Новгородцев: Думку про українців я взяв із "Тараса Бульби". Козацька вольниця. Ці люди відмовлялися бути рабами, що ми і спостерігаємо донині
Колишній радіоведучий "Русской службы BBC" Сєва Новгородцев напередодні творчої зустрічі в Києві, яка відбудеться 22 жовтня в Carribbean Club, розповів в інтерв'ю виданню "ГОРДОН" про те, як змінилася роль російського року в суспільстві, як, на його думку, Україна може повернути Крим, про втрачену манірність британців і моралізаторство в Росії.
Колишній радіоведучий "Русской службы BBC", автор програм "Рок-посевы", "Севаоборот" і "БибиСева", кавалер ордена Британської імперії 79-річний Сєва Новгородцев, який емігрував до Англії із СРСР в 1975 році, проведе в Києві 22 жовтня в Carribbean Club зустріч у форматі відповідей на запитання. Напередодні заходу видання "ГОРДОН" передало ведучому добірку своїх запитань.
Нинішній системі рок байдужий — вона займається своїми справами, наприклад, зароблянням грошей, і рок із протестного руху повернувся на ниву мистецтва
– Група "Кіно" заявила про возз'єднання за 30 років після смерті Цоя і має намір дати концерти в Москві та Санкт-Петербурзі. Як ви ставитеся до таких повернень на сцену?
Група "Кіно" в цьому не самотня. Ієн Гантер оголосив про возз'єднання Mott the Hoople (може, хтось пам'ятає їхній альбом All the Young Dudes 1972 року.) Із того складу двоє померли, ще один лежить з інсультом – і нічого, виступають.
Група Kiss теж возз'єдналася, щоправда, з оригінальної четвірки на сцені сьогодні лише двоє (інші живі, але не хочуть). Група The Who возз'єдналася в половинному складі (друга половина пішла в інший світ). Група Foreigner возз'єдналася в особі однієї людини, Міка Джонса, але в нього не те серце, нещодавно на 10-тисячному концерті в Тель Авіві він узагалі не вийшов на сцену. Але все одно – Foreigner.
Цей список можна ще довго продовжувати. Публіка вимагає, вона хоче повернутися в ті роки, коли була зачарована артистами. Людям властива ностальгія, і це прекрасно.
– Рок народився у СРСР як протест проти системи. Зараз на пострадянському просторі цей жанр став декоративним, бутафорським?
– Мені здається, що рок народився з любові до року. Це був жанр самовираження молоді, але оскільки система забороняла і гвинтила, то це самовираження вилилося у протест. Нинішній системі рок байдужий – вона займається своїми справами, наприклад, зароблянням грошей, і рок із протестного руху повернувся на ниву мистецтва, яка, треба сказати, протягом минулих років трохи зачахла. Час змінився.
– Хто входить до вашого особистого рейтингу п'яти найкращих музичних гуртів в історії?
Відповім піснями: Queen – Barcelona, Billy Joel — She is Аlways a Woman to Me, The Beatles – кінець альбому Abbey Road (She Came in Through the Bathroom Window, Golden Slumbers, Carry that Weight, And in the end), Thin Lizzy – Parisien Walkways, Crosby, Stills, Nash and Young – Teach Your Children.
До Чорнобильської катастрофи Україна була найздоровішим місцем на землі, тут виростали люди нестримної енергії
– Ви знайомі зі Святославом Вакарчуком. Як розцінюєте його рішення піти в політику?
– Святослав справив на мене враження людини рішучої і сміливої. Досвід його великих концертів засвідчує – він може вести людей за собою. Проте в політиці бути фігурою романтичною недостатньо, там багато нудної крючкотворної роботи, яка потребує до того ж глибоких знань в економіці, фінансах, дипломатії та юриспруденції. Можливо, Святослав працював над собою і цілком готовий. У всякому разі, бажаю йому успіху.
– В Україні після 2014 року скинули пам'ятники Леніну та іншим комуністичним діячам (це явище назвали декомунізацією). Чи правильно це?
– Серед перших більшовиків було чимало чесних ідеалістів, але створена ними система придушення й терору поглинула і їх, і кілька наступних поколінь партпрацівників. Великий терор, як ми тепер знаємо, робили за рознарядкою, за плановими цифрами. Моторошна, антигуманна, демонська система. Справжню роль Леніна поступово виходить з історичного туману, який Сталін напустив для власного маскування. Мені від цих пам'ятників завжди було зле.
– Ви неодноразово приїжджали в Україну. Яка думка у вас склалася про українців? У чому особливість українського менталітету? У чому головна відмінність українського менталітету від російського?
– Думку про українців я взяв із "Тараса Бульби". Козацька вольниця. Запорожець платив у шинку стільки, скільки рука згрібала в кишені. Для тонкої бухгалтерії це, звичайно, погано, але ці люди відмовлялися бути рабами, що ми і спостерігаємо донині. До Чорнобильської катастрофи Україна була, на мою думку, найздоровішим місцем на землі, тут виростали люди нестримної енергії. Інакше кажучи, український чорнозем не рівня російському підзолу. Проте в Росії народилося нове покоління технічно підкованих і просунутих людей, інтелектуальна й культурна маса там усе ще набагато потужніша.
– Як, на вашу думку, Україні можна повернути Крим?
– Тільки полюбовно, створити країну і порядок, у який захочеться увійти. Загалом, історія втрати Криму здається мені доволі каламутною, хто-небудь дослідить колись цю справу.
– Як вас змінила Британія? Які звички з'явилися? Складно звикнути до манірних британців? Як вони розуміють свободу?
– Британія, коли я туди приїхав, була країною дуже пристойною. Люди виховані, у разі чого – відразу перепрошують, без черги ніколи не полізуть, говорять неголосно, розмови про гроші вважають непристойністю. Чудово поінформовані, у пивний можна поговорити на будь-які теми. Свободу розуміють насамперед як відповідальність. У спілкуванні часом бувають нуднуватими, але працювати з ними справжнє задоволення. Пунктуальні, незлобиві, завжди готові пожартувати. На жаль, референдум 2016 року вивів тихі розбіжності, які були завжди, на поверхню. Від манірності не залишилося і сліду.
– Космополітизм як такий – це утопія? Чи можливий він у сучасному світі? Це благо чи зло?
– Космополітизм не тільки благо, але єдиний шлях у майбутнє. Шлях цей далеко не простий, оскільки бути космополітом не всім під силу. Треба знати іноземні мови й культуру, вміти бачити проблему з різних боків.
– Як ви вважаєте, музиканти, які декларують, що перебувають поза політикою у країні, у якій триває війна, не висловлюють своєї думки про події, мають моральне право отримувати державні нагороди або бути власниками державних звань, які їм надали раніше?
– Музиканти на все мають право, їх не можна ні судити, ні ображати. Так ведеться з давніх-давен: на сільському весіллі, бувало, усі нап'ються, посуд переб'ють, одне одному морди розквасять, а гармоніста ніколи не чіпатимуть. Справжній музикант – це працівник емоційної сфери, звичайні судження до нього незастосовні.
Не їм м'яса з 1982 року, харчуюся півтора рази на день, благаю дружину, щоб не підкладала
– Чи має творчість бути моралізаторською тією чи іншою мірою? Яке завдання творчості взагалі?
– У Британії моралізаторства в літературі, піснях чи драмі я не зустрічав. Творчість там зазвичай досліджує природу людини в контексті часу. У Росії, навпаки, із моралізаторством стикаєшся на кожному кроці. Це риса глибоко провінційна.
– Чи потрібен часу герой? Чи є він зараз?
– Звичайно. Герой – це центр усіх прихованих змін, які назріли, а він їх висловив. В історії правозахисного руху Росії – суцільні герої: Політковська, Нємцов, Буковський. Героїв навколо нас –тисячі, на їхніх життях, як східцями, народ і країна піднімаються вгору.
– На які запитання ви відмовляєтеся відповідати на ваших зустрічах із шанувальниками?
– Я послідовник школи Маргарет Тетчер, на підступні або ворожі запитання вона не відповідала, а говорила те, що вважала за потрібне.
– Як підтримуєте себе у формі?
– Ніяк. Форма підтримує мене. Не їм м'яса з 1982 року, харчуюся півтора рази на день, благаю дружину, щоб не підкладала. Квартира на четвертому поверсі без ліфта – продукти, дрова, сміття тягаємо в руках. У гарну погоду, як у ці дні, ходимо гірськими стежками години по дві. Сплю досхочу. Але головне – голова зайнята, весь час треба думати.