Я – "рука Москви"? Давайте порівняємо мою біографію з біографією Порошенка
У реальності замість перемог України – "мінська капітуляція", вважає лідер партії "Національний корпус" Андрій Білецький.
Порохоботів для телевізійних ефірів уже давно не вистачає, бо вони масово перевзуваються на ходу в пошуках нових господарів. Але в інтернеті поголів'я сильно виросло. Ці кончені пишуть, що ми – "рука Москви". Не було жодного бажання відповідати, але після 12-тисячного дня гніву і свинопаду під АП доведеться.
Моя відповідь порохоботам.
Тисячі людей щотижня виходять проти крадіжок Порошенка і його оточення. Проти збагачення на крові солдат, проти тотального кумівства та розкрадання бюджету. Проти брехні про "перемоги", коли в реальності замість перемог – мінська капітуляція. Тисячі виходять на вулиці, а мільйони – солідарні з нашими вимогами. Нас щоразу більше. У суботу на Майдані я зустрічав великі групи ветеранів 95-ї аеромобільної бригади, айдарівців, азовців, хлопців із "Дніпра-1", К1, із бригади 3018 Нацгвардії. Це люди, які мають право на власну позицію, бо вони воювали за країну на фронті. На відміну від вас – які "воюють" за Пєтю біля екранів моніторів на сп...ждені з держбюджету гроші.
То це вони – "рука Москви"? У суботу на Майдан прийшли тисячі інтелігентних літніх українців. Військових пенсіонерів, викладачів, колишніх майданівців. Вони прийшли самі, на відміну від нещасних, зігнаних на "пєтінги" за адмінрознарядкою чи скуплених за 700 грн. Може, вони – "агентура ФСБ"?
Може, "агент Кремля" – мама Іри Ноздровської, яка не може в порошенківській системі домогтися покарання організаторів убивства дочки? Не може, бо організатори – це люди, пов'язані з "командою" Порошенка!
Чи, може, "агентом Кремля" є багаторічний політв'язень, Герой України і совість нації Степан Хмара?
Ви стверджуєте, що я – "рука Москви"? Так "не по словах судіть, а по справах його". Давайте порівняємо мою біографію з біографією, наприклад, Порошенка.
2001 рік: я студентом вийшов на акцію "Україна без Кучми", потрапив під "беркутівські" кийки і вперше був заарештований. Порошенко в цей час – засновник і співголова Партії регіонів, колишній член СДПУ(о) Медведчука.
2004 рік: я був учасником Помаранчевої революції, комендантом одного з поверхів захопленого Українського дому. Порошенко вже перестав бути прихильником Януковича і став спонсором Ющенка.
2012 рік: за сфальсифікованими справами "васильківських терористів" і "захисників Римарської" я став політв'язнем. Порошенко – міністр економічного розвитку в уряді президента Януковича. У тому самому уряді, членів якого затверджували в Кремлі.
2014 рік: "русская весна" починає наступ на Україну, а я організовую партизанський загін у Харкові. Згодом він перетворився в добровольчий батальйон, а потім і в полк "Азов". Я особисто водив свій підрозділ у бій. Ми визволили Маріуполь, Мар'їнку, Широкине та ще п'ять населених пунктів. Порошенко – головнокомандувач, на совісті якого Ізварине, Іловайський та Дебальцевський котли. Перші замовлення на "Ленкузню" і "Богдан" Порошенка посипалися якраз у ті дні, коли ми спливали кров'ю під Мар’їнкою та Іловайськом.
2018 рік: без жодного залучення державних коштів, виключно волонтерськими зусиллями, я організував розробку і побудову FAV – таких необхідних армії легких автомобілів високої прохідності. Порошенко ж у цей самий час отримує дивіденди від мільярдних крадіжок з оборонки, організованих його бізнес-партнерами. Країна давно знає і про "Трейд Коммодіті" Грановського, і про "Оптиму" у схемі Свинарчуків. А скільки ще таких схем, якщо наживаються на кожній дрібниці?
Тож скільки б ви, порохоботи, не влаштовували фальшивих інтернет-істерик, факти залишаться фактами. Я з дитинства був і залишуся українським націоналістом. Як і більшість людей на суботньому Майдані. А Порошенко був блакитним, помаранчевим, знову блакитним, тепер майже став червоно-чорним, але при цьому завжди був і залишається баригою і мародером. А ви – шакалами, які за "шмат гнилої ковбаси" готові продати власну матір.
І скільки б інтернету ви не окупували, українці знають і пам'ятають, хто є хто. Реальність завжди перемагає віртуальність.
Джерело: Андрій Білецький / Telegram
Опубліковано з особистого дозволу автора