У російсько-українських відносинах вибір невеликий: або спільна модернізація, або економічна деградація обох країн
Попри газову, торговельну, інформаційну та гібридну війни, краху української економіки та державності не сталося, підкреслює у своєму блозі на сайті "ГОРДОН" історик Віктор Мироненко.
Ще кілька слів про Форум лідерів бізнесу в Москві. Закінчив я минулого разу, якщо пам'ятаєте, на тому, що спільними зусиллями – хто більше, хто менше – ситуацію у Східній Європі завели в політичний глухий кут. Виходу з нього авторитетні експерти-міжнародники, схоже, не бачать. Не бачу його і я. Можу сказати лише, де його шукати не варто.
Змором нікого не візьмеш. Краху української економіки і державності, попри газові, торгівельні, санітарні, інформаційні і, зрештою, гібридну війни, не сталося.
40 із гаком мільйонів громадян України опинилося у важкому становищі. Але це не змусило їх відмовитися від наміру жити своїм розумом і самим вирішувати свої проблеми.
З іншого боку, незважаючи на значні витрати, пов'язані з дією режиму зовнішніх санкцій, не слід переоцінювати їх політичні наслідки. Для періоду 2014–2016 років загалом кумулятивний ефект санкцій у термінах спаду й утраченого зростання ВВП становив приблизно 2,4–2,8 відсоткового пункту – досить істотні, але аж ніяк не катастрофічні величини.
Звідси висновок: слід відштовхуватися від того, що в середньостроковій перспективі ніхто з основних учасників (Росія, Україна, США, ЄС) не матиме можливості вплинути на зовнішньополітичний курс своїх опонентів, спираючись винятково на інструменти економічного впливу.
В умовах фактичного паралічу мінського процесу вихід на нову парадигму тривалого врегулювання зі значущою економічною компонентою, спрямованою передусім на господарське відновлення сходу України, запобігання готовій вибухнути там і на прилеглих російських територіях гуманітарній та екологічній катастрофі міг би стати першим кроком на шляху виходу з майже закритої політичної пастки.
У російсько-українських відносинах принциповий вибір невеликий: спільна модернізація або економічна деградація обох країн і всього східноєвропейського простору. Між цими двома альтернативами є багато проміжних станів, але в динаміці нічого третього я не бачу і не знаю.
А головний висновок із цього полягає, окрім іншого, ще й у тому, що в політиці слід уникати двох речей: безальтернативності ("ніколи не говори ніколи!") і незворотних рішень.
Згідно з першим правилом я не кажу "ніколи", але слідом за більшістю тих, хто виступав на відповідній панелі форуму, кажу "дуже нескоро" і за умови радикального оновлення загального політичного контексту, інструментарію та осіб на політичній сцені в обох основних на цьому просторі країнах – Росії та Україні.
Джерело: "ГОРДОН"