Складається враження, що в команді лідера президентських перегонів рішення щодо оборонних питань – і кадрові, і концептуальні – генерують експромтом

Щодо ситуації після 21 квітня.

Я рідко пишу на суто політичні теми. Основний акцент моєї роботи і роботи всієї групи ІС не змінюється вже п'ять років – це сфера національної безпеки й оборони. Саме через призму цієї проблематики ми розглядаємо перебіг та результати виборів.

У чому ми бачимо головну небезпеку, яка теоретично може виникнути? Це небезпека повернення до ситуації 2014 року.

Згадайте. П'ять років тому Україні довелося в дуже стислі терміни і за вкрай несприятливих умов нехай і не повністю з нуля, але фактично заново створювати систему нацбезпеки й оборони. Бо та система, яку ми мали, за винятком дуже небагатьох елементів, була фактично мертвою. Багато рішень ухвалювали "з коліс", методом проб і помилок.

Я зараз залишу за дужками суб'єктивні фактори і різноманітних свинарчуків. Суть у тому, що багато об'єктивно доводилося робити без готових рецептів, у цейтноті, під час грубого дефіциту всього й активної протидії інфільтрованих агентів Кремля у всіх оборонних структурах.

За п'ять років, незважаючи на очевидні труднощі і проблеми (повірте, я дивлюся на ситуацію без рожевих окулярів), вдалося досягти важливих змін на системному рівні. Пройдено певний шлях. Зокрема, вперше за роки незалежності створено лінійку – не абстрактних, а прив'язаних до реальності – документів оборонного планування, у яких чітко зафіксовано мету – реформування сектору національної безпеки і оборони відповідно до стандартів НАТО. Більшість цих документів розрахована на період до 2020 року.

Тобто наступного року основну масу перетворень мало бути завершено. Якісь із зазначених цілей буде досягнуто вчасно, за низкою напрямів є серйозні пробуксування, незважаючи на всі бравурні заяви військового керівництва. Але вектор – однозначний.

Навесні 2020 року в Києві має відбутися сесія Парламентської асамблеї НАТО, що стане гарним майданчиком для підбиття підсумків і анонсування наступної мети – переходу на новий рівень інтеграції. Одне слово, у нинішньому році чекає дуже багато кропіткої роботи. Відповідальність за яку лягає на вище військово-політичне і військове керівництво. На конкретних людей, яких можна критикувати, яким можна і потрібно допомагати, від яких, зрештою, можна вимагати звіту за результат або відсутність такого.

Але що ми маємо? Особисто в мене немає ні найменших уявлень про те, що думає про реформування сфери оборони кандидат, який одержав найбільшу підтримку в першому турі. Адже повноваження у цій сфері не можна делегувати ні прем'єр-міністру, ні спікеру, ні найпрекраснішим радникам, хоч як красиво вони б виступали від імені свого боса. Це пряма відповідальність президента. Це – його кадри і його рішення.

Не знаю, як у вас, а в мене складається стійке враження, що станом на зараз у команді лідера перегонів рішення щодо оборонних питань – і кадрові, і концептуальні – генерують експромтом. Ми можемо (і повинні) критикувати нинішнього головнокомандувача за певні призначені ним кадри – але ми хоча б бачимо ці кадри і можемо оцінити їхню діяльність. Ми бачимо конкретні документи-орієнтири і розуміємо, в якому напрямку рухається реформування сфери нацбезпеки і оборони. Того ж, чого немає, не можна аналізувати. І це – у країні, яка воює.

Хай там що, враховуючи нинішні передвиборчі розклади в управлінському плані, є велика загроза повторення ситуації 2014 року. Москва від такого подарунка не відмовиться і напевно влаштує стрес-тест для виявлення точок, де можна Україну "продавити".

Навіть більше, якщо відкрити програму кандидата, то в ній можна виявити такий дивний пасаж: "Рух України до НАТО та інших подібних об'єднань – запорука нашої безпеки, в яку я вірю і яка має одержати підтвердження через всеукраїнський референдум". Багато хто відреагував на слова про референдум, але в мене інше запитання – про які "інші подібні об'єднання" йдеться? Інше "подібне об'єднання", куди Україна теоретично може рухатися, – це Організація Договору про колективну безпеку (насправді ми ж не збираємося прикинутися, наприклад, південноазійською країною і відродити Манільський пакт, гордо простуючи на чолі [Організації Договору Південно-Східної Азії] СЕАТО – 2?). Тобто Україну хочуть повернути до практики багатовекторності? Ми це проходили, результати відомі – втрата контролю над територіями і смерті тисяч українців.

Далі. Дивною видається ситуація з кадрами. Кандидат у президенти ховає людей, які в нього нібито підготовлені для призначення на керівні посади у сфері оборони і безпеки, щоб їх не вкрали. Просто вдумайтеся. Якщо вірити цьому кандидату, то він розраховував призначити керівником оборонного відомства іншого кандидата в президенти (про існування якого, мабуть, дізнався під час виборів). Не вийшло. Що тепер? Кастинг у головнокомандувачі? Наберуть за оголошенням?

Усе має такий вигляд, ніби й не було цих п'яти років. Не було поту, крові, жертв, біженців. Тоді як без чіткої і дуже конкретної позиції верховного головнокомандувача жодних реформ не буде завершено. Загальними фразами тут не відбудешся.

У зв'язку з чим алгоритм дій для групи ІС дуже простий – я про це писав раніше. Якщо результати голосування відповідатимуть даним останніх соцопитувань, то після 21 квітня в плані протидії зовнішньому агресору для нас не зміниться нічого. Росія, як і раніше, залишиться ворогом, а її поплічники в Україні – пособниками ворога. Можливо, ми вживатимемо додаткових заходів, щоб захистити наших людей у Криму та на окупованій частині Донбасу.

Що стосується ситуації всередині країни – ми будемо уважно стежити, щоб не було намірів нав'язати капітуляцію під виглядом "миру". І діяти адекватно. Усе, що буде в наших силах – ми зробимо.

Джерело: Дмитрий Тымчук / Facebook

Опубліковано з особистого дозволу автора