Туреччина стає хабом для транзиту газу в ЄС. Це умовно Україна, у якої "все вийшло"

Буквально наступного дня після падіння режиму Асада в Сирії відбулася реінкарнація проєкту газогону з Катару до Європи. Він має пролягти маршрутом Катар – Саудівська Аравія – Йорданія – Сирія – Туреччина – Болгарія.

Символічно, що 31 грудня спливає договір про транзит російського газу українською ГТС. Збіг?

Але тут є і глибша символіка.

Один із результатів війни в Україні – це припинення транзиту російського газу в Європу й утилізація в майбутньому основної частини нашої ГТС.

А один із результатів війни в Сирії – це початок транзиту катарського газу і створення нової сирійської ГТС.

Діаметрально протилежні результати, які до того ж збіглися в часі.

Про новий газовий проєкт у Сирії пише турецьке агентство Anadolu.

Катар є найбільшим експортером газу у світі й поділяє з Іраном право на освоєння одного з найперспективніших родовищ у світі – Парс Північний і Парс Південний у Перській затоці. Але зараз Катар експортує СПГ, маючи відповідний флот газовозів, і орієнтується на азійський ринок, принагідно освоюючи і європейський після того, як пішов "Газпром".

Але проєкт нового газогону – це перспектива заняття ніші з експорту трубного газу до Європи й посилення частки європейського ринку у структурі катарського експорту. Маючи в активі проєкт газогону, Катар може суттєво наростити газовидобування.

До речі, саме відмова Асада від будівництва газогону і стала причиною повстання проти нього опозиції (принаймні є така версія, її озвучував один із Кеннеді). І саме падіння Асада знову дало старт цьому проєкту.

Про це пишуть турецькі аналітики: "Газогін Катар – Туреччина знову опинився на порядку денному після повалення режиму Асада в Сирії".

Дослідниця Фонду SETA Бушра Зейнеп Оздемір: "Після встановлення стабільного режиму в Сирії можна сказати, що проєкт не натрапить на жодні політичні перешкоди в регіоні, якщо нинішня кон'юнктура збережеться".

Газогін Катар – Туреччина, який відклали 2009 року, після повалення 61-річного режиму Асадів у Сирії знову вийшов на перший план.

Експерти наголосили на важливості таких питань, як регіональна безпека, інвестиційний клімат і стабільність, а також торкнулися мінливої енергетичної динаміки.

Дослідниця Фонду SETA Бушра Зейнеп Оздемір заявила, що Катар є дуже важливою країною з погляду природного газу, і зазначила, що, попри свою невелику територію, він має треті за величиною доведені запаси природного газу у світі (приблизно 25 трлн м&³3;) після Росії та Ірану. Нагадавши, що Катар є другим у світі експортером природного газу після Росії, Оздемір пояснила, що країна робить це переважно у вигляді скрапленого природного газу (СПГ). Оздемір підкреслила, що катарський проєкт Dolphin Gas, який ввели в експлуатацію 2004 року, є єдиним трубопроводом, котрим країна експортує газ, і заявила, що загальна протяжність цієї лінії становить 370 км.

Однак географічне положення країни має дуже крихку структуру. Проєкт газогону Катар – Туреччина, який раніше стояв на порядку денному 2009 року і мав пролягти через Саудівську Аравію, Йорданію і Сирію, відклали через протидію режиму Асада. Хоча обсяг попиту значний після того, як ЄС припинить використовувати вугілля. Оздемір зазначила, що будівництво дуже довгої лінії з Катару до Туреччини робить проєкт дорогим, і сказала, що ціни на природний газ на міжнародних ринках також мають вирішальне значення на цьому етапі.

Наголосивши, що ціни мають бути на рівні, який підходить для реалізації такої дорогої лінії, Оздемір заявила, що інакше забезпечити фінансування буде неможливо. Оздемір також згадала, що довгострокова гарантія закупівель є обов'язковою для реалізації проєкту, і зазначила: "Туреччина є одним із найбільших ринків природного газу в регіоні та країною, яка імпортує найбільше природного газу після Німеччини".

Однак у Туреччини також є довгострокові газові контракти з Росією, Іраном й Азербайджаном. Очікують, що трубопроводом такої довжини перекачуватимуть велику кількість природного газу.

Від себе зазначу, що Туреччина стає газовим хабом як для власного індустріального розвитку, так і для транзиту газу в ЄС. Останній показник безпосередньо залежить від динаміки досягнення ЄС мети вуглецевої нейтральності. Поки попит на газ у Європі забезпечуватимуть завдяки переведенню теплових ТЕС із вугілля на газ, переважно в Центральній Європі й на Балканах.

Для реалізації транзитних проєктів і здобуття факторної конкурентної переваги в розвитку власного індустріального потенціалу Туреччині потрібно забезпечити модель, за якої її внутрішні ціни на газ будуть низькими, а в ЄС, навпаки, високими. Статус газового хабу дає на це змогу.

Отже, турецька промисловість, на відміну від німецької, динамічно розвиватиметься, а логістична і транзитна газова рента – наповнюватиме турецький бюджет.

Результат Туреччини тим паче дивовижний, що в боротьбі за статус основного європейського газового хабу вона обійшла й Україну, і Польщу, і Білорусь, які мали яскраво виражені географічні переваги порівняно з Анкарою. Феноменальний геополітичний успіх Туреччини, яка стає країною-хабом і країною-мостом між Європою й Азією.

Багато разів писав і зараз повторю: Туреччина – це умовно Україна, у якої "все вийшло".

А все тому, що Туреччина розуміла: географія – це доля, а не прокляття, і скасування географії завжди погано закінчується. Зисків "стратегія скасування" точно не приносить.

Джерело: Алексей Кущ / Facebook