У РФ переконані, що якщо немає органу, здатного відстежувати виконання рішення трибуналу щодо українських моряків, то виконувати його не обов'язково

Україна та міжнародна спільнота мають уже готувати новий пакет особливих санкцій за ігнорування РФ рішення Міжнародного трибуналу ООН з морського права та утримання в полоні захоплених у Керченській протоці моряків у листопаді минулого року.

Згідно з ухваленим рішенням, затримання трьох військових кораблів і 24 військовослужбовців на борту є грубим порушенням імунітету, який мають воєнні кораблі відповідно до конвенції ООН із морського права. Суд зазначив, що захоплені моряки перебувають під захистом ст. 4 (А) і 4 (А) (4) Третьої женевської конвенції та ст. 43, 44 додаткового протоколу I.

Москва ж продовжує грати на роз'єднаності країн Заходу на тлі конфлікту Німеччини зі США щодо "Північного потоку – 2", затягує час для завершення надуманої кримінальної справи проти військовополонених моряків в "обхід" рішення трибуналу.

Росія просуває мантру: "Немає покарання за непокору міжнародному суду". Так обґрунтовував Кремль свою позицію ще у 2013 році у справі Greenpeace (Нідерланди проти Росії). Як виправдання РФ узяла на озброєння наратив про те, що держави самі де-факто вирішують, чи визнаватимуть вони  рішення і юрисдикцію того чи іншого органу ООН. Принаймні саме таке обґрунтування підтримав суддя Роман Колодкін під час голосування й ухвалення рішення про примусові заходи.

Очевидно, Москва намагатиметься схилити міжнародну спільноту до того, що вона має повне право не тільки визнавати або не визнавати юрисдикцію, а також визнавати або не визнавати окремі судові рішення, що само по собі нонсенс і суперечить міжнародному праву. У будь-якому разі ми вже маємо реакцію і заяву прессекретаря Дмитра Пєскова про те, що вердикт трибуналу нічого не змінює, а депутати Держдуми Руслан Бальбек, Олександр Молохов, голова комітету Ради Федерації з конституційного законодавства і держбудівництва РФ Андрій Клішас, так ті взагалі заявили: "...рішення не варте й копійки".

Намагаючись пом'якшити емоційні, але юридично неграмотні висловлювання урядовців РФ, виступив професор МДІМВ Російської Федерації Дмитро Лабін, пояснюючи, що: "...невиконання не спричинить жодних санкцій і тим паче виходу Росії з-під дії конвенції. Навіть більше, у цьому контексті Росія не зазнає відчутних втрат і не зобов'язана брати участі в процесі, навіть незважаючи на принцип pacta sunt servanda (угод потрібно дотримуватися)".

Усе просто, влада РФ переконана в тому, що якщо немає органу, здатного відстежувати виконання рішення трибуналу, то виконувати його не обов'язково, адже функція трибуналу закінчується ухваленням рішення і таким залишається. І не вироблено міжнародним правом жодного механізму примусу до дотримання рішень.

7 червня 2019 року Росія вчергове показала, що вона думає про безпеку та міжнародне право, здійснивши несподіваний маневр, який мало не призвів до конфлікту зі США через можливе зіткнення двох бойових кораблів: протичовнового корабля РФ "Адмірал Виноградов" і крейсера "Чанселорсвілль" Тихоокеанського флоту США у Філіппінському морі.

Військові США, зокрема екскапітан ВМФ США Карл Шустер вважає, що Путін віддав прямий наказ російському ВМФ за будь-якої можливості чинити тиск на американські кораблі і всіляко їх провокувати. Це також підштовхує до думки про те, що президент РФ також дав пряму вказівку ухилятися від рішення Міжнародного трибуналу ООН з морського права.

У цій ситуації для України настав час переходити в контрнаступ та ініціювати засідання Ради Безпеки ООН для ухвалення спеціальної резолюції щодо примусу РФ до виконання рішення Міжнародного суду. Зрозуміло, що РФ накладе вето на таку резолюцію, однак наша країна здобуде політичний карт-бланш для посилення санкцій проти морської і нафтової сфер РФ.

Окрім того, це створить політичний плацдарм для введення Україною тимчасових заходів відповідно до ст. 60 Віденської конвенції 1969 року і ст. 51 Статуту ООН, зупинивши дії або повністю розірвавши договір 2003 року між РФ і Україною щодо Азову.

Так, діючи відповідно до розділу 1 частини 2 конвенції 1982 року, оголосять встановлення 12-мильних територіальних вод, які мають відраховувати від вихідних ліній, координати яких буде позначено відповідно до вербальної ноти №663, надісланої генеральному секретареві ООН ще 11 листопада 1992 року.

Одночасно з позначенням меж своїх територіальних вод Україна може встановити 24-мильну прилеглу зону і заявити про ширину своєї морської зони та континентального шельфу. У такому разі простори Азовського моря за межею територіальних вод набудуть статусу вод відкритого моря, а Керченська протока відповідно до частини 3 конвенції матиме статус протоки, яку використовують для міжнародного судноплавства.

Із точки зору санкцій необхідно порушити питання і про введення обмежень проти морської інфраструктури російських трубопроводів, портів Азову, а також установ, які забезпечують сертифікацію іноземних суден із їх подальшою реєстрацією "під прапор" РФ і надають послуги іноземним операторам для комунікації із закритими портами АРК.

Джерело: Дмитро Тимчук / Facebook

Опубліковано з особистого дозволу автора