Зеленський усвідомив: в Україні є два варіанти президентів – або український, або в Ростов. І пішов коридором, сформованим Ющенком і Порошенком
Половина майбутнього визначається минулим. На двох Майданах український народ вибрав шлях додому, у демократичний європейський світ. Коли ми сьогодні говоримо про НАТО, ми опираємося на нашу історію. Ми спільно із західним світом, як колись Данило Галицький із хрестовим походом пробував визволитися від монголів, чи ми із ханами Монголії, як Олександр Невський став данником і кревником ординських ханів? От розвилка цивілізації.
Саміт НАТО в липні є для нас цивілізаційним вибором, хоч ми його зробили. Мені приємно, що нинішній президент після багатьох років зневіри в НАТО, ЄС, демократію сьогодні є головним двигуном цього процесу. Свого часу президент Ющенко сформував напрямок руху України, президент Порошенко заклав юридичні основи коридору до НАТО і ЄС, аж до змін у Конституції, і зробив величезні практичні кроки в цьому напрямку.
Президент Зеленський на початку як людина іншого світобачення намагався із цього коридору вискочити перші два роки перебування на посаді. Але він усвідомив: в Україні є два варіанти президентів – або український, або в Ростов. І він пішов коридором, сформованим Ющенком і Порошенком.
Словосполучення "Вільнюський саміт" мені нагадує осінь 2013 року. Українське суспільство й опозиція тоді чекали Вільнюського саміту, де Янукович мав можливість підписати угоду про євроасоціацію України. Буквально за кілька днів до того, у річницю першого Майдану, вустами прем'єра Азарова було сказано: "Нікто нікуда не ідьот, ми залишаємося з Росією". Це збурило все суспільство, зібрався новий Майдан.
Майдан збирається тоді, коли в нації забирають надію: надію на чесні вибори, як у 2004 році, на визначення свого геополітичного становища, участі в ЄС, як у 2013 році.
Тоді Вільнюський саміт відмовив Україні. Але все залежало від українців. Бо доля євроасоціації України знаходилася не у Вільнюсі, а в Україні, на Майдані.
Зараз аналогічна ситуація. Доля членства України в НАТО також не у Вільнюсі. На жаль, надто багато сигналів про те, що ряд країн і прагматичних боягузів із третього окопу у старій Європі не готові прийняти таке рішення на користь України. Знов доля України не у Вільнюсі, вона – в Україні, у руках української армії. Це наш новий Майдан. Сьогодні від успіхів ЗСУ залежатиме все: і повернення територій, і її членство в НАТО і ЄС.
Джерело: Юрій Луценко / Facebook