Ми в торгівлі таких договорів напідписували, що вироблене самі собі продати можемо. Кожен захищає свій ринок, нас ніхто не чекає

Коли я читаю коменти щодо економіки, то завжди дивуюся простоті рецептів, які в них пропонуються. Усі вже достеменно знають, що нам просто треба більше грошей. $10, $20, $30 млрд. Бажано на рік. І все буде ок і в урядовців, і в "маленьких українців".

Рецепти, звичайно, різні. Перші кажуть: "Ви нам підгоніть гроші, а ми все "порішаємо". 10% росту, трильйон ВВП й таке інше". Народ каже: "Нє, треба побороти корупцію, й інвестор попре сам як дурний зі своїми мільярдами. Бо ми того варті".

Не у грошах справа. Повірте. І корупція – річ, звичайно, дуже непрємна, але вона тут не основна. Я давно займаюся бізнесом. Причому половину цього "давно" я був банкіром, а половину – підприємцем. Знаю ситуацію із двох боків. Ніяка економіка не потребує більше грошей, ніж може проковтнути.

Маємо власний яскравий приклад. Станом на 1 січня 2005 року кредитний портфель усіх українських банків становив десь $16 млрд. На 1 січня 2009 року – майже $100 млрд. Плюс $20 млрд на рік. І ще плюс $1 млрд на рік видавалося споживчих кредитів на різні радощі життя типу квартир і машин.

Пам'ятаємо, чим це закінчилося у 2009 році – колапсом банківської системи, девальвацією гривні й масовими банкрутствами. Давайте виключимо фактор війни, бо вона взагалі плутає всі карти. Просто уявимо, що війна закінчилася, завтра до нас прийде Ілон Маск і скаже, що хоче побудувати завод в Україні. Що ми йому можемо запропонувати, що він у нас буде випускати? Бампери для мільйонів ржавих євроблях, завезених за останні п'ять років?

Візьмемо агропромисловий комплекс, який ми вважаємо пріоритетом. Зерно і так куплять. Інвестицій там не треба особливих, воно рентабельне. Треба розвивати переробку. Так вона в нас і так розвинута. Має великі надлишкові потужності й теж не потребує інвестицій. І так куди не ткнися. Сировина? Давайте. І то – до якихось меж.

Не забули ще блокування кордонів поляками? Готова продукція? Ні. Кругом своєї – вище даху, кожен захищає свій ринок і нас там не чекає. Ми таких договорів понапідписували за 15 років, що все вироблене тільки самі собі продати можемо. Тому я б сьогодні не ефемерні мільярди рахував, а сідав і аналізував договори, які ми підписали в міждержавній торгівлі.

Дивився б, де є перекоси, де ми можемо хоть якимось чином вписатися в міжнародний розподіл. Які пільги дати інвестору, щоб вони забезпечили йому прийнятну ціну. За якою він зміг би продати свою продукцію, бо його не цікавить потенціал виробництва. Його цікавить потенціал продаж, нових ринків, і коли він його побачить, він сам до нас прийде зі своїми мільярдами.

Джерело: Oleksandr Derkach / Facebook

Опубліковано з особистого дозволу автора