Ситуація дедалі більше схожа на 70-ті роки минулого сторіччя

"Курдський тест".

Те, що курди відмовилися наступати в Ірані навіть "пробомбленим" для них коридором на кордоні Іраку й Ірану, свідчить про колосальну кризу довіри до політики США на Близькому Сході.

Адже курди довіряли завжди й усім. І особливо британцям і США.

Але Британія під час розділу Османської імперії зробила ставку на арабів і персів. Курди так і не здобули тоді своєї державності, хоча їм й обіцяли.

А США зараз зробили ставку на Туреччину.

Курди перестали вірити в казки, меморандуми й інші "м'які" зобов'язання.

Тепер курди вірять у свою нафту на півночі Іраку й у контроль "на землі". Насамперед у контроль територій на тій самій півночі Іраку.

Поставити все це на кін в обмін на чергові обіцянки – та де там.

Ставлення до політики Трампа тим часом поляризується.

В Ізраїлі його вважають найкращим президентом США в історії – і зрозуміло чому.

Хоча Трамп радше президент нового геополітичного праворадикального ізраїльсько-американського синтезу, злиття правого сіонізму в Ізраїлі й християнського сіонізму у США.

АмерІзра – синтез Америки й Ізраїлю. Трамп – президент АмерІзри, а Нетаньяху – прем'єр-міністр.

Якщо у світі й з'явиться "проспект імені Трампа", то станеться це в Тель-Авіві, Єрусалимі або Хайфі.

Трамп хотів би, звісно, у Єрусалимі – під час своєї першої каденції він переніс до цього Вічного Міста посольство США в Ізраїлі.

В Україні ставлення до Трампа неоднозначне. Ті, хто чекав на завершення війни, – розчаровані. Ті, хто чекав на продовження війни, – роздратовані.

Особливе ставлення до Трампа у РФ.

Здавалося, російський експорт нафти і СПГ зануриться в глибоку кризу: падіння нафтогазових доходів на 40%, російський мінфін готує припис усім держструктурам скоротити видатки на 10% 2026 року, перегляд бюджетного правила, перевитрата ФНБ, залучення держборгу за допомогою випуску ОФЗ на $30 млрд в еквіваленті у четвертому кварталі минулого року (річний обсяг).

І тут такий царський "підгін" із цінами на нафту й частковим зняттям санкцій.

РФ уперше отримує непрямий інструмент геоекономічного впливу на ЄС, якого вона не мала, навіть коли працювали "потоки".

Так буває, коли державну політику визначає "мале коло" навколо президента без широкого обговорення тактики, не кажучи вже про стратегію.

Каскадне обвалення світових ринків унаслідок енергетичної кризи може відбуватися ланцюжком: країни АСЕАН – Індія – Близький Схід – ЄС – США.

Тому США розглядають імовірність продажу російської нафти таким країнам, як Таїланд, Індія тощо.

Але це поки амортизація й відтермінування кризи, але не блокування самої кризи.

Ситуація дедалі більше схожа на 70-ті роки минулого сторіччя: війни на Близькому Сході, нафтове ембарго арабських країн, зростання цін на нафту, енергетична криза, глобальна інфляція й "рецесія Волкера" у США, одна з найбільших після Великої депресії.

І поразка США на рівні цілого макрорегіону – в Індокитаї.

Тоді США програли не лише у В'єтнамі, а й у Лаосі й Камбоджі, де встановили комуністичні й прокомуністичні режими.

США на десятиріччя втратили свій геополітичний вплив на Індокитай, який спромоглися частково відновити лише нещодавно.

Наприклад, підписавши з В'єтнамом угоду про стратегічне партнерство.

Зараз США стоять якщо не за крок, то за кілька кроків від того, щоб втратити на десятиріччя свій геополітичний одноосібний вплив на не менш важливий глобальний кластер – Близький Схід.

У разі "виходу" США з війни без досягнення мети щодо зміни політичного режиму в Ірані наслідки будуть важчими, ніж після "виходу" з В'єтнаму.

В Індокитаї не було нафти у товарному обсязі.

Але якщо не "вийти" з війни просто зараз, наслідки теж будуть катастрофічними, просто глобальна криза настане набагато швидше.

А розгром Ірану створить ілюзію перемоги, як перші успіхи СРСР в Афганістані, коли впав режим Аміна.

Джерело: Алексей Кущ / Facebook