Зі "Слугою народу" з'явився шанс на рух, а не біг по колу. Чи є ризики авторитаризму? Є. Але вони були завжди – за Кучми, Януковича, Порошенка

Останні дні у стрічці та в новинах постійно чути: "узурпація", "турбо-режим", "шалений принтер" та "концентрація повноважень" тощо...

Мене звинувачують в необ'єктивності, що я обережно висловлююсь із приводу різких рухів влади. Є такий гріх. Обережно. Тому що я писав, що за моїм літочисленням відлік влади пішов 29 серпня. Рано гнобити.

Є і друга причина. Останні десятиріччя популісти всіх мастей обіцяли "покращення", почути кожного, жити по-новому і таке інше, але далі слів ніхто нічого не хотів і не міг зробити. Не хотів, бо їх усе влаштовувало, і не могли, тому що різні політичні та олігархічні групи, маючи різні інтереси, блокували ініціативи одна одної. Навіть корисні. Країна вперто бігала по колу, як Сірко за власним хвостиком.

Зараз ситуація докорінно змінилася. Одна політична група отримала не просто блокуючий пакет, а повну "мажоритарну" більшість у всій владі, й отримала шанс реалізувати всі популістичні ідеї "папєрєдніков" останніх років.

Хочете зняти недоторканність – прошу. Скоротити кількість – будь ласка. Пропорційну систему в Конституцію – не проблема. Закон про імпічмент – не страшно. Швидку роботу над проєктами законів – нате вам!

Закон "політичного бумеранга" спрацював на всі 100%. Усі інші політичні групи виявилися сьогодні просто статистами, а не акторами. І це їх лякає. Більше того, це їх деморалізує і девальвує як суб'єктів політики.

Але вони ("Слуга народу") розірвали коло! З'явився шанс на поступальний рух, а не біг по колу. Куди, запитаєте ви? Я поки не знаю. Я поки не бачив ні "візію", ні візіонерів, що можуть її озвучити. Але тактичні кроки – цілком у правильному напрямі. Чи є ризики авторитаризму? Вони є завжди. Були при Кучмі, Януковичі та Порошенку. Є й сьогодні.

Можливо, я наївний, але мені здається, що найбільшими запобіжниками від авторитаризму та диктатури є внутрішні переконання, цінності перших осіб держави й ті практики та спосіб життя, які передували їх приходу до влади. Якщо спростити – то мотивація у владі.

Якщо така мотивація направлена на особисте збагачення – ми отримуємо Януковича. Якщо до "бажання влади заради самої влади" – Кучму. Мікс із перших двох – Порошенка. Якщо до того, щоб стати частиною підручника історії, – таких поки що в нас не було...

І останнє, що мене стримує. Історія не знає прикладів "швидких стрибків" у розвитку суспільства у виважений спокійний спосіб у рамках стандартних демократичних процедур.

Такі стрибки потребують єдиного центру прийняття та вироблення рішень і дуже швидкої їх імплементації. Реформи робляться або дуже швидко і жорстко – рік, півтора, або ніколи. Із ламанням через коліно саботажу з боку інших, старих груп впливу.

Тому нам прийдеться визначатися – або "стрибок у майбутнє" в режимі "концентрації влади", або стагнація в "пошуку консенсусу". Тут головними стануть ті "червоні лінії", про які заявлять не політики, а суспільна думка.

Джерело: Віктор Чумак / Facebook

Опубліковано з особистого дозволу автора