Польща два рази встала на шляху української незалежності. Прийшов час Польщі платити нам не лише символічно

У 1918 році українська державність вистояла, але впала за пару років.

З одного боку перли більшовики (спеціалісти кажуть про 1 млн багнетів).

З іншого – поляки. Союзники надали їм зброю для боротьби з більшовиками, але вона була використана для окупації населених українцями Галичини й Волині. Жодного міжнародного мандата для військової окупації українських земель Пілсудський не мав.

А ще були румуни, денікінці, власна українська отаманщина…

Україна впала у 1921 році. Її поділили між собою Польща Пілсудського й Росія Леніна. Потроху українського пирога дісталося Румунії й Чехословаччині.

Потім СРСР використав підневільних українців як мобілізаційний ресурс.

У 1939 році Польща капітулювала за 28 днів.

У 1945 році Польща отримала радянські танки по всій своїй території.

Можливо, це урок? Можливо, краще мати кремлівські танки під Бахмутом, а не під Вроцлавом?

Цей урок дуже добре засвоїло покоління, яке пережило ту війну, – покоління Яцека Куроня, Анни Валентинович, покоління "Солідарності".

Вони чітко розуміли звʼязок між причинами й наслідками: помилки Польщі Пілсудського коштували їм втрати державності, втрати суверенності, перетворили на сателіта імперії зла.

Вони усвідомлювали, що незалежність Польщі у 1918 році відбулася коштом української незалежності.

І що цей борг треба віддавати.

Яцек Куронь писав: "Польща двічі завадила незалежності України в ХХ столітті. Уперше – внаслідок перемоги в 1918 році над Українською Галицькою Армією, вдруге – через Ризьку угоду". Україна ніколи не мала цього гріха перед Польщею – українці не ставали на шляху польської незалежності.

Саме тому це покоління так поспішало першими визнати незалежність України у 1991 році.

Це була символічна сплата старого боргу українцям.

А от тепер прийшов час платити не лише символічно.

Втрата державності коштувала українцям мільйонів життів.

Причиною того, серед багатьох причин, було й те, про що писав Куронь: Польща два рази встала на шляху української незалежності.

І це також вимагає не тільки слів, але й дій. Звичайно, якщо поляки не зичать собі знову російських танків під Вроцлавом.

Передвиборче божевілля, яке вже охопило Польщу, є небезпечним. Не варто експериментувати: цього разу Польща капітулює за 28 днів чи швидше? Бо після України наступною завжди була Польща.

Те, що сьогодні польські політики – незалежно від політичного спектра: і праві, і ліві, і ті, що між ними, – вдаються до мови шантажу, є огидним і потенційно небезпечним.

Зупиніться!

Джерело: Oleksandr Zinchenko / Facebook

Опубліковано з особистого дозволу автора