"Господи, что я по этой страдал жизни и родине? Ну тебя к черту!" Биков прочитав новий вірш "Вторая смерть"
Перш ніж прочитати вірш, Биков заявив, що мріє приїхати в Україну, щоб узяти участь у розчищенні завалів будівель та житлових будинків, зруйнованих після обстрілів та авіаударів російськими окупантами.
"Мені нестерпно соромно взагалі читати вам якісь віршики. Ви там сидите під повітряною тривогою, а я тут сиджу у відносно мирний час і читаю вам якісь віршики. Моя мрія – приїхати в Україну і взяти участь там не в поетичному вечорі, а в елементарному розчищенні завалів, просто працювати на відновленні. І щойно мене пустять, я приїду. Не спокутуючи якийсь гріх, а просто допомагаючи людям, яких я люблю. Поки в Україні це відбувається, я спокійно спати не буду. Пам'ятайте, що ось ця рана в мене болить постійно", – сказав Биков.
Поет наголосив, що вірша, який він прочитає, ще не опубліковано.
Вторая смерть
Жизнь – это стыд. За нее не держись,
Мало в ней было щедрот, но в конце ведь
Будешь и эту оплакивать жизнь,
Дай оглянусь, чтобы ее обесценить.
Дай мне вернуться с твоей проходной,
В реанимации час уворую,
Чувствую, мало мне смерти одной,
Надо вторую.
После той смерти с ее высоты
Так это выглядит тускло и скудно –
Мутные окна, нагие кусты,
Грязные склянки, палаты и судна.
Так и в кино настоящий маньяк
Не убивается с первого раза,
А в результате изысканных драк
Прежде лишится руки или глаза.
Или отъезд из насиженных мест
Даже когда оснований в избытке,
Мало ли – занавес, пытки, арест,
Лучше устроить не с первой попытки.
Как бы отлично вернуться на час
В эти осенние многоэтажки,
Глянуть, насколько все так же без нас,
Странно, кому-то казалось – не так же.
Просто взглянуть, как сгущается снег,
И с удушающей злобой предзимней
Часа хватило бы ринуться в бег,
Плюнув на родины голос призывный.
Дай оглянуться на черный провал,
Страх, невзаимность, мольбы о пощаде.
Что?! Вот по этому я тосковал?!
Ну тебя к черту! Прощайте, прощайте!
Фокус, мне кажется, именно в том,
Что после смерти, о чем ни базарьте,
Помыслы родины – улица, дом –
Тают в цене, как товар при возврате.
Как довоенные после войны
Мелочи – куртка, записка, повестка.
Неотменимое чувство вины
Тоже куда-то уйдет наконец-то.
Дай мне увидеть работу, скандал,
Свалку, стукачку, получку, девчонку.
Господи, что я по этой страдал
Жизни и родине?! Ну тебя к черту!
Я изменился, а все это – нет,
Так же за стенкой скрипит раскладушка.
Верю, вернусь через тысячу лет,
Тот же сосед мне кивнет равнодушно.
Тот же подросток, как есть целиком,
В сланцах иль берцах – с поправкой на климат,
Разве что будет его телефон
Несколько более, сука, продвинут.
Жизни, пожалуй, мне хватит одной,
Смерти взыскую второй, а за нею –
Что-то иное и мир неродной,
Чувствую это, как свет за стеной,
Но приглядеться покуда не смею.
Війна Росії проти України. Головне (оновлюється)
Контекст:
Биков народився 1967 року в Москві. Вірші почав писати у шість років. Навчався на факультеті журналістики Московського державного університету імені М.В. Ломоносова, у 1987–1989 роках служив в армії.
Із 1980-х друкується у ЗМІ. Як журналіст та критик співпрацював із "Собеседником", "Огоньком", "Столицей", "Новой газетой", Story та іншими виданнями. Окрім того, він був ведучим на радіостанціях "Юность", "Коммерсантъ FM", "Сити FM", "Эхо Москвы", брав участь у телепроєктах на телеканалах "Дождь", "Ностальгия", ТВЦ і на "Пятом канале".
Спільно з актором Михайлом Єфремовим Биков видавав літературні відеовипуски в межах проєктів "Гражданин поэт" і "Господин хороший".
Викладав літературу в московських школах.
Биков із 1991 року є членом Спілки письменників Росії. Він випустив десятки книг (романів, повістей, віршів, п'єс, біографій та казок). Лауреат багатьох літературних премій.
Критикує нинішнє керівництво Росії, був членом координаційної ради опозиції. Нині живе у США, викладає в Корнелльському університеті.