Подумаєш, полярне сяйво. Іноді здається, що кінець світу давно настав, просто ми початок пропустили, бо в нас війна і посівна

Полярне сяйво, полярне сяйво, подумаєш, ми через це полярне сяйво регулярно як через арку на Прорізній ходимо, у нас боліди в Києві щотижня падають, а при світлі кульових блискавок ми читаємо, коли електрику вимикають.

Сторінки перелистує штучний розум.

...Іноді здається, що кінець світу давно настав, просто ми, як завжди, початок пропустили. Бо в нас війна і посівна.

Город вирішили не саджати. У нас війна, коли той город порати? Пустили все під газон, дай боже встигати стригти. Хіба квіточок посадили, та й усе.

Учора дзвінок: "Ми до вас у неділю приїдемо, розсади привеземо". Ну, я думаю, – ромашки там, айстрочки. Чорнобривців, може. Бо коли мені ту квіткову розсаду вирощувати? Дай боже встигнути втикати й іноді полив включати. "А що там, що там?" – питаюся. "Ну, як – що? Помідори, перець, капусточка. Того-сього, всякого".

Так у мене ж і городу немає! Так коли ж мені ото поратися? У мене війна, між іншим. "Нічого не знаю, розсаду веземо".

А ви кажете, полярне сяйво. Тут машину на фронт гнати, квадроцикл приймати і на фронт гнати, розсаду тепер саджати.

Де там той кінець світу? Женіть його на нас. Ми його в ТЦК направимо, а якщо непридатний – приставимо до посівної.

І щодо інопланетян.

Ми, канєшно, розуміємо, що в нас тут цікавий серіал. Так, що летючі тарілки іноді з гальорки падають. Але якщо зустрінете дивних створінь десь у полі біля апарата тарілкової форми – теж на мене женіть.

У мене останні фронтові водії до військкоматів пішли. І розсада не посаджена.

Нехай квитки відробляють.

А для ремонту їхнього двигуна я їм волонтерів піджену.

Джерело: Diana Makarova / Facebook

Опубліковано з особистого дозволу автора