На параді в Баку показали російську супертехніку після реального бою. Понівечену і закопчену. Російським патріотам було боляче

У Баку провели парад перемоги. Цей день перемоги попсував настрій усім. Справжній автор карабаської історії, президент Туреччини Ердоган був в огидному настрої – це було помітно. Він постійно зиркав на президента Азербайджану Алієва – то поглядав на його ніс, то скошував очі на свій ніс. А потім і зовсім похмуро втупився у простір із відсутнім виглядом – і він мав рацію.

Цим президентам – Туреччини і Азербайджану – ніколи поруч краще не стояти. Можна побачити величезну носову невідповідність. Ми знаємо, як багато означає зовнішність для політика. Ердоган поруч з Алієвим мав вигляд звичайного діда Щукаря. Яничарського, та й просто турецького у ньому виявилося замало. Ось, підбираючи артиста на роль очільника турків, на цьому кастингу в Ердогана шансів, чесно кажучи, не було б. Дуже поганий настрій був в Ердогана на параді. Він відверто хвилювався за свій несолідний, неяничарський, так би мовити, рязанський ніс. Під таким носом безглуздо розводити браві турецькі вуса – вони будуть насмішкою з носа. Над таким носом нерозумно піднімати чалму – вийде Вятський драматичний театр.

Загалом шмигав він сумним рязанським носом, а Алієв розмахував своїм турецьким і елегантним – над плямистими солдатиками, що тупали, – і тріумфував. Алієв, звісно, стелився, 2000 разів розкланявся, підносив рахат-лукум, але так і не зрозумів, чому Ердоган злосливо сопів у свої вусики, які схожі на спільну зубну щітку в дитбудинку. На відроджувача Османської імперії Алієв, звісно, схожий більше.

Я б рекомендував Алієву, якщо він цінує братерський зв'язок із турецьким і азербайджанським народами, мчати до пластичного хірурга і зменшувати головну пам'ятку своєї фізіономії. Можна залишити ту саму форму, але зменшивши її уп'ятеро. Інакше союз неможливий. І відродження Османської імперії теж.

Треба сказати чесно, що Ердоган був не єдиним, кому бакинський парад жахливо попсував настрій. Про вірмен я вже не кажу. Усе було придумано так, щоб зробити їм максимально боляче. І в цьому сенсі все вдалося. Але були ті, кому було ще болючіше, ніж вірменам і навіть Ердогану.

Найболючіше було російським патріотам. Для них бакинський день перемоги став смертельним видовищем. Не випадково на найголовніших каналах не було жодного кадрика... І річ не в поваленому союзнику. Не у Вірменії, об яку тепер Баку витирає ноги. Ні. Москві по фігу насправді Вірменія. Там немає ні людожерів, ні отруйників, ні маніяків у керівництві. Немає шизофреніків і серійних убивць, як у Білорусі. Тобто особливих причин у Москви любити Вірменію немає.

Не військову ганьбу Вірменії переживала Москва. Причина болю була зовсім в іншому. І це дійсно був лютий біль. Річ у тім, що бакинські варвари в абсолютно негодящому вигляді, понівечену і закопчену, провезли вулицями Баку російську мрію, національну ідею Росії – техніку.

Азербайджан хизувався перед усім світом своїми трофеями: він показав усю ту техніку, яку Москва тихенько передавала останніми роками Карабаху. Знищену й понівечену. Усе те саме, що так гордо показували на параді 9 травня в Москві, провезли й у Баку.

Москва показала, який це має вигляд свіжим, пофарбованим, надраєним і на параді. А Баку показав російську супертехніку після реального бою. І показав її справжню ціну: С-300, С-400, "Панцири", "Гради", "Тріумфи", танки, БРДМ, БТР, БМП – усе, на що молиться Росія. У неї, звісно, багато богів, але Ісус, наприклад, посідає місцинку десь між "Градом" і "Панцирем".

Баку вкрай жорстко продемонстрував ті самі штуки, які слугують ідолами російських парадів, але вже після зустрічі з маленькими єврейськими та турецькими безпілотниками.

Джерело: nevzorovofficial/Instagram