Ізраїль продемонстрував, що резолюція ООН не є стоп-сигналом для держави, яка вважає, що вона веде боротьбу за своє майбутнє

Наземна операція в Газі, резолюція ГА ООН і кілька слів про Україну.

Цей допис присвячений тим, хто вірить у силу резолюцій ГА ООН і звертає увагу на голосування як маркер реальної політики.

На тлі підготовки наземної операції Йорданія виносить на ГА резолюцію з вимогою проголошення гуманітарного перемир'я. Резолюцію ухвалюють із балансом 120 – за, 14 – проти і 45 – утрималися.

У ці самі хвилини розпочинають наземну операцію у секторі Гази.

Навіщо я це пишу?

Є щонайменше кілька важливих аспектів, які підсвічує цей збіг подій.

1. Резолюція ГА ООН є лише фіксацією факту ставлення держав світу до тієї чи іншої проблеми. А також фіксацією балансу сил в обговоренні шляхів виходу із кризи.

2. Як я писав раніше, наземна операція Ізраїлю – дуже ризиковий захід, особливо якщо він затягнеться більше ніж на кілька днів. Це руйнує фундамент для пошуку платформи співіснування і співпраці між Ізраїлем і головними країнами ісламського світу. А отже (на тлі виходу з регіону США і практично нульової присутності країн ЄС), створює передумови для дрейфу держав регіону в умовному "антизахідному" напрямі. І посилення Ірану, можливо, Китаю.

3. Резолюція ООН не є стоп-сигналом для держави, яка вважає, що вона веде боротьбу за своє майбутнє. І на неї можна дуже просто, без наслідків начхати. Ідеться не лише про диктатури. Ізраїль подав чудовий урок сьогодні.

І, зрештою, головне. Міжнародна система забезпечення миру не працює. Проблема в тому, що першою цю тезу підняла на прапори Росія. Але факт є фактом. І, на жаль, представники Європи та США (як і їхні союзники) дуже обережні із заявами на цьому полі. Нову систему можуть створити за результатами війни в Україні. І тут багато залежить саме від українських подій. Не лише здатності сил оборони викинути росіян з окупованих територій, а й політиків, аналітиків визначити межі обговорення "поствійни" чи навіть "постРосії". Останнє важливо, оскільки сьогодні немає аналізу: а що, якщо РФ "усе"? Невідомість лякає наших партнерів. Звідси й тези про війну, "яку не можна програти, але не можна й виграти".

Тобто йдеться про домашнє завдання України. На своєму напрямі. Зробити найскладніше – викинути "глобус України" з тезами, що нам усі винні, бо ми якісь унікальні. А намагатися сформулювати свій функціонал, відповідаючи на запитання "місце України в регіоні", "функція країни у світовій системі", "що робити з Росією і не тільки" (не мрії, а прораховувані сценарії). Водночас розуміючи, що наявність зовнішньої допомоги (чи її збільшення) безпосередньо залежить від адекватності відповіді на поставлені запитання.

Джерело: Ігар Тышкевіч / Facebook

Опубліковано з особистого дозволу автора