Ці вибори – не персональна поразка Порошенка. Програла і сама модель президентства як ручного управління країною

Чи міг Порошенко не програти кандидату від свого антирейтингу?

Вибори почалися з виміру рейтингу Петра Порошенка 6,5% і антирейтингу понад 50% у листопаді 2018-го – це відкриті дані КМІС. І вже тоді керівник кампанії Порошенка Ігор Гринів – він же власник соціологічної компанії SOCIS – намалював імовірний максимум рейтингу і перетікання у другому турі. Шанси на вихід у другий тур були дуже слабкі, шансів на перемогу в Порошенка проти будь-якого іншого кандидата, крім Бойка, не було взагалі, підсумували соціологи.

Про що це свідчило? Що будь-хто, хто в очах людей уособлює зміни, одержить голоси більшості протестного електорату, що більшість зробила вибір задовго до початку кампанії.

На що був розрахунок? Здавалося, логічним технологічним ходом було б висунення нового кандидата від партії влади, який не має антирейтингу, не пов'язаного зі скандалами, і формування під нього професійної команди. Але Порошенко вирішив сам вплутатися в бій, щоб у конкурентній боротьбі здобути максимальний рейтинг і потім вийти на парламентські вибори на чолі списку.

25 лютого рейтинг Порошенка зріс до 18% за даними КМІС – це був пік кампанії, але із 25 лютого до самого дня виборів рейтинг не зріс ні на один відсоток – треба було щось змінювати, але змін не відбувалося. Той самий SOCIS заміряв рейтинг 25 березня ще критичніше – 14,9%.

Томос, талант та організаційні можливості Порошенка дали змогу йому майже втричі підвищити свій рейтинг в умовах конкуренції фактично за три місяці, але це був максимум. Після потужних ударів пропаганди за Гриценка і Тимошенко їхній рейтинг впав, вони теж перестали рости. Але антирейтингу потрібен був свій кандидат. І ним став Зеленський.

Так, як дуля в кишені, так, як кухонний протест, так, у Зеленського немає своїх переконаних прихильників. Його електорат складається з антирейтингу Порошенка. І кого тільки за ці п'ять років у цьому антирейтингу не було намішано – від прихильників інших політичних партій, які Порошенко медійно знищував, і до прихильників "русского мира" і Януковича, які за будь-який скандал в Україні.

Різні люди хотіли якихось змін, різні люди за щось своє захотіли притягнути чинного президента до політичної відповідальності. І ось результат – майже 16% голосів у першому турі. Соціологи вирахували, що максимум Порошенка у другому турі – 21–22%. Адже антирейтинг 50%+ нікуди не подівся. Але, незважаючи на соціологію, команда Порошенка вела боротьбу так, ніби рейтинг 16% може стати переможним. Порошенко навіть почав робити висновки – комунікація з громадянським суспільством з'явилася, став доступним для журналістів і навіть із величезним скрипом трьох своїх співробітників він, зрештою, звільнив із посад. Раптом виявилося, що це зовсім не боляче.

Зрозуміло, дива не сталося, сталося саме те, що точно передбачили українські соціологи. 25% – це насправді було навіть вище від первинних розрахункових показників.

Чи міг Порошенко перемогти?

1. Виборчу кампанію треба було б починати на пару років раніше. Фактор часу для чинної влади є непоправним.

2. У кампанії мала бути довгострокова стратегія, що об'єднує мобілізаційні проекти, які залучають у проекти змін різні соціальні групи.

3. Відсутня командна гра. Не було єдиного центру управління виборами, кілька паралельних вертикалей штабу працювали самостійно. Групи впливу вели відчайдушну боротьбу одна з одною. Потужну мобілізаційну кампанію у Facebook не супроводжувала мобілізаційна кампанія в офлайні.

Які висновки?

Я особисто не вважаю ці вибори персональною поразкою лише одного Порошенка – програла і сама модель президентства як ручного управління країною. Тріумф Порошенка був у 2014-му, і його забезпечила не держава, а суспільство. І відходити від опори на суспільство до опори на мікро-менеджмент у держструктурах президенту не можна було.

Українське суспільство потребує професійної організації держави, швидких і гнучких стратегій, швидких і гнучких комунікацій. Не можна втримати владу у 2019-му методами 2014-го, для перемоги потрібні були не виборчі технології, а ініціативи, які мобілізують суспільство.

Ті самі проблеми дезорганізації держави і втрати рейтингу в повній мірі зараз переносяться і на Зеленського, і багато в чому йому, можливо, доведеться повторити шлях Порошенка, якщо він сам не зможе продукувати зміни. До цього треба бути готовим, така реальність. І треба дивитися за соціологією – вона в Україні, на щастя, стала точною наукою.

Джерело: Юрий Бутусов / Facebook

Опубліковано з особистого дозволу автора