільярд надприбутку, який утворювався від перепродажу картин Риболовлєва. І доти, поки Риболовлєв уважав, що "вільні порти", які відкриваються, фактично належать йому, Риболовлєва взагалі не хвилювало, скільки грошей він платить за картини Був'є, тому що це були не витрати, а інвестиції: чим більше він вкладе в Був'є, тим вищим буде повернення (як і у випадку із Трампом). Через завищені ціни на твори мистецтва Риболовлєв "відмив" ніде не врахований мільярд, на який Був'є відкривав "вільні порти" по всьому світу. Оскільки жоден із цих "портів", окрім Владивостоцького, не міг би функціонувати за формальної залученості туди російського бізнесмена Риболовлєва, єдиним юридичним власником "портів" міг бути (і був) швейцарець Був'є, який мав бездоганну репутацію  у галузі.

Між Риболовлєвим і Був'є не було підписаних угод, було лише порозуміння. Для росіянина в цьому не було нічого незвичайного – весь його бізнес, особливо на початку шляху, будувався на усних домовленостях. Партнер Трутнєв, наприклад, теж був ніде не вказаним тіньовим партнером. У швейцарця Був'є, який, за свідченням багатьох, був людиною слова, у світі бізнесу і мистецтва на слові, довірі і в такий спосіб заробленій роками репутації будувалося абсолютно все. Тому і йому не вперше було скріплювати договір рукостисканням. Був'є притому нічим не ризикував, адже "порти" були записані на нього і без Був'є функціонувати, у будь-якому разі, не могли. Клієнти мали довіряти господареві, і цим господарем, якому довіряли, був Був'є, і не міг бути російський бізнесмен Риболовлєв, який відсидів 11 місяців у в'язниці за підозрою в організації замовного вбивства.

Водночас Риболовлєв теж нічим не ризикував, оскільки був упевнений у Був'є. Надто багато спільних угод вони провели разом, занадто багато грошей заробив і міг заробити в майбутньому з допомогою Риболовлєва Був'є. Владивостоцький "вільний порт" обіцяв нові мільярди. І треба було бути ідіотом, аби "кидати" Риболовлєва на першому мільярді.

Чому саме стався розрив між Був'є і Риболовлєвим, Був'є, можливо, колись розповість. "Він попросив мене зробити низку незаконних справ, – сказав мені Був'є під час нашої розмови. – Я відмовився. Він сказав: “Я допоміг тобі стати на ноги. Тепер ти повинен допомогти мені". Я попросив Був'є уточнити, про що саме просив його Риболовлєв і в чому саме Був'є йому відмовив, спровокувавши розрив із Риболовлєвим і початок судових позовів. Був'є відповів, що розповість якось згодом. Чому Був'є так відповів, зрозуміло: зараз цим питанням займається швейцарська прокуратура. До закінчення розслідування Був'є не має права про це говорити.

Усе вперлося в Був'є, який відмовився "лягти" під Риболовлєва. Останній вирішив грати жорстко і спробував посадити Був'є у в'язницю за допомогою "своїх" людей у поліції Монако

Десь у 2012-2013 році Був'є зустрічався в Сінгапурі із Трутнєвим. Під час цієї зустрічі Трутнєв попросив Був'є взяти на себе розвиток Владивостоцького "вільного порту". Це була та сама зустріч, під час якої Трутнєв сказав, що зобов'язався перед Путіним створити "вільний порт" у Владивостоці за чотири-шість років. У 2013 році для продовження цієї розмови Був'є прилетів до Москви, як виявилося, востаннє. Після початку судових позовів до Риболовлєва в січні 2015 року літати в Москву для Був'є стало небезпечно.

Одним з обговорюваних у зв'язку із Владивостоцьким "вільним портом" питань було питання використання "портів" для транспортування, зберігання та переправлення російських діамантів, насамперед за маршрутом Владивосток – Сінгапур. Ідея Путіна (тепер уже саме Путіна) полягала в тому, щоб створити систему, за якою він, Путін, через Трутнєва буде контролювати весь процес виробництва і реалізації діамантів, від видобування алмазів до продажу діамантів кінцевому споживачеві. Путін уважав, що, усунувши у такий спосіб усі проміжні ланки, діамантових грошей можна збирати вдвічі більше.

"Зрозуміло, про які гроші йдеться?" – запитав я Був'є. "Це легко перевірити, – відповів він, – треба подивитися обороти і доходи "Алроса". Вони великі. За даними мінфіну Росії, у 2008 році видобували 162,9 млн каратів алмазів з оцінною вартістю $12,7 млрд. У 2009 році – менше, до 120,2 млн каратів з оцінною вартістю $8,3 млрд. Але суми вражають, особливо якщо, як припускав Путін, прибутковість цього бізнесу можна подвоїти. А якщо до цього додати ще і криваві африканські діаманти, які відмивають через Росію і Владивостоцький "вільний порт" по дорозі в Сінгапур? Чи золото? Або зброю для численних залучених у локальні війни сторін?

Те, що йшлося насамперед про діаманти, ми знаємо: алмазовидобувна компанія Риболовлєва "Пермгеологодобыча" уже у 2009 році отримала першу ліцензію на видобування алмазів (Риболовлєва було залучено до алмазного бізнесу принаймні з 2001 року). Ліцензію видали на розроблення Риб'яковського родовища, запаси якого оцінювали в 127,8 тис. каратів. Потім Риболовлєв отримав другу й останню ліцензію у Пермському краї і монополізував видобування у краї алмазів, ставши власником єдиної компанії, яка отримала державні ліцензії. Але алмази Пермського краю становили всього 1–2% від усіх алмазів, які видобувають у Росії. Риболовлєву цього було мало. На Якутію припадало майже 80%, на Архангельську область – майже 20%.


Трутнев. Фото: dfo.gov.ru
Повноважний представник президента Російської Федерації в Далекосхідному федеральному окрузі Юрій Трутнєв. Фото: dfo.gov.ru


Основний конкурент Риболовлєва з видобування уральських алмазів – компанія Africa Israel Investment ізраїльсько-російського бізнесмена Льва Леваєва, яка зазнавала серйозних фінансових труднощів, змушена була звернутися по підтримку до російського уряду, тобто до того самого Трутнєва. Останній займався ще й державною алмазовидобувною компанією "Алроса", де протягом кількох років намагався замінити директора – Федора Андрєєва – на свою людину. Було за що боротися: "Алроса" видобуває 95% усіх алмазів Росії, частка компанії у світовому обсязі видобутку алмазів становить 25%. Прогнозовані запаси "Алроса" – приблизно одна третина загальносвітових запасів алмазів.

У 2014 році Андрєєва викликали в Москву для "розбирання". "Я, може, забув відрекомендуватися? Мене звати Юрій Трутнєв, я працюю віце-прем'єром. Я б хотів вам нагадати, що це не ваша особиста компанія, а державна корпорація", – так Трутнєв почав того дня нараду у своєму кабінеті.

Андрєєв відірвав погляд від свого мобільного телефона і відповів помічнику Путіна: "Подивимося". У вересні 2014 року Андрєєва зняли. У 2015-му він помер від раку. 23 квітня 2015 року президентом компанії призначили Андрія Жаркова.

16 листопада 2015 року директором філії "Единая сбытовая организация" (ЕСО) "Алроса" став Олег Петров, випускник Військового інституту міністерства оборони Росії, який до цього обіймав посаду директора з продажу та маркетингу "Уралкалия". "ЕСО "Алроса" здійснювала сортування, оцінювання, передпродажне підготування і реалізацію алмазів, видобутих на державних підприємствах "Алроси" – іншими словами, збут російських алмазів із кінця 2015 року був у руках Трутнєва і Риболовлєва. До цієї барвистої картини слід додати ще один мазок: 13 березня 2017 року президентом "Алроси" було призначено Сергія Іванова – сина колишнього керівника адміністрації президента Путіна і генерала КДБ/ФСБ Сергія Іванова.

"Вільний порт" у Владивостоці до цього часу вже було створено. Путін уже призначив колишнього міністра природних ресурсів та екології Трутнєва повноважним представником президента Росії (тобто особисто себе) у Далекосхідному федеральному окрузі, частиною якого був Владивосток. 4 грудня 2014 року Путін вніс пропозицію надати Владивостоку статус "вільного порту із привабливим, полегшеним митним режимом".

9 січня 2015 року, як уже було зазначено, Риболовлєв подав до суду на Був'є. 13 липня 2015 року федеральний закон №212-ФЗ "Про вільний порт Владивосток" було підписано Путіним, а 12 жовтня затверджено російською Думою, і він набув чинності.

Що тут почалося! Під "вільний порт" Трутнєва–Риболовлєва були готові "лягти" тепер і далекосхідні порти Росії, і база підводних човнів Тихоокеанського флоту, й аеропорт на Камчатці. Ось що написано у довідці про Владивостоцький "вільний порт" у "Вікіпедії":

"Одразу після набуття чинності законом про "вільний порт" Владивосток почали говорити про розширення режиму "вільного порту" на головні далекосхідні порти... Окрім того, згідно з обговорюваним законопроектом, режим "вільного порту" може бути поширено на базу підводних човнів Тихоокеанського флоту у Вілючинську та аеропорт Єлізово на Камчатці. Уряд Сахалінської області запропонував внести у зону дії "вільного порту" Владивосток три морські порти на Сахаліні. Їх також внесено в законопроект про розширення зони "вільного порту" Владивосток. У Хабаровському краї режим "вільного порту" Владивосток пропонували поширити на п'ять портів, а в Чукотському автономному окрузі – на чотири".

Але все вперлося в Був'є, який відмовився "лягти" під Риболовлєва. Останній вирішив грати жорстко і спробував посадити Був'є у в'язницю за допомогою "своїх" людей у поліції Монако, із власного російського досвіду знаючи, що у в'язниці людині важче чинити опір. Був'є хитрістю заманили в контрольоване Риболовлєвим Монако, заарештували і посадили в камеру з надією, що суд ухвалить тримати його під вартою до винесення судового вироку (що могло зайняти місяці). І, поки Був'є буде сидіти в монакській в'язниці, Риболовлєв, маючи в Монако великі можливості, змусить його погодитися на умови Риболовлєва. Таким був нехитрий та абсолютно безпрограшний план Риболовлєва.

Але Був'є пощастило: непідкуплений Риболовлєвим суддя розпорядився відпустити Був'є з камери під заставу. Тиск послабився: одна справа відбиватися від Риболовлєва, перебуваючи в камері, інша – коли ти на волі. Був'є подав проти Риболовлєва зустрічні позови. У підсумку Риболовлєв не зміг змусити Був'є погодитися на неприйнятні умови.

До цього часу у світі мистецтва, мабуть, не без допомоги самого Риболовлєва, який займався щодо Був'є чорним піаром, поширилася звістка про те, що Був'є продав Риболовлєву картини за вдвічі завищеною ціною, і "нещасний Риболовлєв", який тепер потребує грошей, змушений продавати шедеври з великими втратами. Утім, саме в цей момент у експертів почали з'являтися підозри, що купівля Риболовлєвим творів мистецтва ґрунтувалася на цілях, далеких від колекціонування і навіть від інвестування. Як, наприклад, могло бути продано Риболовлєву за $10,4 млн бронзову скульптуру Родена, відлиту у... 2010 році?

Зрозуміло, пильно і під лупою треба вдивитися в інформацію про те, кому було продано із втратами шедеври, щоб не виявилося, що через підставних осіб і підставні бізнеси Риболовлєв продавав шедеври "із втратами" самому собі. Але одне очевидно: у Риболовлєва немає і не було проблем із грошима. Тому що, коли вони є, не починають довгострокового і дорогого нового проекту будівництва в Голландії 110-метрової яхти, і не вкладають понад $500 млн в американські біологічні стартапи.

Риболовлєв не збирається виходити на пенсію. Як зауважив його прес-секретар Сергій Черніцин, маючи на увазі перспективи і плани на майбутнє свого шефа, "ця історія ще навіть не у своєму апогеї". Якщо не вдається на Сході, потрібно спробувати на Заході. На Заході у Риболовлєва був союзник, сильно йому зобов'язаний, – кандидат у президенти США Дональд Трамп.

Риболовлєв неодноразово заявляв, що ніколи не зустрічався із Трампом і не вів справ ні з ким із його команди. Попри це, його літак і його яхту неодноразово бачили поряд із Трампом

Журналісти збилися з ніг, відстежуючи польоти Риболовлєва в місця, де одночасно опинялися Дональд Трамп або члени його сім'ї. Як писала у лютому 2017 року одна з газет, за останній рік приватний літак Риболовлєва А-319 із бортовим номером M-KATE "здійснив принаймні сім рейсів у Нью-Йорк (аеропорт EWR) і щоразу залишався у Нью-Йорку на кілька днів. Водночас зазвичай у цей момент Трамп теж був у місті... M-KATE двічі прилітав у Маямі на один-два дні, коли Трамп перебував у Мар-а-Лаго. Першого разу це було на День подяки... M-KATE також минулого року сім разів літав до Москви (аеропорт VKO)... Можливо, це всього-на-всього збіг, але записи за рік вказують на численні польоти в певні аеропорти, що підтверджує версію про човникову дипломатію".

Сам Риболовлєв неодноразово заявляв, що ніколи не зустрічався із Трампом і не вів справ ні з ким із його команди. Утім його літак і його яхту неодноразово бачили поряд із Трампом, із членами його сім'ї, з одним із головних фінансистів Трампа Робертом Мерсером та особистим адвокатом Трампа Майклом Коеном. Один із авторів писав:

"Відповідно до його планів польотів. Риболовлєв вилетів із Гемптона, Лонг-Айленд [штат Нью-Йорк], на початку серпня 2016 року. У цей час у Гемптоні перебував особистий адвокат Трампа Майкл Коен. Із Гемптона Риболовлєв вирушив у хорватський Дубровник, де, за збігом обставин, якраз проводили відпустку Іванка Трамп і Джеред Кушнер...  За кілька днів після того, як він був у Дубровнику одночасно з Іванкою і Кушнером, Дмитро Риболовлєв вирушив у Будапешт, звідки зовсім близько до Праги (85 хвилин польоту). Це відбувається якраз у той самий відрізок часу, коли, за твердженням колишнього агента МІ-6 Крістофера Стіла, автора відомого досьє про російські зв'язки Трампа, Майкл Коен зустрічався із російським емісаром, щоб обговорити компромат на Трампа, який опинився в розпорядженні РФ. (Коен, проте, заперечує, що коли-небудь бував у Празі, а крім досьє інших доказів празької зустрічі між представниками Трампа і Росії немає)... Усе це може бути збігом. Але водночас у наявності є двотижневий інтервал, у який відбуваються: 1) зустріч Дмитра Риболовлєва і Майкла Коена у Гемптоні для організації та підготування переговорів про компромат; 2) поїздка Риболовлєва до дочки і зятя Дональда Трампа для обговорення цієї теми; 3) візит Риболовлєва до Праги для нової зустрічі з Коеном і російським емісаром".

У Дубровнику в серпні 2016 року бачили не тільки літак Риболовлєва, але і його яхту My Anna. Проте Риболовлєв заявляв, що ніколи не зустрічався з Кушнером.

30 жовтня 2016 року Риболовлєв вирушив навздогін за Трампом у Лас-Вегас, але спізнився: його літак приземлився в Лас-Вегасі за 37 хвилин після того, як літак Трампа злетів.


Яхта Рыболовлева My Anna. Фото: Life.ru
Яхта Риболовлєва My Anna. Фото: life.ru


3 листопада 2016 року літак Риболовлєва був поряд із літаком Трампа в Шарлотті (штат Північна Кароліна), коли там із передвиборчими виступами перебував Трамп. У березні 2017 року Риболовлєв заявив через свого прес-секретаря, що він і його літак були одночасно із Трампом в одному і тому самому аеропорту Шарлотт, Північна Кароліна, але це було щирим збігом: "Особливу увагу приділяли поїздці пана Риболовлєва в Північну Кароліну, – заявив у зв'язку з цим Сергій Черніцин. – Він справді був у Північній Кароліні для участі в діловій зустрічі, але ми категорично стверджуємо, що під час цієї поїздки він не мав контактів ні з паном Трампом, ні з будь-ким із його радників".

"За випадковим збігом" літак Риболовлєва не просто стояв в аеропорту 3 листопада 2016 року поряд із літаком Трампа, а займав стоянку ще одного їхнього спільного знайомого – майбутнього міністра торгівлі США Вілбура Росса, який, як і Риболовлєв, був співвласником Банку Кіпру. У 2014 році Росс вклав у кіпрський банк 400 млн і став його віце-президентом. Тоді ж Росс призначив колишнього топ-менеджера Deutsche Bank Йозефа Акермана головою правління Банку Кіпру. Deutsche Bank був протягом останніх років основним кредитором Трампа і позичив йому щонайменше $300 млн. Одночасно Deutsche Bank був причетний до відмивання $10 млрд російських грошей через банки Кіпру, Естонії та Латвії й у зв'язку з цим у січні 2017 року, вже після перемоги Трампа на виборах, його оштрафував штат Нью-Йорк на $630 млн.

У вікенд 11 лютого 2017 року літак Риболовлєва бачили в Маямі, коли Трамп брав у Мар-а-Лаго в японського прем'єр-міністра. 10–13 березня 2017 року яхта Риболовлєва My Anna опинилася поблизу яхти Роберта Мерсера Sea Owl, яка стояла на якорі біля Верджін-Горда, що на Британських Віргінських островах.

Фотографії свідчили про те, що "всього кілька вітрильних суден розділяло їхні яхти. Вони стояли на відстані кількасот футів у п'ятницю, 10 березня, на відстані приблизно тисячі футів у понеділок, 13 березня, згідно з даними www.marinetraffic.com", писала флоридська газета Palm Beach Post. "Пан Риболовлєв ніколи не зустрічався з Робертом Мерсером і не підтримує з ним жодних стосунків", – заявив у зв'язку з цим 14 березня 2017 року представник Риболовлєва Браян Кеттел. Браян Кеттел, який раніше писав для консервативного сайта Breitbart News, який належав Стівену Беннону, додав, що і він "ніколи не зустрічався з Мерсером", так само як і з дочкою Мерсера Ребеккою, яка "відіграла важливу роль під час формування адміністрації Трампа".


Фельштинский: И еще Путин знал, что Трамп, разумеется, должен еще и самому Путину. Фото: ЕРА
Фельштинський: І ще Путін знав, що Трамп, зрозуміло, винен ще і самому Путіну. Фото: ЕРА


Що ж сталося у серпні 2016 року і чому відтоді Риболовлєв почав буквально переслідувати Трампа та його наближених? A сталося ось що: 19 липня 2016 року Трампа було номіновано Республіканською партією. Із 19 липня він був уже не просто бізнесменом, врятованим Риболовлєвим із незрозумілих нікому причин у "далекому 2008 році" від банкрутства. Із 19 липня це був уже (потенційно) майбутній президент. Тепер у Риболовлєва з Трампом почалася зовсім інша гра. Трамп був Риболовлєву винен, причому $95 млн, які врятували свого часу Трампа, коштували тепер значно більше. Це знав Трамп. Це знав Риболовлєв. Це знав Трутнєв. Це, звісно ж, знав Путін. І ще Путін знав, що Трамп, зрозуміло, винен ще і самому Путіну, тому що жодне велике фінансове вливання у Трампа з Росії, починаючи з 2007–2008 років, не відбувалося без відома, згоди і благословення Путіна.

Літак Риболовлєва зняли 21 квітня 2016 року в Шарлотті, штат Північна Кароліна, потім 3 листопада 2016 року у розташованому неподалік у тому самому штаті місті Конкорд і знову в Шарлотті, де, як виявилося, відбулася ділова зустріч керівників швейцарської компанії Alevo з керівництвом американських філій компанії – Alevo USA Inc. та Alevo Manufacturing Inc.

Alevo Group S.A. заснували у Верб'є, у Швейцарії, у 2009 році, вона займалася розробленням систем зберігання енергії за допомогою технології GridBank. Компанія анонсувала будівництво у Швейцарії високотехнологічної фабрики з виготовлення батарей і планувала інвестувати в бізнес 400–500 млн швейцарських франків. Головним акціонером цієї компанії був Риболовлєв, який купив у 2016 році пакет акцій вартістю $35 млн. 3 листопада 2016 року він ухвалив стратегічне рішення про перенесення виробництва в Північну Кароліну, для чого перевели на роботу в Конкорд – місто, де планували виробництво, – трьох перевірених Риболовлєвим менеджерів: Кузьму Марчука, колишнього високопоставленого фінансового менеджера "Уралкалия", який вивів "Уралкалий" на біржу й отримав за це бонус $12 млн; Олену Самсонову, у минулому керівника кадрової служби "Уралкалия", і Михайла Сазонова.

Бізнес-план Риболовлєва полягав у тому, що з допомогою президента Трампа, який був у нього в боргу, і партнера Риболовлєва по кіпрському банку Вілбура Росса, якого Трамп уже 30 листопада 2016 року номінував на посаду міністра торгівлі (Росса затвердили на цій посаді в лютому 2017 року), північнокаролінська Alevo дістане державні замовлення на виробництво батарей. Окрім того, компанія Риболовлєва розраховувала використовувати податкові пільги, надані штатом.

Дійсно, комісія округу Кабаррус, де був розташований завод, і міська рада Конкорда схвалили для компанії Alevo податкові пільги майже на $10,5 млн, тоді як економічний інвестиційний комітет штату проголосував за надання Alevo гранта $2,6 млн. За це в лютому 2017 року Alevo зобов'язалася витратити $251,5 млн на запуск нової складальної лінії батарей на фабриці в Конкорді і створити понад 200 робочих місць протягом наступних п'яти років, а до 2022 року досягти позначки в 500 співробітників. Але замість обіцяних 500 осіб у компанії працювало лише 140, а додаткових інвестицій зроблено не було. До того ж контрагенти подали проти компанії позов на $4,3 млн, звинувачуючи її в несплаті за рахунками. На це компанія заявила, що задовольнить їхні претензії після отримання нового фінансування.

У березні 2017 року Alevo мала 215 найманих працівників і стверджувала, що продовжує наймати людей (із надією на майбутні державні замовлення).

Щоб не засвічувати зв'язку між очікуваними державними замовленнями США і Риболовлєва, які врятували Трампа від банкрутства, з одного боку, і партнером Риболовлєва по кіпрському банку до вступу на посаду міністра торгівлі Россом, з іншого, факт володіння Риболовлєвим Alevo наскільки це було можливо тримали в таємниці, зокрема від керівників Північної Кароліни, які координували Alevo. Робер Карні, виконавчий директор Cabarrus Economic Development, стверджував, що група не була обізнана щодо відносин Alevo з Риболовлєвим. Бет Енн Гарган із департаменту торгівлі штату Північна Кароліна також заявляла, що штат не співпрацював і не підтримував зв'язків із Риболовлєвим.

21 березня 2017 року, за місяць після отримання податкових пільг від Північної Кароліни, Alevo оголосила про призначення Владислава Баумгертнера на посаду генерального директора фірми. Баумгертнер очолював "Уралкалий" із 2003-го до 2013 року, коли Риболовлєв виводив компанію на Лондонську біржу. Потім Баумгертнер став фігурантом розслідування про корупцію на найвищому рівні в Білорусі та Росії. У серпні 2013 року в Мінську його заарештували і до листопада він перебував під арештом. У листопаді його екстрадували в Москву і там посадили під домашній арешт. Ще за 11 місяців його випустили під заставу. 23 лютого 2015 року кримінальні обвинувачення проти Баумгертнера зняли.

Однак прихід Баумгертнера і потенційні податкові пільги не врятували компанію Риболовлєва. У березні 2017 року інформація про те, що фірмою володіє Риболовлєв, який раніше купив віллу Трампа за завищеною ціною, просочилася у пресу, і з мріями про жирні державні замовлення довелося розлучитися (перебуваючи під настільки пильною увагою преси і комісій Конгресу, ні Росс, ні Трамп не змогли б дати замовлення підприємству російського олігарха Риболовлєва). У серпні 2017 року, не проіснувавши під новим керівництвом і року, Alevo USA Inc. та Alevo Manufacturing Inc. оголосили про банкрутство і звільнення всього персоналу (до того часу там працювало 290 осіб). За час роботи підприємства було введено в дію лише одну батарею GridBanks, призначену для зберігання енергії сонячного світла. ЇЇ було встановлено в місті Гейгерстаун, у штаті Меріленд.

Згідно з паперами про банкрутство, поданими у відповідний американський суд штату Північна Кароліна, Alevo USA Inc. та Alevo Manufacturing Inc. володіли активами від $1 млн до $10 млн, але боргів мали на суму від $10 млн до $50 млн. Повернути свої вкладення у Трампа й Alevo через державні замовлення на батареї Риболовлєв не зміг.

Перебивши картину у конкурента з ОАЕ, спадкоємний принц передав її в музей ОАЕ. І це є найкращим доказом того, що боротьба за картину на Сhristie's була добре спланованою виставою

Потрібно було шукати інші канали повернення. Їх знайшли дуже скоро: Риболовлєв почав діяти через арабських шейхів, звернувши увагу на те, що відвідування Трампом Саудівської Аравії 20 травня 2017 року було першим іноземним державним візитом Трампа-президента. Наприкінці жовтня Джаред Кушнер несподівано прибув до Саудівської Аравії для переговорів зі спадкоємним принцом. Про що розмовляли Кушнер і принц ібн Салман – невідомо. Але 4 листопада, за тиждень після повернення Кушнера у Вашингтон, спадкоємний принц почав свою антикорупційну кампанію, яка передбачала арешт 200 членів королівської сім'ї і розміщення їх під варту в готелі Ritz-Carlton Riyad.

Можна припустити, що візит Кушнера в Саудівську Аравію якимось чином спровокував переворот у Саудівській Аравії, що цей переворот було погоджено з урядом ОАЕ, і що підтримка Трампом перевороту у Twitter 6 листопада не була випадковою. Переворот було погоджено між Абу-Дабі, спадкоємним принцом Саудівської Аравії Мухаммедом ібн Салманом і Трампом. За це керівники двох арабських держав мали допомогти Трампу лише у дрібниці – розплатитися, нарешті, з Риболовлєвим. 15 листопада 2017 року наслідний принц Саудівської Аравії через свого представника почав боротися на аукціоні Сhristie's за картину з портретом Ісуса Христа "Спаситель світу", яку приписували да Вінчі.

Початкова ціна $100 млн стрімко зростала, оскільки у спадкоємного принца несподівано виявився нікому не відомий і не оголошений конкурент. Торг закінчився на позначці $450,3 млн. Конкурентом, який поступився спадкоємному принцу, виявився... представник уряду Абу-Дабі. Саудівська Аравія та ОАЕ торгувалися за да Вінчі одне з одним, штучно піднімаючи ціну, щоб досягти рівня, що задовольняє вимоги Риболовлєва про повернення боргу Трампа. Це була подяка спадкоємного принца Трампу за те, що Вашингтон підтримав переворот у Саудівській Аравії.


Фото: ЕРА
Фельштинський: Продаж "Спасителя світу" наслідному принцу був не випадковою і не останньою операцією з відмивання грошей Риболовлєва через скуповування його картин. Фото: ЕРА


Перебивши картину у конкурента з ОАЕ, спадкоємний принц передав її в музей ОАЕ. І це є найкращим доказом того, що боротьба за картину на Сhristie's була добре спланованою виставою. ОАЕ отримали від саудівського принца картину теж у подяку за підтримку проведеного у Саудівській Аравії державного перевороту і визнання спадкоємного принца як нового керівника країни. Отже, 15 листопада 2017 року одним аукціоном було вбито двох зайців. Але головне – Риболовлєв перестав, нарешті, переслідувати Трампа та його близьких: після 15 листопада 2017 року літак Риболовлєв поряд із Трампами вже не опинявся.

Третього зайця вбили у березні 2018 року, коли з візитом до Вашингтона прибув спадкоємний принц ібн Салман. Сторони обговорювали операції із закупівлі американської зброї і капіталовкладення в американську економіку на сотні мільярдів доларів. У межах цих сум $450,3 млн за "Спасителя світу" були дрібницею, яку легко було врахувати під час розрахунків за багатосотенномільярдні міждержавні контракти між новим керівництвом Саудівської Аравії та адміністрацією Трампа.

Продаж "Спасителя світу" спадкоємному принцу був не випадковою і не останньою операцією із відмивання грошей Риболовлєва через скуповування його картин. Уже після аукціону Сhristie's Риболовлєв продав "арабським шейхам" живопису на додаткові $300 млн. Хто саме купив картини Риболовлєва і які саме шедеври вже змінили своїх господарів на цей момент встановити складно. Та сама група осіб, яка загорілася до Риболовлєва несподіваною, але безмежною любов'ю, запропонувала йому продати ще й футбольний клуб "Монако" за $500 млн, оскільки у Риболовлєва виникли нерозв'язні проблеми у Монако: через корупційний скандал Риболовлєв потрапив у немилість до принца Альберта й останній відмовив йому у громадянстві, натякнувши на необхідність покинути кордони князівства.

Набувши натомість громадянства Уругваю (який не визнає законів міжнародної екстрадиції), Риболовлєв через свого зятя, уругвайського бізнесмена Хуана Сарторі, оформляє тепер купівлю англійського футбольного клубу "Оксфорд Юнайтед", який виступає у третій за значущістю футбольній лізі Англії. Лаври Абрамовича і тут не дають спокою Риболовлєву, мабуть, не знає про те, що Абрамовичу нещодавно було відмовлено в поданні на громадянство Швейцарії, що у нього виникли проблеми в Англії, що у підсумку він зміг набути лише громадянства Ізраїлю на підставі загальноізраїльського закону про повернення в Ізраїль євреїв.

Уругвайський паспорт від екстрадиції, звичайно ж, рятує. Але, посварившись із Був'є і проваливши проект зі створення Владивостоцького "вільного порту", Риболовлєв може стати тягарем і для Путіна, і для Трутнєва, яким вигідно буде домовитися про запуск владивостоцького проекту безпосередньо з Був'є, в обхід Риболовлєва. До того ж у Риболовлєва є дві "ахіллесові п'яти".

Про першу ми вже згадували: Михайло Сазонов, давній соратник Риболовлєва, який відповідав за всі фінансові транзакції бізнесів Риболовлєва і був співзасновником деяких офшорних компаній Риболовлєва, зокрема Xitrans Finance Ltd., холдингу, який займався колекціонуванням для Риболовлєва з допомогою Був'є предметів мистецтва. Із цієї причини бухгалтер Риболовлєва, який знає абсолютно все про фінансові потоки свого шефа, ховається від будь-яких очей, боячись, що його буде затримано для допитів правоохоронними органами Європи або США.

Друга "ахіллесова п'ята" Риболовлєва – його кіпрські рахунки, оскільки саме з цих рахунків Риболовлєв робив численні проплати юридичним особам і приватним громадянам, і не всі ці проплати, найімовірніше, є законними. Багато з них можуть викликати запитання у все тих же правоохоронних органів США і Європи.

На підтримку Трампа дріб'язковому Риболовлєву, який бігав за американським президентом заради отримання копійчаного боргу $95 млн, розраховувати теж тепер уже не доводиться: Трамп Риболовлєву більше нічого не винен. Але партнерські стосунки Путіна із Трутнєвим, з одного боку, і Трутнєва з Риболовлєвим, з іншого, скріплені настільки великими грошима, що Путін і Трутнєв не можуть собі дозволити порвати з Риболовлєвим. Продовження цієї драматичної історії (героями якої є вічний російський президент Путін, його вірний помічник по Далекому Сходу Трутнєв, недійсний монакський підданий Риболовлєв, скромний, привітний швейцарський власник міжнародних "вільних портів" Був'є, без досвіду і вміння якого, як виявилося, Росія не в змозі налагодити роботу Владивостоцького "вільного порту" для торгівлі з рештою світу  діамантами і золотом, і, звісно ж, Дональд Трамп, якому все ще потрібно відповісти на запитання про його стосунки з Риболовлєвим) буде...

Якщо ви знайшли помилку в тексті, виділіть її мишкою і натисніть Ctrl + Enter

КОМЕНТАРІ:

 
Шановні читачі! На нашому сайті заборонена нецензурна лексика, образи, розпалювання міжнаціональної та релігійної ворожнечі і заклики до насильства. Коментарі, що порушують ці правила, ми будемо видаляти, а їхнім авторам закривати доступ до обговорення.
 
Залишилось символів: 1000
МАТЕРІАЛИ ЗА ТЕМОЮ
 

 
 
Більше матеріалів
 

Публікації

 
усі публікації