За трансплантацію органів ми щорічно спрямовували за кордон 1 млрд грн. Змінивши закон і підвищивши фінансування, ми почали рятувати українців в Україні
Як ми перезапустили трансплантацію в Україні й самі почали рятувати українців.
2019 рік. Рік після ухвалення (у травні 2018-го) закону про трансплантацію, який був надією для тисяч пацієнтів. Але... Як у 2018-му, так і у 2019 році нічого не змінилося. До грудня.
Навіщо Україні розвивати власну трансплантацію.
Так склалося, що коли українські лікарі перебували на передових позиціях у галузі трансплантації, до нас їздили з інших країн на навчання, але "щось пішло не так" – і пацієнти могли розраховувати на отримання донорського органа тільки за кордоном. У нас проводили фактично тільки сімейне пересадження нирки або печінки. Якщо пацієнт не мав родинного донора, то дорога була тільки одна – за кордон.
В Україні вже багато років працює бюджетна програма "Лікування громадян України за кордоном". Її фінансування в попередні роки сягало суми в розмірі понад 1 млрд грн на рік. Мільярд, який щорічно спрямовували за кордон. Майже всі ці кошти витрачали на трансплантації, яких тут, в Україні, не робили. Ми фінансували медицину сусідньої Білорусі, скеровуючи туди пацієнтів на трансплантації нирок і сердець, ми розвивали медицину Туреччини, скеровуючи туди дітей і дорослих, яким потрібна трансплантація кісткового мозку. Трохи менше коштів спрямовували в іспанські клініки, в Індію, Німеччину, Ізраїль та інші країни.
Країна, у якій медицину фінансують за залишковим принципом, у якій витрати на цю сферу на рівні в середньому 3,5% ВВП (мінімально необхідний рівень фінансування, за даними ВООЗ, – 5%) – фінансує медицину інших країн. Це реальність. Водночас цієї суми в розмірі 1 млрд грн катастрофічно не вистачало на те, щоб пролікувати (а особливо – вчасно пролікувати) тих, кому це потрібно.
Але і гроші нічого в цій справі не вирішують. Навіть збільшуючи фінансування цієї програми, держава в жодний спосіб не збільшить кількості трансплантацій українців за кордоном.
Зараз у листі очікування на донорський орган у сусідній Білорусі – 341 українець. Це пацієнти, яких за програмою "Лікування за кордоном" спрямували попередніми роками на трансплантацію. І кошти за їхні трансплантації (у середньому по $60 тис. за кожного) уже давно сплачено.
Те ж і з Індією. Саме туди раніше спрямовували українців, які потребували трансплантації легенів або комплексу "серце – легені". Особливо дітей. Тільки цього року в Україну з Індії повернулося двоє пацієнтів. Мертві. Діти. Ті, хто ще залишався в Індії і сподівався, що дістане все-таки донорський орган в Індії, ось нещодавно повернулися додому. Живі. І їхати далі їм нікуди.
Вважаю, немає потреби пояснювати далі, чому трансплантацію треба розвивати тут, в Україні.
Історичні перші кроки.
Повертаємося до грудня 2019 року. До вихідної точки на початку нової історії української трансплантології. Тоді мало хто вірив, що щось зміниться.
Але перше, що ми змінили, – це закон. Той, який ухвалили 2018 року. Ми зробили його таким, що працює. Можна довго розписувати кожну зміну, але зараз, за півтора року після ухвалення закону, добре зрозуміло, що ці зміни дали лікарям змогу рятувати українців в Україні.
Друге – це фінансування. Погодьтеся, одного дозволу працювати мало, хтось має платити за трансплантації. І звичайно, що це не мають робити пацієнти. Тому було прораховано тарифи на трансплантацію, їх затверджено, і держава в межах пілотного проєкту з трансплантації фінансує всі трансплантації в Україні. У 2020 році на це було передбачено 112 млн грн. Станом на 2021 рік ми домоглися збільшення фінансування до 0,5 млрд грн.
Третє – те, що змінюємо зараз. Це ставлення людей до трансплантації. В Україні, на жаль, роками формувалися міфи про "чорних трансплантологів", досі в соцмережах "гуляють" історії про "чорні авто", які викрадають людей на органи, і про те, що трансплантацію роблять тільки багатим. Але це – тема для наступної колонки. Тому що міфи треба розвінчувати.
А зараз – інформація про те, як можна потрапити до листа очікування в Україні.
Із 1 січня цього року в Україні почала працювати величезна електронна база – Єдина державна інформаційна система трансплантації. І тепер пошук і зіставлення пари "донор – реципієнт" відбуваються за її допомогою. Без людського фактора система сама автоматично здійснює добір пари, враховуючи критерії терміновості й місцеперебування донорського органа. Це прозорий процес, і за таким принципом відбувається пошук пари в сусідній Білорусі, в Іспанії, яка є світовим лідером із трансплантації, у США та багатьох інших країнах. Тому в разі появи донорського органа його дістає той, кому він найбільше підходить і кому він невідкладно потрібен.
Це почало працювати в нас, і тепер кожного, хто чекає на трансплантацію, мають занести до цієї бази. У центрах трансплантації є трансплант-координатори, які мають наповнювати "лист очікування". Якщо ви не знаєте, чи занесли вас до "листа очікування" в базі, то доцільно уточнити цю інформацію у вашому центрі трансплантації. Без наявності даних про реципієнта в цій базі трансплантація неможлива. Тому пошук здійснюють серед реципієнтів, занесених до системи.
Це стосується трансплантації нирок, печінки, серця, легенів. Поки трансплантації легень ще не проводять в Україні, але найближчим часом планують її початок. Команду лікарів уже підготовлено, а також для першої трансплантації легенів планують залучити ще й лікарів з-за кордону.
Замість висновків.
Із кінця 2019 року в Україні після понад 12-річної перерви почали проводити трансплантації серця. За цей час пересаджено вдвічі більше сердець, ніж за всі роки незалежності нашої країни. За всі органні трансплантації (як родинні, так і посмертні) платить держава. Щоб дістати шанс на донорський орган, необхідно потрапити в лист очікування в електронній системі.
Ми зробили процес ефективним і прозорим. А головне – ми почали рятувати українців в Україні, розвиваючи свою медицину.
Джерело: "ГОРДОН"