Путін просто так від України не відмовиться, тільки якщо його добряче заштурхати. На це в нас є щонайменше рік

Те, що Путін був готовий закінчити війну в березні 2022-го через переговори, – це, м'яко кажучи, маячня.

Поки вели переговори у Стамбулі, російські війська готувалися виходити з північної частини України, щоб переміститися на Донбас і далі воювати там.

Росію на стамбульських перемовинах представляв клоун Мединський, що, власне, свідчить про їхню несерйозність. Після закінчення цієї зустрічі Мединський не міг додзвонитися Путіну, щоб розповісти, як усе минуло, тому що Путіну було пох…й на ці "переговори". Вони були просто ритуальною дією. Якби наша сторона після Бучі не перервала переговорів, їх могли б хоч щотижня проводити. Штук 50 меморандумів на цей момент підписали б, на перебіг війни це ніяк не вплинуло б.

У лютому 2022-го Путін націлився захопити всю Україну. Ці неадекватні плани стали наслідком його особистої неадекватності та кретинічного викривлення картини світу. І ця неадекватність нікуди не поділася.

У березні 2022 року стало зрозуміло, що цей план неможливо реалізувати, тому рівень зазіхань знизився. Я писав про це неодноразово, зокрема в пості під назвою "Чотири війни Володимира Путіна", повторюватися не буду.

На жодні реальні переговори Путін не піде доти, доки не вирішить, що його позиція є домінантною, а українська сторона із цим погодиться. Або навпаки – коли російська армія опиниться перед загрозою розгрому.

Ні те, ні інше поки що не проглядається. Тому досі триває "третя війна" – війна за південь і Донбас.

Путін сподівається пересидіти, перетиснути, дочекатися, коли моральний дух українців упаде, коли у США переможе Трамп, коли в Європі оберуть ще більше орбанів, коли допомогу Україні буде залізно паралізовано.

У цьому вся суть моменту.

Україна для Путіна – як "моє золотце" для Ґолума, просто так він від неї не відмовиться. Тільки якщо його добряче заштурхати.

І щонайменше рік на це у нас є.

Джерело: Шрайк / Telegram

Опубліковано з особистого дозволу автора