Припускаю, що замовник Гандзюк – непростий. Інакше вже давно, за такого резонансу та ризику соціальної напруги, було б названо його ім'я
Використання під час нападу сірчаної кислоти – це "збочена фантазія", яка може свідчити про особисту глибоку неприязнь та образу, зазначила юрист, експерт-кримінолог Анна Маляр.
Хто замовив Катю Гандзюк?
Такого роду організований напад може вчинятися із двох причин – гроші чи влада. Тобто Катя комусь не давала або заробляти, або використовувати (отримати) владні повноваження в обхід закону. Так, використання сірчаної кислоти – це збочена фантазія, яка може свідчити про особисту глибоку неприязнь та образу. Але побутову неприязнь (скажімо, любовний трикутник) виключаємо, бо для побутового рівня надто масштабний організаційний процес.
По способу вчинення злочину, знаряддях і засобах, характеру нанесених ушкоджень навіть на первинному етапі можна доволі точно дати кваліфікацію. Натомість літр сірчаної кислоти поліція спочатку оцінила як хуліганство. Можна списати на непрофесійність, але я дозволю собі підозрювати інше – так було потрібно в той момент. Навіть був знайдений цап-відбувайло – Новіков, якого рішенням суду взяли під варту. Ніхто ж не знав, що злочин набуде такого розголосу.
Станом на зараз із відкритих джерел відомо, що затримані виконавці та організатор. Але досі вони стійко приховують ім'я чи імена замовників.
Дивно. Бо зазвичай після допитів у поліції люди розказують навіть більше, ніж було насправді. Як у недавньому випадку в Одесі, коли підозрюваний, випадковий перехожий, після розмови з поліцейськими зізнався у вбивстві студента Одеської державної академії будівництва та архітектури. І таких прикладів чимало... А тут така оказія – п'ятеро затриманих підозрюваних, включно з організатором, і всі мовчать.
Дозволю собі припустити (підкреслюю – припустити), що замовник має можливість впливати на підозрюваних. Окрім того, припускаю, що це непростий замовник (чи замовники), бо інакше вже давно, за такого резонансу та ризику соціальної напруги, було б названо ім'я.
Джерело: Анна Маляр / Facebook
Опубліковано з особистого дозволу автора