Спір про мовний закон вказує на величезну проблему з Конституційним Судом. Адже одним рішенням він міг би зробити безглуздими всі спори

Черговий спір щодо мовного закону вказує на величезну діру в тому місці, де в нас має бути нормальний Конституційний Суд. Чому питання про те, чи порушує якийсь із чинних законів Конституцію та чи звужує права людини або, навпаки, усе з ним коректно, вирішують усі, окрім спеціальної привілейованої структури, придуманої якраз для таких питань?

У нас Конституційний Суд чомусь може за місяць до зміни влади, коли дуже треба, скасувати статтю Кримінального кодексу про незаконне збагачення, але водночас п'ять років боїться ухвалити рішення за законом про люстрацію. Чомусь Конституційний Суд зміг легко скасувати право НАБУ через суд у межах кримінальних проваджень визнавати недійсними угоди з держпідприємствами, які завдають багатомільярдних збитків, але протягом багатьох років боявся, наприклад, брати навіть до розгляду (!) питання про земельний мораторій.

От мовний закон Ківалова – Колесніченка скасували аж 2018 року, коли це стало політично безпечним, хоча увалили той закон ще 2012-го. Зараз узагалі незрозуміло, чи буде Конституційний Суд займатися чинним законом? Хоча одним рішенням міг би зробити безглуздими всі суперечки.

Та що там говорити, судді Конституційного Суду навіть виперли свого колегу-голову, зробивши це, на мою думку, не те що незаконно, а взагалі тупо, – так він їм заважав жити. І водночас становище цих суддів абсолютно унікальне в нашій системі. У них маса привілеїв і жодної відповідальності.

Немає навіть відповідальності за те, що вони роками ховаються від очевидно важливих системних питань та рішень.

Що це за Конституційний Суд такий? На фіга він узагалі потрібен? Чому його не можна розформувати і передати його функції Верховному Суду? Що саме зумовлює системну необхідність в існуванні Конституційного Суду, якщо він, коли не хоче, не працює, а коли треба, може ухвалити будь-яке палевне рішення, починаючи від того, що порахувати третій президентський строк для Кучми як другий, і закінчуючи тим, що незаконне збагачення є законним. Пфф!

Джерело: Дмитро Литвин / Facebook

Опубліковано з особистого дозволу автора