У законопроєкті "про відкуп від корупції" поки немає ані зради, ані перемоги. Але треба пильнувати

Ухвалений у першому читанні законопроєкт "відкуп від корупції" викликав гарячі дискусії. Як людина, що була дотична до антикорупційної реформи 2014–2018 років, напишу і я кілька думок.

Попереджаю, буде лонгрід.

Законопроєкт дійсно дуже непростий, особливо в умовах, коли суспільство має гострий запит на справедливість. Усі ми хочемо, щоб корупціонери понесли найсуворіше покарання й сіли надовго в тюрму.

А тут на перший погляд здається, що людина вчинила злочин, заплатила кошти й відкупилася від слідства.

Таке собі українське ноу-хау, щоб уникнути покарання.

Чи дійсно це так? Чи можливо світову практику застосувати в Україні? Які є ризики? Давайте розбиратися.

Ви будете здивовані, але "угода зі слідством" – це поширена світова практика, і, до прикладу, в тих же США взагалі є одним із ключових методів правового вирішення кримінальних справ.

За певних обставин вона є доволі ефективною, оскільки дозволяє завершити справу й призначити вирок і штраф ще на етапі досудового розслідування.

І це дуже добре. Без угоди справа тягнулася б невідомо скільки й невідомо чим би закінчилася взагалі. А на всі ці процеси витрачаються як кошти платників податків, так і робочий час суддів і правоохоронців.

До речі, в Україні сьогодні кадрова комплектація судів складає близько 60%. Суди завалені справами, тож цей механізм дозволить їх розвантажити й наблизити правосуддя і покарання.

Тож можемо мати подвійну вигоду. Маємо вирок суду по корупціонеру, штраф, який піде до бюджету, й розвантаження як судів, так і правоохоронців.

Схожу думку має і Європейський суд з прав людини. У своїх рішеннях він згадував цей механізм, прописуючи, що "угоди про визнання винуватості, окрім надання важливих переваг швидкого розгляду кримінальних справ і пом’якшення навантаження на суди, прокурорів і адвокатів, також при правильному їх застосуванні можуть стати успішним інструментом у боротьбі з корупцією й організованою злочинністю і можуть сприяти зниженню кількості призначених покарань і, як наслідок, кількості ув’язнених" (Natsvlishvili and Togonidze v. Georgia від 29 квітня 2014 року).

Тобто за цією логікою угода зі слідством – це не "корупціонерам тепер усе можна". Це ще один метод боротьби з корупцією.

Чи може він бути дієвим в Україні? Наразі про це складно говорити, оскільки є занадто багато застережень. Це стосується як статей, за якими ця норма може застосовуватися, так і сум штрафів.

Як на мене, потрібно встановлювати прогресивну шкалу штрафів залежно від вчиненого злочину.

Ще одна контроверсійна норма, яка мені не подобається, – угоду можна укладати, не вказавши на людей, з якими ти потенційно вчиняв злочин.

Як на мене, це не вірно.

Карати (у цьому випадку штрафувати) потрібно всіх фігурантів.

Ще одна норма, яку точно потрібно зафіксувати, – це заборона фігурантам справи призначатися на державні посади певної категорії.

Сподіваюся, між першим і другим читанням депутати вивчать перелік письмових зауважень до законопроєкту від правоохоронних органів, громадськості, міжнародних партнерів і підготують відповідні правки. Ну і, звісно, переконаний, що фінальна версія законопроєкту все одно буде узгоджуватися із західними партнерами.

Тож, на мою думку, поки тут немає ані зради, ані перемоги.

Це нормальний законотворчий процес. І дуже добре, що він іде під пильним контролем громадськості й опозиції.

Попередні висновки можна буде робити виключно перед другим читанням, коли ми побачимо всі правки й зрозуміємо хоч приблизно, яка філософія буде закладена в остаточній версії.

Тож боротьба триває – спостерігаймо.

Джерело: Viktor Taran / Facebook

Опубліковано з особистого дозволу автора