Переговори в Женеві завершилися нічим. Путін буде йти доти, доки йому дозволятимуть обставини та інстинкт самозбереження

Проміжкові результати проміжкових переговорів США та РФ.

Переговори в Женеві, як і слід було чекати, завершилися нічим. Росіяни продовжили відкрито й публічно хамити, а американці стримано говорили про незмінність позицій.

Тепер дуже коротко про кілька речей, про які в нас чомусь майже не говорять.

1. Перш ніж почати говорити про самі переговори, потрібно окремо зупинитися на ситуації в Казахстані. Там Путін – не через те, що він "вигадав" бунти, а в силу ідеальності шторму – зумів зробити бліцкриг і втілити в життя те, що він довго та складно намагався зробити в Україні у 2014 році. Він не тягнув час із введенням військ, а відразу прийняв це рішення, особливо зважаючи на інструмент ОДКБ. Тому всі подібні подальші речі РФ буде пробувати робити чи то у форматі ОДКБ, чи у форматі частини ОДКБ (Білорусь тут буде союзником). Виходячи з концепції того, що Путін будує пряме віддзеркалення США, ОДКБ стає тим самим інструментом, яким для США був в останні роки НАТО.

Усі попередні "революції", у яких брав участь Путін (Сирія, Венесуела, Білорусь, Казахстан), базуються на кількох принципах: 1) керівник держави не має права йти з посади, які б не були наслідки для його держави; 2) РФ дає стабілізуючу військову допомогу (чим більше росіян пройде через такі конфлікти, тим більш лояльним буде населення до влади, бо ветерани всіх воєн є основою лояльності режиму); 3) РФ заходить із військовими (у ситуації з Венесуелою – квазівійськовими) базами; 4) разом із військовими заходять спецслужби, які працюють у парі з місцевими спецслужбами; 5) Росія не вважає велику кількість поранених чи смертей проблемою для себе. Завдяки Казахстану Путін отримав можливість побудови нового Варшавського договору, головним завданням якого на цьому етапі є не стільки лякати Захід, скільки створення системи енергетичної безальтернативності РФ на великій частині євразійського простору.

2. Повертаючись до переговорів зі США, ми маємо перш за все поставити запитання: "Чи є в Путіна якийсь конкретний план?" І відповідь тут проста: "Ні, його немає". Є набір бажань, під які підведені певні можливі інваріантні кроки (не впевнений навіть, чи деталізовані). Путін грає з коліс, шукаючи умовний шанс для бліцкригу, як це було в ситуації з Казахстаном. Це ключовий момент для аналізу дій Путіна зараз. Він буде йти доти й стільки, скільки йому дозволятимуть обставини та інстинкт самозбереження.

3. Зараз із великою долею ймовірності ми можемо говорити, що на тлі кампанії "Казахстан наш" та "Ми посилаємо Захід" рейтинги російської влади підуть угору і кількість росіян, хто проти війни з Україною, може різко зменшитися.

4. Щодо самих переговорів, то є зовнішній антураж, який виглядає як "бикування" росіян та небажання йти на діалог. І це тактика цього етапу. Є окреслене коло "червоних ліній" США (на цей момент), який передбачає часткову деескалацію ситуації навколо України та домовленості про відмову від появи певних нових типів озброєнь у пострадянських країнах та певне зменшення активності в Чорному та Балтійському морях. Судячи з усього, приблизно такий розклад сил буде основою для проміжкових (звичайно ж, недовговічних) домовленостей.

5. На жаль, є висока ймовірність, що частиною цих домовленостей стане примус України до виконання "Мінська" та інтеграції ОРДЛО в Україну. Поки що в наших широтах усі, на жаль, мовчать і ніхто всередині влади не виходить не те що із власними ініціативами, а взагалі ми не формулюємо позиції щодо наших "червоних ліній". Наш зовнішній вектор концентрується виключно на контрпродуктивному. Чому ми досі не в НАТО? (Останнього разу таку заяву зробив 10 січня посол України в Німеччині). Іншими словами, ми не розуміємо гри інших країн і продовжуємо нічого не робити.

6. Зараз, окрім воєнної загрози, головною проблемою стає економічний стан країни і гра Путіна в розхитуванні саме економічної ситуації. І тут є два можливі негативні варіанти розвитку подій, які може інспірувати РФ: прискорення негативних процесів уже зараз або ж очікувати рік до наступного опалювального сезону, коли почнеться велика дискусія: газ від росіян напряму чи холодна зима. Поки влада навіть не готова подумати про такий сценарій. І головна задача Банкової – теоретична зачистка інформполя та війна з різними елітами.

7. Варіант із можливим визнанням ОРДЛО та подальшими заявами про те, що територія "ЛДНР" – це повна територія Донецької та Луганської областей, ніхто не відміняв. Поки він є головним запасним варіантом.

Якщо говорити про проміжкові висновки, то, на жаль, головний висновок: усі чекають, що хмари самі по собі розійдуться.

Джерело: Vadym Denysenko / Facebook

Опубліковано з особистого дозволу автора