Парад у Москві потрібен не для того, щоб ушанувати пам'ять радянських солдатів, а щоб показати всьому світу свою військову міць G

Напередодні 9 Травня як в Україні, так і в Росії щороку розгортається історична дискусія, яка виходить далеко за межі безпосередньо Дня Перемоги. Тоді як у Москві і далі викидають величезні гроші на організацію військового параду, який явно потрібен не так для того, щоб ушанувати пам'ять радянських солдатів, загиблих у часи війни, як аби показати всьому світу свою військову міць і зброю, у Києві старе радянське свято з кожним роком відіграє все меншу роль.

На перший погляд здається, що це правильно. Зрештою, пам'ятати про події Другої світової війни необхідно, але брати війну, що закінчилася понад 70 років тому, за основу в 2017-му році вкрай неправильно, – а саме цим займаються в Україні. Але головна проблема Києва трохи в іншому: замість того, щоб серйозно досліджувати та розбиратись у своїй історії, історична політика за мовчазною згодою всього політикуму була просто віддана на відкуп Інституту національної пам'яті, чиє керівництво не має прийнятної міжнародної репутації та багато в чому просто робить те, що хоче.

Безумовно, процеси начебто декомунізації та відходу від радянських традицій назріли та були потрібні, щоб зробити впевнений крок у бік модернізації українського суспільства. Велика проблема, утім, полягає в тому, що воно здебільшого має лише вкрай слабке уявлення про свою історію. Степан Бандера й ОУН, наприклад, для багатьох у 2017-му році стали радше символами боротьби з Росією, ніж історичними постатями 75-річної давнини, які не тільки боролися за українську незалежність, але і, наприклад, брали участь у розстрілах у Бабиному Яру (де, втім, пізніше було розстріляно і багатьох українських націоналістів). Зі свого боку, їхні опоненти бездумно займаються демонізацією ОУН, керуючись лише кліше, а не реальними історичними знаннями.

Ті процеси, які Україна нині запустила за допомогою розвороту своєї історичної політики, не допомагають розібратися в реальних історичних подіях, а лише зміцнюють різноманітні кліше й образи, що абсолютно не відповідають дійсності. Навіть на тлі війни на Донбасі та дуже складних відносин з Росією Україні варто відійти від емоційності у контексті своєї історії та серйозно зайнятися нею на академічному рівні. Інакше Київ буде, сам того не помічаючи, робити те саме, що й Москва, – а російський шлях у цьому випадку явно не є прикладом для наслідування.

Джерело: "ГОРДОН"