Україна пішла назавжди. Ця неприємна істина поступово опановує свідомість найлояльнішої путінської "еліти"

Фото: Андрей Пионтковский / Facebook

Кремль надає Мінським угодам як своєму інструменту руйнування української державності величезне значення. Світ пам'ятає знамениті заклики глави російської дипломатії Лаврова: "Ми ніколи не дозволимо Зеленському зіскочити з гачка Мінських угод, нехай він звивається на ньому якнайдовше". А ось інше свідчення російського патріотичного письменника та політика Прилєпіна: "Мінські угоди – це величезна пастка для України, із якої вона ніколи не вибереться до повної втрати своєї державності".

Мінські угоди фактично мертві. Усі розуміють, що Путін добровільно не піде, як він обіцяв, із Донбасу, а українське керівництво не зруйнує власної держави заради фальшивого "відновлення своєї територіальної цілісності". Обидві сторони мають перестати обманювати себе й одна одну, чим вони вкотре займалися вісім годин поспіль позавчора в Парижі.

У цій ситуації єдиний реалістичний спосіб зупинити кровопролиття, припинити гарячу стадію війни – це заморожування конфлікту, припинення лицемірних розмов про "возз'єднання ОРДЛО з Україною" та введення за мандатом ООН міжнародних озброєних миротворців на лінію розмежування сторін. Як водночас окупанти ще кілька років називатимуть собі Крим і ОРДЛО, не має жодного значення. Для всього світу це тимчасово окуповані території України.

Заморожування – це не про статус окупованих українських територій.

Заморожування – це про припинення цілеспрямованих убивств українських військовослужбовців, які тривають уже понад шість років. Ці вбивства – найважливіший елемент кремлівської спецоперації МУ, класичний шантаж терористів: не виконуватимете наших політичних вимог, не зміните вашої Конституції, не легалізуєте нашого військово-терористичного плацдарму ОРДЛО в українському правовому та політичному полі, не введете наших "моторил" в українські органи влади – тоді ми і далі вбиватимемо вас на лінії зіткнення сторін.

МУ в оркестровці Кремля – це стара (1952 рік) пісня товариша Сталіна про головне – про возз'єднання Німеччини. У товариша Сталіна тоді також було своє ОРДЛО. Називали його НДР. І він запропонував канцлеру Аденауеру здійснити нарешті сподівання німецького народу і возз'єднати ОРДЛО з ФРН. Але залишивши водночас усі ордловські інститути (Штазі, тортури, СЄПН, народну міліцію, радянські війська). Аденауер ввічливо подякував диктатору, зауваживши, що він вважає за краще залишатися канцлером половини Німеччини, ніж ставати політзеком в об'єднаній Німеччині. Об'єднання Німеччини відбулося дещо пізніше, але зовсім на іншому ґрунті.

Заморожування конфлікту дасть можливість Україні розв'язати такі завдання:

  1. Із рук кремлівських шантажистів вибивають інструмент політичного тиску на Україну – їхній улюблений лавровський гачок, прилєпінську пастку, путінський зашморг.
  2. Перестають гинути українські військовослужбовці.
  3. Знімають реальну безпосередню загрозу масштабного військового вторгнення Росії на сході.
  4. Остаточно обнуляють центральний міф путінської пропаганди: ми рятуємо російське населення Донбасу від геноциду ордами бандерівських нацистів.
  5. Припиняють фальшиву гру у "відновлення територіальної цілісності України". Правду говорити завжди легко, приємно і переконливіше для своєї та світової громадської думки. Справжній мир – повернення Україні окупованих агресором територій – обов'язково настане в не надто віддаленій історичній перспективі.

Це аргументація для Єрмака, Кулеби та Зеленського.

А тепер спробуємо подивитися на ситуацію очима Козака, Лаврова, Путіна.

Загрозливі військові хороводи навколо України розпочалися навесні 2021 року, коли у Кремлі остаточно зрозуміли нарешті, що політичне керівництво України не піде добровільно на кремлівський проєкт приєднання України до ОРДЛО. Першим неприємним дзвінком для Москви стала відмова Зеленського підписати на саміті в Парижі підготовлений Єрмаком та Сурковим меморандум. Другим – категоричне відторгнення українським громадянським суспільством протоколу Єрмака/Козака про "консультативну раду" ОРДЛО та України в березні 2020 року.

Відвертий військовий шантаж України супроводжувала безпрецедентна психоделічна операція з дезорієнтації президента США. Професійному чекістському вербувальнику Володимирові Володимировичу Путіну тричі (!) вдавалося на сеансах лоботомії (очному та через відеозв'язок) видобувати з лідера вільного світу рекомендації Україні виконувати МУ у кремлівській інтерпретації, до якої входять особливий статус і формула Штайнмаєра.

Але американському deep state та українській дипломатії також тричі впродовж останніх пів року вдавалося, зі свого боку, успішно елімінувати у свідомості Джо Байдена сліди цих ризикованих сесій.

Мабуть, роздратовані таким розвитком подій кремлівські зробили, мабуть, найсерйознішу помилку. Звикнувши зневажати західних колег і за відсутність політичної волі, і за перевірену роками податливість до корупційних спокус, вони оголосили Заходу абсолютно шалений ультиматум. Передати в їхнє повне володіння і додати до їхньої зони не лише Україну, а й ще півтора десятки суверенних європейських держав, розташованих на схід від червоної лінії Батия – Сталіна, що розтинає континент від Хорватії до Данії. І ці люди ще питають – ні, не чому НАТО розширюється, а чому 30 років десятки країн рвуться стрімголов від них якнайдалі і голосно стукають у двері НАТО!

Після такого неандертальського coming out російського пацієнта ми живемо в іншій Європі й потроху починаємо жити в іншій країні. Військова операція щодо остаточного врегулювання українського питання неможлива. Україна люто боротиметься, а колективний Захід з ентузіазмом надаватиме їй масштабну політичну, економічну та військово-технічну допомогу. Україна пішла назавжди. Ця неприємна істина поступово опановує свідомість найлояльнішої путінської "еліти", за винятком, можливо, кількох жителів головного бункера.

Про мінливі настрої провладного планктону ми можемо судити за платонівськими тінями голів, які говорять на стінах наших телевізійних печер. Один за одним з'являються вірнопіддані "еренбурги", які люто викривають Захід і бандерівську Україну, але одразу закликають (кого, цікаво!) в жодному разі не вторгатися в Україну, тому що "це зіграє на руку нашим ворогам і згуртує проти нас усіх наклепників Росії".

У новій атмосфері принципово змінюється політичний профіль окупованого ОРДЛО. Із гака, зашморгу, пастки для України воно перетворюється, здавалося б, на валізу без ручки для Москви. Справді, саме собою воно нікому у Кремлі не потрібне. Його тисячу разів можна було б тріумфально анексувати в рідну гавань після вільного волевиявлення ордловського народу на референдумі 11 травня 2014 року, так само легітимному та переконливому, як кримський референдум 16 березня 2014 року. Але всі ці вісім років ордловський народ був потрібний рідній гавані винятково як інструмент підкорення всієї України.

Але втративши цю найважливішу функцію, ОРДЛО несподівано заграло в російському політикумі новими привабливими фарбами. З інструменту підкорення України воно на наших очах стає інструментом порятунку обличчя як першої особи, так і всього політичного класу РФ після провалу божевільного референдуму. Множаться думські ініціативи щодо захисту ОРДЛО, озброєння ОРДЛО, визнання ОРДЛО. Гаконосець Лавров мляво чинить спротив, справедливо нагадуючи, що такі заходи перекреслюють мінський процес. Так, посмертно перекреслюють.

Ми захистили народ Донбасу від бандерівського геноциду та повернули його до рідної гавані – ось той нехитрий геополітичний і пропагандистський прибуток, який Кремль ще може зафіксувати, відмовившись від самогубної воєнної авантюри.

***

Отже, заморожування конфлікту – це the least bad option (найменш поганий варіант) як для України, так і для путінського режиму. Призначена на 6 лютого наступна зустріч радників у нормандському форматі в Берліні – чудова можливість для обох сторін та їхніх європейських модераторів заявити про вибір саме цієї гуманної опції.

Джерело: "Эхо Москвы"